Затягування війни усе більше ставить питання про економічну стійкість України. Найбільш песимістичні прогнози, як українських, так і міжнародних інституцій, які навесні прогнозували спад української економіки за підсумками 2022 року на 40-45%, поступово змінюються більш оптимістичними. Причому роблять такі прогнози насамперед українські чиновники. Під час нещодавньої презентації звіту про фінансову стабільність заступник голови НБУ Сергій Ніколайчук заявив, що в установі прогнозують зменшення ВВП України за підсумками року на третину. А міністр фінансів Сергій Марченко навіть припустив, що втрати не мають перевищити 20%.
Уже оприлюднені Держстатом дані за перший квартал свідчать про зменшення валового продукту на 15,1%. Другий квартал лише завершується, однак поступове відновлення економічної активності порівняно із березневим дном, дає підстави чиновникам оцінювати спад ВВП у квітні-травні у 35-40% порівняно із 44% у березні. А за підсумками червня він ймовірно буде ще меншим, адже підприємства на підконтрольній території продовжували відновлювати активність. З огляду на означені цифри за результатами усього першого півріччя 2022 року скорочення економіки навряд чи сягне навіть 25%. А далі усе залежатиме від того, чи буде в другій половині року ситуація погіршуватися чи процес адаптації до роботи в умовах війни навпаки підтримуватиме позитивну тенденцію останніх місяців до зменшення глибини спаду.
Читайте також: На продовольчому фронті
Наразі очевидно, що без розширення зони бойових дій за межі, у яких вони тривають, втрати ВВП визначальною мірою залежатимуть від здатності відновити нормальну економічну діяльність в тилових регіонах. Адже у 2019-2020 роках у 5 областях, які наразі окуповані або де точаться активні бойові дії, за даними Держстату було вироблено лише близько 17,5% валового внутрішнього продукту країни. Це значно менше половини втрат ВВП у квітні-травні.
Причому більша частина (понад 10%) втрат припадало на Харківську та Запорізьку області, де у свою чергу економічна активність концентрувалася у вільних наразі від окупації обласних центрах (докладніше див. «Ціна окупації»). Через обстріли та близькість до лінії фронту зменшення економічної активності там усе одно дуже значне. Однак про припинення усієї діяльності, навіть комерційної, не йдеться. Понад те, усе більше повідомлень про те, що навіть у Харкові, який зазнає не лише ракетних, але й артилерійських обстрілів, підприємства продовжують відновлювати роботу.
Галузева перебудова
Через закриття майже усіх даних Держстатом та міністерствами, уявлення про тенденції в економіці можна отримувати лише зі звітів НБУ та окремих публікацій у відкритих джерелах окремих підприємств чи галузевих асоціацій. Така інформація лише опосередковано, однак усе ж дає уявлення про те, що відбувається в різних галузях.
Як свідчать звіти НБУ, у травні тривало пожвавлення економічної активності як у виробничих секторах, так і сфері послуг. Опитування, що їх періодично проводить регулятор серед підприємців, свідчать, що наприкінці травня зовсім не працювало лише 14% підприємств. Однак рівень зайнятості був на 25% нижчим, аніж до війни (що все ж значно краще порівняно із на 40% меншим рівнем зайнятості на початку березня). Частина підприємств навіть збільшила виробництво порівняно із довоєнним часом, зберегла його на старому рівні або незначною мірою зменшила. З іншого боку, близько 40% працюють не більш як на 70% довоєнної потужності.
Попри точкові удари по важливих промислових підприємствах, що фактично зупинило роботу окремих галузей, як от нафтопереробка, чи не найбільших втрат у результаті російського вторгнення зазнала усе ж транспортно-логістична галузь. Адже з лютого зупинилися не лише авіаперельоти та морські перевезення, але й значно зменшився вантажообіг залізниці. Як унаслідок зупинки сполучення із Росією та Білоруссю, так і постачання українських товарів в порти й імпортних звідти. Вантажні перевезення Укрзалізницею у травні, як свідчать дані звітності НБУ, відновилися лише до 45% довоєнної потужності. Загалом же інфраструктурні руйнування з початку повномасштабної війни включають 23,8 тис. км доріг, 6,3 тис. км залізничних колій, 41 залізничний міст, 178 складів. Черги на західних переходах залишаються значними, а експортні можливості Укрзалізниці обмежені браком прикордонної інфраструктури та наслідками обстрілів. Водночас у транспортній галузі зросли автоперевезення, з’явився потужний стимул для створення нових логістичних потужностей для переорієнтації зовнішньої торгівлі із морських шляхів на сухопутні в західному напрямку.
