Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Жан-Жак Ерве: «Україна має набагато потужніший потенціал для відновлення, ніж Росія»

Економіка
18 Листопада 2022, 18:42

Тиждень розпитав президента Французької академії сільського господарства про небезпеку голоду в світі через війну в Україні та ефективність західних санкцій проти Росії. 

– Часто доводиться чути, що російська війна проти України спричинить голод в Африці та інших регіонах світу. Яка реальна ступінь залежності різних країн від українського зерна, олії, соняшнику та іншої продукції?

– Через Чорне море відбувається експорт як української, так і російської продукції. Починаючи з 2000-х років, Чорне море стало надзвичайно важливим басейном постачання продовольства. Одеське котування є одним з головних орієнтирів світового ринку зерна, особливо пшениці, кукурудзи та соняшнику. Закриття судноплавства в лютому 2022 року призвело до різкого зростання світових цін. Пшениця виросла в ціні до $430 за тонну, що більш ніж удвічі вище, ніж зазвичай. Дві домовленості, досягнуті за ініціативи Генерального секретаря ООН пана Гуттереша та Президента Туреччини пана Ердогана, відновили можливості для пересування суден. Це дозволило відновити експорт зернових, з відносним падінням цін. Однак, великі судна – панамакси, які перевозять від 50 до 80 тис. тон зерна – уникають великих чорноморських портів, оскільки найбільші міжнародні страхові компанії не бажають страхувати ці кораблі від ризику бомбардувань. Як наслідок, зростають логістичні витрати.

Читайте також: Кінець епохи достатку у Європі 

Слід також зазначити, що після анексії Криму в 2014 році Росія розвинула дуже активну та ефективну аграрну дипломатію по відношенню до африканських, азійських, центральноамериканських держав та великих островів, обіцяючи платіжні зручності та дотримання стандартів охорони здоров’я та безпеки харчових продуктів. Тому попит на російську пшеницю в цих регіонах зростає. Я думаю, що це одна з причин, чому Росія нарешті приєдналася до домовленостей ООН і Туреччини, з яких вона вийшла понад тиждень тому: вона розуміє, що їй також вигідно мати можливість вивозити з Новоросійську власне та, можливо, казахське зерно, на які розраховують багато країн-імпортерів.

Щодо ризику голоду, то слід також пам’ятати, що загальні світові збори продовольчого зерна у 2021 році, а тим більше у 2022 році, є задовільними і в принципі покриють усі потреби. Насправді ж ми є свідками надмірних спекуляцій, що відбуваються під прикриттям війни в Україні, коли глобального регуляторного інструменту, який би контролював процес, не існує.

– Ви працювали в Україні багато років. За Вашими спостереженнями, як розвивалася українська економіка в період між початком російської агресії у 2014 році та повномасштабною війною?

– Я вважаю, що Україна з 2014 року пройшла насправді хороший шлях. Вона розвинула два основні сектори: сільське господарство та нові технології. Україна зрозуміла, що Донбас – це дуже зношена промисловість, недоінвестована, недооснащена, з високою собівартістю виробництва, з вугіллям досить низької якості, не дуже сприятливим для виробництва хорошої сталі… Саме тому індійський інвестор обрав Кривий Ріг, а не Донбас. Я не кажу, що Україна відмовилася від промисловості на Донбасі, але вона визнала, що це не є перспективною галуззю. У розвитку ж аграрного сектору та нових технологій вона є лідером. Витрати на виробництво сільськогосподарської продукції залишаються прийнятними, оскільки Україна має структурні переваги. І якість навчання у найкращих українських вишах, не тільки в Києві, а й у Харкові, Одесі, Дніпрі, Львові – відмінна. Є багато надзвичайно талановитої молоді, її розхоплюють на світових ринках, зокрема завдяки дистанційній роботі. Ці два сектори отримали значні інвестиції, і Україна досягла помітних успіхів, змогла збільшити свої експортні ринки.

– Чи має українська економіка достатній потенціал, щоб протистояти агресії та відновитися?

