Кінець епохи достатку у Європі

Економіка
1 Вересня 2022, 16:36

Цього року європейська валюта впала до долара більш ніж на 12%, опустившись нижче паритету вперше за 20 років. Bloomberg відзначає, що послаблення євро сьогодні може зашкодити європейському бізнесу, хоча підприємства Єврозони роками чекали на це з надією. Нині ж у Єврозоні споживча інфляція близька до 9%, що стримує попит і позначається на продажах та прибутках підприємств. Щоб стримати інфляцію, ЄЦБ вже підвищив ставки за кредитами та планує робити це й надалі. Проте Федеральна резервна система США вживає аналогічних заходів набагато швидше, що сприяє зміцненню долара. 

 

Такі потенційно позитивні наслідки девальвації євро, як підвищення конкурентоспроможності на зовнішніх ринках, затьмарюються наявністю двох інших потужних факторів — енергетичною кризою та загрозою затяжної рецесії. Тож історії про «вигоди від девальвації», тиражовані в українському експертному середовищі, значно перебільшені, адже іншою необхідною умовою отримання «девальваційних вигід» є наявність диверсифікованої структури експорту  середньо- і високотехнологічних товарів, державна підтримка розвитку секторів, що здатні виступати локомотивом для малого і середнього бізнесу (наприклад, у вигляді доступного фінансування, податкових преференцій, дотацій, страхування й кредитування експорту або у вигляді допомоги у закупівлі новітнього імпортного обладнання, тощо), а також доступні енергетичні ресурси.  

 

Слабкий євро завдає серйозної шкоди ослабленим пандемією, а перед тим борговою кризою країнам Південної Європи, адже імпортні товари для них стають дорожчими. А от Німеччина і Франція могли б виграти від слабкого курсу євро, аби не криза енергоносіїв, яка фактично призводить до підвищення цін на продукцію, а в цілому — до деіндустріалізації європейських країн. Аби Німеччині вдалось стати газовим хабом (ідея, яку плекала канцлер Ангела Меркель), ослаблення єдиної європейської валюти діяло б на німецьку економіку як програма стимулювання. Тоді німецькі багатонаціональні компанії, які ведуть справи здебільшого за кордоном, могли б набагато вигідніше продавати там товари, вироблені у Німеччині. Іспанія, Португалія та Греція, які не мають великого бізнесу за кордоном, і в цьому випадку не змогли б скористатись цією нагодою. 

 

Читайте також: Die Welt: Над Ельбою переходять на вугілля

 

Економічний розвиток у Єврозоні й надалі залишається неоднорідним, що, серед іншого, пояснюється інституційною строкатістю національних режимів регулювання серед країн-членів ЄС. Ще до впровадження євро, різниця між французькою та німецькою моделями курсової політики була пов’язана з різними режимами регулювання у Франції та Німеччині. У той час як Німеччина традиційно обмежувала вплив приватного сектора (експортерів) на курсову політику задля підтримки незалежності Бундесбанку, для якого цінова стабільність завжди була в пріоритеті, Франція частіше використовувала політику обмінного курсу в якості інструменту стимулювання економіки. Тому перехід від франка і до євро значно обмежив можливості французького уряду корегувати економічні процеси в національній економіці. 

 

Сильний євро розглядався як показник упевненості фінансових ринків в європейській економіці. Однак, коли в березні 2008 року євро досяг нового максимуму майже у 1,60 доларів, навіть Жан-Клод Тріше (тодішній Голова Правління ЄЦБ) визнав, що він «стурбований надмірним рухом обмінного курсу». Адже здорожчання євро по відношенню до долара робило експорт європейських товарів менш конкурентоспроможним за ціновим критерієм. 

 

Проте ЄЦБ не вдавався до будь-яких заходів регулювання обмінного курсу — валютних інтервенцій на ринку або коригування грошово-кредитної політики, що могли б перешкодити надмірному зміцненню євро. Наприклад, коли у вересні 2007 року Крістін Лагард (на той момент міністр сільського господарства і рибальства у французькому уряді) закликала ЄЦБ вжити заходів, щоб вплинути на євро, канцлер Німеччини Ангела Меркель підкреслила, що Німеччина «опирається будь-яким спробам вплинути на незалежність центрального банку». 