Читайте також: Як війна вплинула на зовнішню торгівлю України
Водночас звіти НБУ свідчать, що низка галузей обробної промисловості у тилових регіонах досить динамічно відновлюють і навіть нарощуються діяльність. Зокрема виробники харчової продукції вводять нові та розконсервовують старі потужності в західних та центральних регіонах. А надлишок сировини та переорієнтація споживачів на доступнішу та дешевшу вітчизняну продукцію підтримують розширення асортименту. Зберігається також експортний потенціал у деревообробці. Основні фармацевтичні компанії також вийшли на довоєнний рівень виробництва, зокрема за рахунок випуску препаратів для потреб оборони, освоєння нових видів продукції та збільшення експортних можливостей. Низка виробників одягу та спорядження також перезапустилися на заході країни та навіть наростили виробництво, працюючи на потреби армії. Відновили виробництво підприємства, орієнтовані на європейський автопром. А машинобудування підтримується замовленнями енергетичної, транспортної та видобувної галузей і виробництвом спецтехніки, зокрема за держзамовленням.
Дані Державної митної служби значною мірою підтверджують ці тенденції інформацією щодо експорту продукції відповідних галузей. Зокрема у квітні значно збільшилися навіть порівняно із квітнем минулого року продажі закордон продукції деревообробної ($181 млн проти $169,5 млн) та плодоовочеконсервної промисловості ($18,9 млн проти $12,1 млн), різноманітних приладів ($9,5 млн проти $9,1 млн), килимів ($2,4 млн проти $2 млн). Майже на довоєнному рівні обсяги продажів закордон українського одягу ($34,8 млн у квітні 2022 проти $35,1 млн у квітні 2021-го). Електротехнічної та електронної продукції було експортовано на $252,5 млн порівняно з $280,2 млн у квітні 2021-го.
Будівництво житла відновилося хоч і різною мірою в усіх регіонах, віддалених від бойових дій. Підтримують галузь необхідність відновлення транспортної інфраструктури та створення нових виробничих потужностей у відносно безпечніших областях (будівництво заводів, зерносховищ тощо). А на тлі зростання попиту відновлюють роботу виробники будівельних матеріалів.
Читайте також: Як уникнути евтаназії української економіки
Неоднозначна ситуація у агросекторі. Саме воно цьогоріч може становити найбільший ризик попри те, що донедавна було однією із найстійкіших галузей української економіки. Наприклад у 2021-ому створена у цій галузі додана вартість перевищила аналогічний показник обробної промисловості. Проте, якщо прогнози галузевих чиновників щодо збору цьогоріч лише близько 60 млн тон зерна та насіння олійних збудуться, то із майже удвічі меншим, аніж торік (понад 108 млн т) урожаєм галузь може виявитися однією із найбільш слабких ланок в економіці.
Кінець металургійної епохи
Війна, руйнування та захоплення ворогом обох меткомбінатів «Метінвесту» Ріната Ахметова у Маріуполі фактично поклали край цілій епосі, коли Україна належала до одного з найбільших металургійних експортерів, а сама галузь відігравала важливу роль в зовнішній торгівлі і визначенні місця України в міжнародному поділі праці. Наприклад за підсумками 2021 року у Маріуполі було вироблено 8,8 млн т із 21,1 млн т усього українського чавуну, 8,6 млн т із 21,3 млн т сталі та 8,2 із 19 млн т прокату. Тож там Україна втратила майже половину своєї довоєнної металургії і вибула із переліку ключових гравців світового ринку металопродукції. Майже половина виробництва чорних металів, яка залишилася у захопленому і зруйнованому місті означає втрату значно більшої частки від колишнього експорту чорних металів навіть за умови, якщо логістичні перепони для цього зникнуть.
Загалом на підприємствах підконтрольної території, як свідчать дані галузевої асоціації «Укрметалургпром», у квітні-травні виробництво чавуну становило 18% від минулорічних показників за ці ж місяці (0,65 млн т проти 3,59 млн т), сталі – 16% (0,6 та 3,7 млн т), прокату – 21% (0,67 та 3,27 млн т відповідно). Росія уже користається із ситуації для зміцнення своєї присутності на ринках, де донедавна конкурувала з Україною. Наприклад наразі вона фактично повністю позбулася конкурента на турецькому ринку, де частка українського чавуну у 2021 році становила 25% від усього імпорту.
Проте виробники, які залишаються на підконтрольній території, продовжують розконсервовувати потужності та поступово відновлювати колишні обсяги виробництва. Цьому сприяє скасування мит і обмежень на їх продукцію країнами ЄС та G7, що бодай часткового компенсує втрати на дорожчу логістику. «Запоріжсталь», яку з початку березня перевели в режим гарячої консервації, 25 березня частково відновила роботу агрегатів цеху холодного прокату, а 6 квітня запустила дві доменні печі. У травні виробництво прокату на підприємстві досягнуло уже 43% від показника цього ж місяця торік.