– Я не знаю, як і коли закінчиться війна, але я бачу, що Україна має набагато потужніший потенціал для відновлення, ніж Росія. Хоча не варто нехтувати і російськими можливостями. Я бачу, що український народ добре вміє реагувати на виклики. Як і всі колишні радянські республіки, Україна перебуває під великим тиском корупції, що не є чимось новим, адже така система існувала і за часів СРСР. Але, незважаючи на це, українська молодь успішно конкурує на ринках з більш розвиненими економіками, такими, як у держав Європейського Союзу.

– Наскільки ефективні західні санкції проти Росії? Чи не запізнилися вони?

– Я бачу, що західні санкції проти Росії не працюють. Я навіть зауважу, в цілому, що санкції рідко спрацьовують. Чому так відбувається? З кількох причин. По-перше, вони вимагатимуть тривалого часу на підготовку, що дозволяє знаходити механізми протидії. Після анексії Криму Росія добре усвідомила, що, як і у випадку з її інтервенціями в Грузії (в Південній Осетії та Абхазії) у 2008 році, справді жорсткої реакції від Заходу не буде. За санкціями, прийнятими після анексії Криму, одразу ж послідували контрсанкції, що вдарили по інтересах західних експортерів. Велика кількість російських груп, які раніше не були переконані в доцільності інвестування в агропродовольчий сектор, вклали в нього гроші. Як і після великої азійської кризи 1998 року та фінансової кризи 2008 року, нові виробництва замістили імпорт. Інвестиції вкладалися в ті сфери, де була додана вартість, яку можна було отримати. Замороження імпорту продовольства у 2014 році стимулювало російські компанії до швидкого розвитку переробної промисловості та експорту зерна. Можна сказати, що західні санкції дозволили Росії стати найбільшим світовим експортером пшениці!

Читайте також:  Як досягти економічного зростання ще до завершення війни 

У відповідь на події 2014 року Захід покашляв, іноді – голосно покашляв, але реально реагувати не став. І ось Путін і його оточення подумали: «Можна йти! Шлях до того, щоб зробити Азовське море російським, відкритий! Є нагода відродити царську імперію!».

Якщо Росія не так постраждала від санкцій, як сподівалися ті, хто їх ухвалював, то це значною мірою пов’язано з недостатнім знанням країн колишнього СРСР. Слід зазначити, що Росія тривалий час продовжувала експортувати газ на дуже вигідних умовах. На наступний рік Росія прогнозує падіння ВВП на рівні менше 3%. Це приблизно той самий показник, що і в західних країнах.

– А якби відразу, ще в 2014 році, ухвалили реальні, жорсткі, безжальні санкції, наприклад — повністю відмовилися б від купівлі російських газу і нафти, як Ви вважаєте, чи можна було б уникнути повномасштабної війни?

– Я думаю, що за весь період після анексії Криму дипломатичний мейнстрим навколо Мінського формату, Нормандського формату майже ніяк на Росію не впливав. Крім того, в Росії помітили, що в той час, коли західні політики нарікають на її поведінку, підприємці з тих же демократичних країн продовжують купувати російський газ, продовжують фінансувати новітні розробки для «Північного потоку-2» і таке інше. Так що в Москві не переймалися. Для того, щоб санкції були ефективними, слід було чинити справжній тиск, що надався б до реального протистояння. Але санкції щодо банківських механізмів, на мою думку,  такими не є. Можливо, через півтора року вони становитимуть реальний тиск. Але на даний момент в Росії є міжбанківська система «Мир», яку німці вже використовують для купівлі різного російського імпорту, цю систему також вже знають китайці, і тому для росіян існує можливість здійснювати обміни, не проходячи через SWIFT. Санкції, які не мають сенсу, не можуть бути ефективними.

 – Але які саме санкції могли б спрацювати?

– Наприклад, якби ЄС за підтримки НАТО сказав: «Калінінград довгий час був Кенігсбергом, найсхіднішим населеним пунктом колишньої Східної Пруссії, рідним містом великого європейського філософа Карла Іммануїла Канта, на контроль над яким ми претендуємо!» Якби ми взяли на себе ініціативу, всупереч лобістам, обійтися без російського газу, що ми зараз і робимо, але в кінцевому підсумку саме Росія прийняла рішення перекрити газ… Я думаю, що західні політики в своїй більшості сподівалися, що інтереси фінансових лобі, – російських, українських і західних, – є найкращою гарантією миру. Їм хотілося вірити, що мільярдні статки, накопичені олігархами, важитимуть більше за інші цінності, як це добре описав Ерік В’юйяр у книзі «Порядок денний», за яку отримав Гонкурівську премію 2017 року. Цей короткий історичний роман розповідає про те, як «нірвана німецької промисловості та фінансів посприяла в 1933 році непоправній змові, що призвела до найгіршого».