 

У 2012 році в основу державної економічної політики Франції було покладено принцип «нового планування для нової індустріалізації». В рамках реалізації цього принципу було прийнято Програму державного економічного регулювання, яка була орієнтована на розвиток інновацій на всій території країни і охоплювала найрізноманітніші сфери діяльності – від біо- та нанотехнологій, відновлюваних видів енергії до традиційних галузей промисловості (металургії, хімічної промисловості, транспорту, текстильного виробництва), які потребували модернізації. Така Програма розвитку відповідала поставленому ЄС завданню щодо реіндустріалізації європейських економік на основі інновацій з метою підвищення конкурентоспроможності ЄС порівняно зі США та країнами Південно-Східної Азії. Прикметно, що на основі активного розвитку стартапів та малих і середніх інноваційних компаній у Франції почали функціонувати конкурентоспроможні кластери, які так і називали «полюсами конкурентоспроможності» («pôles de compétitivité»). 

 

Читайте також: Чи справді окупований Донбас — це втрачене вугільне Ельдорадо?

 

Відсутність консенсусу всередині Єврозони також можна віднести до різної міри чутливості національних моделей зростання до коливань обмінного курсу євро. Аналіз географічної структури торгівлі країн-членів ЄС засвідчує, що понад 60% експорту кожної із держав-членів, крім Фінляндії,  в період «дорогого євро» був спрямований до інших членів ЄС. Сама по собі конкурентоспроможність експортного сектору визначає чутливість країн-членів до підвищення курсу євро. У цьому відношенні Німеччина нейтралізувала вплив курсу євро на цінову конкурентоспроможність свого експортного сектора, проводячи політику дефляції заробітної плати (не підвищуючи її вслід за зростаючою продуктивністю праці). Крім того, оскільки багато експортерів Німеччини посідали передові місця у світовій торгівлі і не підпадали під вплив цінової конкуренції, конкурентоспроможність експортного сектору Німеччини в меншій мірі була чутлива до валютного впливу.

 

Ще одним ключовим фактором різної чутливості до курсу євро є товарна структура експортного сектора. У той час як експорт Німеччини представлений капітальними товарами високої якості, що не бояться конкуренції з боку китайських виробників, в структурі експорту, скажімо, Італії та Португалії, є чимало товарів (зокрема, одяг і взуття), частка яких суттєво знизилась в умовах конкуренції із подібною продукцією, деномінованою у доларах. Дорогий євро для економіки Франції, понад 60% населення якої зайнято у сфері послуг, а профспілки обмежують спроможність роботодавців знижувати зарплату, так само не сприяли підвищенню конкурентоспроможності малих і середніх підприємств.

 

Через неефективне функціонування ринку праці безробіття перетворилося на гостру соціально-економічну проблему у зв’язку з її масовим, молодіжним (серед осіб молодше 25 років норма безробіття приблизно вдвічі перевищує загальнонаціональний рівень) та застійним характером. Прірва між економічною та соціальною динамікою у Франції заповнюється збільшенням державних витрат, що призводить до загострення проблеми державної заборгованості.

 

Трохи більше року тому, 1 травня 2021 року, під час святкування Дня праці, президент Франції Емманюель Макрон висловив побажання побачити у найближчій перспективі появу «нової моделі зростання та процвітання». Саме такою була б гідна відповідь на постпандемічне відновлення економіки. Макрон мріяв, що «французи намагатимуться заново відкрити для себе французьке мистецтво життя і веселощів». «Таке процвітання має допомогти Франції збільшити виробництво у тих секторах, якими багаті її території, адже погано контрольоване процвітання руйнує регіони Франції, спотворює їх, порушує ланцюжки створення вартості, і з цим необхідно боротися», — планував Макрон. 