Читайте також: Кров економіки. Що зараз відбувається на нафтовому ринку
При цьому їх менеджмент поступово вирішує проблеми зі зміною маршрутів постачання своєї продукції споживачам. Постачання наразі йде через українсько-польський кордон, де працює уже 4 пункти, де можна передавати вантажі залізничними коліями. Наразі «Запоріжсталь» продовжує працювати на 50%, однак у серпні готується збільшить завантаженість потужностей до 75%. У першій половині квітня поновив виплавку чавуну також і «АрселорМіттал Кривий Ріг», а на початку червня на комбінаті поновилося виробництво й іншої продукції.
Переорієнтація українських металургів на залізничні поставки своєї продукції до ЄС, збільшує концентрацію тієї частини української металургії, яка продовжує працювати на європейському ринку. Раніше на нього йшло ледь більше чверті українських чорних металів. Однак в умовах різкого скорочення виробництва металопродукції в Україні та неможливості його експорту в інші частини світу, окрім як транзитом через територію ЄС, частка європейських країн у споживанні абсолютно домінує. Тим більше, що цьому сприяє нещодавнє зняття усіх обмежень на продажі відповідної продукції на європейському ринку. Тож із преміального за рентабельністю до війни ринок металу Євросоюзу тепер стає ще й основним для українських виробників за фізичними обсягами збуту.
З іншого боку, втрата металургійних комбінатів у Маріуполі означатиме довгострокову тенденцію до зростання частки і обсягів залізної руди, яка буде експортуватися без переробки навіть у металургійні напівфабрикати, як це було до війни.
Надлишкова енергія?
Революційних змін у результаті війни зазнала й українська енергетика. До лютого поточного року від 70-90% і навіть більше усіх енергоносіїв та моторного палива надходили в Україну із Росії та Білорусі, або принаймні через їх територію. З РФ продовжувало надходити також і більша частина потрібного для українських АЕС ядерного палива. А сама енергосистема України залишалася синхронізованою із російською та білоруською. Звідки минулого опалювального сезону отримувала аварійну допомогу у разі гострого дефіциту струму. Однак 24 лютого усе змінило.
У результаті російської інтервенції за даними Міненерго 35% генеруючих потужностей України опинилися на тимчасово окупованих територіях, було виведено з ладу 30% сонячних і понад 90% вітрових електростанцій. Специфіка української зеленої енергетики полягала в тому, що вона була зосереджена саме на півдні, значні території якого наразі перебувають під контролем російських військ. Навіть на підконтрольній території було зупинено Запорізьку ТЕС, Слов’янську ТЕС та Харківську ТЕЦ-5, працюють менше половини енергоблоків АЕС, причому найбільша атомна станція – Запорізька – також у перший же тиждень інтервенції залишилася на захопленій росіянами території.
Читайте також: Національна економіка після війни: відновлення чи розвиток?
Втім в уряді навіть у цих умовах ведуть мову про значний надлишок потужностей для генерації електроенергії, яка може експортуватися, зокрема й до країн ЄС. Адже в самій країні через глибокий економічний спад та евакуацію мільйонів громадян до сусідніх країн навесні, її споживання різко зменшилося. І в такий спосіб стати одним із основних джерел експортної виручки для України і водночас компенсатором для полегшення наслідків від скорочення споживання європейськими телоелектростанціями російського газу. Вже зараз діє окрема лінія передачі «Добротвірська ТЕС – Замость», яка дозволяє експортувати потужність до 215 МВт. Існуючі лінії, які донедавна об'єднували Бурштинський енергоострів з енергосистемою Європи, дозволяють експортувати ще 800 МВт. Також в Укренерго допускають порівняно швидкий запуск лінії Хмельницька АЕС – Жешув потужністю 1 ГВт.
Лунають прогнози, що сукупно виручка за нинішніх цін на електроенергію в ЄС може сягати кількох мільярдів доларів на рік. Однак при цьому постає питання щодо наявності достатніх обсягів палива в Україні для цього. Особливо, якщо виникнуть проблеми із постачанням вугілля із шахт Дніпропетровської та Донецької областей, які наразі знаходяться неподалік від зони активних бойових дій та пов’язані із основними споживачами на правобережжі Дніпра лише кількома залізничними мостами через найбільшу ріку України. Та й можливість відновлення поставок в енергосистему України струму із найбільшої АЕС країни у підконтрольному наразі російським військам Енергодарі на Запоріжжі, теж залишається під питанням.
Не кажучи уже про те, що в умовах цілком ймовірного гострого дефіциту газу на європейському ринку й цього опалювального сезону, Україні й самій буде потрібно значно більше електроенергії. У будь-якому разі важливо, щоб енергія, надлишок якої в Україні насправді дуже умовний і тимчасовий, використовувалася головно для відновлення і розвитку української економіки і промисловості на вільних від окупації територіях, а не в пріоритетному порядку постачалася до інших країн.