– Які існують нині ефективні кроки, що могли б зупинити російський наступ?

– Потрібно проявити значно більше рішучості. Путін вважає, що західні еліти корумповані, і що те, що вони говорять про свої цінності, не відповідає дійсності. Потрібно довести йому протилежне. Я вважаю, що Баррозу зробив Євросоюзу ведмежу послугу, коли відразу після закінчення свого мандату на посаді голови Єврокомісії став другим номером у банку Goldman Sachs, що спричинився до кризи субстандартного іпотечного кредитування, і який ледь не обрушив міжнародну фінансову систему! Отже, Путін мав підстави сумніватись у цінностях та цілях Заходу. Я думаю, що існує проблема сприйняття Путіним і більшістю росіян західних моральних цінностей.

Якщо говорити конкретно щодо сільського господарства, нинішня криза як ніколи раніше спонукає ЄС заявити про себе як про потужність. У своїй сфері діяльності – у аграрному, продовольчому та екологічному секторі – я завжди казав: «Ми – разом з Україною, яка є провідним світовим виробником сільськогосподарської продовольчої продукції, котрої потребує світ. Весь світ за одну ніч не почне годуватись з власного городу». Ми не маємо повного контролю над кліматом – дощ падає не там, де ми хочемо. Тому ще довго будемо змушені імпортувати та експортувати харчі. Я хотів би, щоб Європейський Союз уклав угоди — вже зараз – з Україною. Реальні угоди – щоб разом контролювати виробництво харчових продуктів та їхню вартість, щоб домовитися про умови, які будуть сприятливими для країн-виробників і для країн, які змушені вдаватися до імпорту. Можливо, це мрія, але вона дуже близька за духом до ідей засновників Євросоюзу.

Читайте також:  Змінюємось і адаптуємось. Що зараз відбувається з економікою України

Як агроном і економіст, я вважаю, що нам потрібні всі землі, щоб виробляти достатньо продовольства для всього світу. Для цього знадобилася б справжня європейська політична воля. Можливо, зараз це усвідомлення формується. Я сподіваюся на це, хоча і не бачу, на жаль, поки що жодної реальної мобілізації…

– Як Ви оцінюєте нинішню присутність в Україні французьких підприємств? Як вплинула війна на французькі інвестиції?

– Звичайно, в умовах війни нікому не буває легко. Як наслідок, прямі іноземні інвестиції здобули тенденцію до скорочення, незалежно від національної приналежності.  З іншого боку, ми бачимо, що французькі компанії, присутні в Україні, не припинили своєї діяльності. Навіть якщо їм довелося зменшити свою активність, вони залишилися працювати. Французька економічна присутність не зникла. Французькі банки не пішли з України. Вони адаптують свій робочий ритм до умов, що склалися в країні, щоб бути готовими до участі в програмах відновлення, що будуть необхідними. Хотілося б, щоб це сталося якнайшвидше.

———————————–

Жан-Жак Ерве – агроном та генеральний інженер компанії Ponts des Eaux et des Forêts, Президент французької Академії сільського господарства, кавалер ордена Почесного легіону, почесний доктор Київського університету біоресурсів і природокористування. Він розпочав свою кар’єру в галузі досліджень сільськогосподарської гідравліки, потім очолював різні національні програми з інвентаризації ґрунтів, сприяння розвитку агрономії та інновацій. Працював заступником директора Національного агрономічного інституту, директором Діжонського агрономічного центру. У 1997 році був призначений радником з питань сільського господарства при Посольстві Франції у Москві, а в 2005 році, після Помаранчевої революції – радником українського уряду. Пізніше він став керівником аграрного сегменту дочірньої компанії банку Креді Агріколь в Україні. Жан-Жак Ерве є радником з питань зовнішньої торгівлі Франції, іноземним членом Української академії аграрних наук. 

32