 

Читайте також: Як досягти економічного зростання ще до завершення війни

 

У новому для Макрона політичному сезоні, коли на перший план виходить проблема інфляційного тиску, на виконавчу владу чекають важкі рішення щодо формування бюджету та енергетичної політики в дусі «європейської енергетичної солідарності» після літа, відзначеного низкою кліматичних трагедій від посухи до пожеж. Під час виступу на засіданні уряду в Раді Міністрів у Єлисейському палаці 24 серпня 2022 року глава держави закликав до єдності перед «великими гойдалками», що символізують кінець епохи достатку, безповоротність змін або кінець очевидності та вимагають визнати безрозсудність минулого. «Момент, у який ми живемо, може видатись суцільною серією потужних криз (…), і дехто вбачає нашу долю в тому, щоб постійно долати кризи чи надзвичайні ситуації. Зі свого боку, я вважаю, що те, через що ми проходимо, більше схоже на велике зрушення або великий переворот», — намагався бути оптимістичним Макрон перед міністрами.

 

Президент Франції наголосив, що світ стає свідком «піднесення неліберальних режимів та посилення авторитарних режимів», а тому уряд тим більше не має піддаватися спокусі «демагогії». «Легко обіцяти все, що завгодно. Не піддавайтеся цим спокусам, це демагогія, яка на сьогодні процвітає у всіх демократіях, у складному та страшному світі. Завжди може здатися привабливим говорити те, що люди хочуть почути, але ви повинні спочатку міркувати, поставивши собі питання, чи це ефективно і корисно для нації», — додав він, не наводячи конкретних прикладів. 

 

Об’єктивно і без перебільшень, у ситуації тотальної залежності добробуту та стабільності «суспільства достатку» від подальшого нарощування виробництва та споживання товарів та послуг, творцям економічної та грошово-кредитної політики доводиться постійно намацувати хитку рівновагу між інфляцією та стагнацією, працювати над зростанням виробництва та одночасно боротися з безробіттям, соціальною захищеністю населення та масовим зловживанням допомогою по безробіттю, між преференціями державному чи приватному сектору. Але якими б не були експерименти, пропоновані урядами, Макрон правий: епоха достатку в період зеленої революції та цифрового переходу неможлива без достатності ресурсів та дешевої енергії або без контролю доступу до них. 

 

Читайте також: Die Welt: Як страх перед гнівом громадян призводить до зелених ядерних дебатів

 

До енергетичної кризи додається криза нестачі води, що постає в числі найочевидніших проявів кліматичних зрушень. Крім серйозних проблем, які вона створює з водопостачанням для задоволення потреб населення, сільського господарства, промисловості, електрогенерації, виникають досить несподівані питання, зокрема  внутрішні перевезення. За інформацією Bloomberg, низький рівень води обмежить постачання життєво важливих товарів у деякі частини Європи, оскільки річки активно використовують для перевезення всіх категорій товарів, починаючи від палива та хімікатів, закінчуючи паперовою продукцією та зерном. Відповідно постає питання нестачі мілководних барж, яке неможливо вирішити миттєво, та необхідність пошуку нових альтернативних маршрутів. 

 

Для Франції у версії Макрона настав час для «загальної мобілізації під гаслом «енергетична тверезість», «суверенітет», «боротьба за клімат» задля того, аби «зустріти майбутнє, чинити опір невизначеності і гідно сплатити ціну за нашу свободу і наші цінності». Взятий рік тому курс на «відкриту стратегічну автономію», коли «ЄС діє разом з іншими на багатосторонній або двосторонній основі, де може, але при цьому діє автономно скрізь, де треба, відстоюючи цінності й інтереси ЄС», мав на меті запровадження норм і регуляторних актів для впливу на характер реалізації внутрішньої та зовнішньої політики, щоб сприяти європейським компаніям у торговій, фінансовій, інвестиційній, технологічній та інших сферах. Тоді пріоритетом номер один в ЄС було проголошено досягнення технологічного і цифрового суверенітету від Китаю та США, проте війна Росії проти України, енергетична криза та загроза рецесії, схоже, визначатимуть новий порядок денний для Європи.

10