Все вказує на те, що алгоритм, який передбачає спочатку перемогу, потім відбудову і лише у подальшому – розвиток економіки, все ж доведеться відкинути. В умовах, коли зовнішня фінансова підтримка залишається значно меншою від необхідних обсягів, Україна потребуватиме не просто відновлення, а й збільшення власного виробництва, не чекаючи на завершення війни — просто щоб вистояти у затяжному протистоянні.
Це може звучати нереалістично, але певні умови для цього є. У 2020 році на 6 регіонів, які зараз потрапили під окупацію, або де ведуться активні бойові дії, припадало лише 20% ВВП. Це включно із усією Харківською, Запорізькою та Миколаївською областями, де економічна активність на більш віддалених від лінії фронту територіях значною мірою зберігається навіть зараз. Але навіть без урахування цих теренів, 80% економічного продукту до війни продукувалося у решті регіонів. Після евакуації кількість робочих рук там лише збільшилась. І важливо уже зараз задіювати їх не просто для відновлення, але й для нарощування (порівняно із довоєнними обсягами) виробництва низки товарів.
Зміна економічної політики України, про потребу котрої неодноразово писав Тиждень у попередні роки, але яка так і не відбулася в умовно мирний час, зараз набуває додаткової актуальності. Врешті, це не унікальна в світовій історії ситуація. В тих же США саме «друга війна за незалежність» з Англією на початку ХІХ століття дала поштовх розвитку національної промисловості доти аграрної країни — саме у тих сферах, де країна залежала від імпорту з Європи.
Нещодавня ініціатива НБУ щодо зменшення відтоку валюти через додаткове оподаткування продажу валюти під імпорт виглядає лише як перший крок у означеному напрямі. Крок важливий, однак сам по собі аж ніяк не достатній. Понад те, в ізольованому виконанні він може навіть мати переважно шкідливі наслідки для розвитку виробництва в країні. Адже критично важливо, щоб подібні ініціативи не обмежувалися винятково механічним здорожчанням усього імпорту з метою тимчасового зменшення відтоку валюти. Нічого, окрім різкого зниження рівня життя більшості громадян та розквіту сірих схем для обходу таких обмежень, це рішення не принесе.
Читайте також: Роботодавець останньої інстанції
Натомість важливо, щоб разом із іншими змінами в кредитній, трудовій та податковій політиці, збільшення ціни споживчого імпорту було націлене на формування передумов для довгострокового розвитку внутрішнього виробництва товарів. Тих, які донедавна масово імпортувалися — попри те, що цілком могли (і мали б!) продукуватися в Україні. Йдеться не про національний гонор, а про створення у такий спосіб додаткових ефективних робочих місць та зменшення дефіциту державного та місцевих бюджетів та соціальних фондів.
Для цього важливо, щоб поряд зі створенням премії за виробництво в Україні споживчих товарів та іншої продукції, виробництво якої може бути порівняно швидко налагоджене, обмеження водночас не перешкоджали увезенню необхідного для цього обладнання, сировини та комплектуючих.
Так само немає сенсу на першому етапі й у збільшенні вартості імпорту тих видів продукції, які усе одно неможливо буде виробляти зараз в країні. Окрім непотрібного додаткового зростання вартості життя, праці та, як наслідок, додаткового зниження конкурентоспроможності української економіки, це нічого більше не дасть.
При цьому важливо, щоб компанії, які будуть готові налагодити чи розширити виробництво тієї чи іншої продукції, яка зараз імпортується в Україну, мають отримати від державних банків безвідсоткові кредити із відтермінуванням обслуговування їх основної частини до завершення воєнного часу. Ресурс для цього є навіть зараз. За останніми офіційними даними на банківських рахунках, включно зі строковими депозитами, наразі накопиченй принаймні 1 трлн грн. І велика частина із цих коштів досі не інвестована, тим більше у виробничі проекти.
Перспективні ніші
Тиждень уже писав про те, що девальвація гривні та стискання внутрішнього ринку створило найбільш сприятливі умови саме для українських експортерів, особливо тих, які виробляють несировинну продукцію (див. «Час експортерів»). Однак так само важливо, щоб нехай і значно стиснутий внутрішній ринок також працював на розвиток власних українських виробництв, а не залишався полем для постачальників із інших країн.
Тим більше, що імпорт товарів до України з перших місяців війни стрімко відновився. Уже в червні він перевищив $4,7 млрд, а в липні ймовірно був ще вищим. Принаймні, якщо не брати до уваги імпорт палива та старих авто з Європи у межах пільгового режиму розмитнення (який у липні уже не діяв). На паливо та автівки у червні прийшлося лише близько $1,6 млрд. Наприклад нафтопродуктів було завезено на $982 млн, вугілля – на $14 млн. Імпорт легкових автівок склав $522 млн, а вантажівок – ще майже $57 млн.
Решту було витрачено на різноманітну продукцію, велика частина якої цілком може бути заміщена внутрішнім виробництвом. Нижче ми розглянемо основні види продукції, імпорт яких щомісяця становить принаймні сотні мільйонів, а то й мільярди гривень. Тож у річному вимірі заміщення виробництва кожного забезпечуватиме принаймні мільярди, якщо не десятки мільярдів гривень виручки компаніям, які будуть задіяні у заміщенні імпорту тих чи інших видів продукції.
Звісно, певну роль у зростанні імпорту відіграє руйнація традиційної логістики і виробничих ланцюжків в середині країни, адже частина потужностей залишилися на окупованих територіях. Інші втратили постачання сировини звідти. Грали роль і більш задавнені проблеми недостатніх інвестицій у інфраструктуру виробництва та зберігання низки видів продукції. Однак усі ці проблеми цілком вирішуються за наявності цілеспрямованої державної політики стимулювання розвитку виробництва в самій Україні.
Читайте також: Битва за нафту
Перш за все, йдеться про великі обсяги продукції харчової промисловості та іншого продовольства із високою доданою вартістю. Зокрема лише в червні на $19,2 млн було імпортовано томатів з інших країн. У річному вимірі йдеться про багатомільярдні обсяги реалізації в гривнях — і цих грошей наразі не заробляють українські виробники. Основним постачальником томатів після окупації Херсонщини стала Туреччина. Однак майже третина поставок прийшлася також на Польщу, яка не має кліматичних переваг над Україною. Так само різко зріс імпорт консервованих томатів (до $2,5 млн), більша частина яких надійшла із Італії та Польщі. На $9,5 млн було імпортовано у червні моркви, столових буряків та редьки. Знову ж таки, основними постачальниками стали Польща та Нідерланди. Ще на $7 млн лише за один місяць було імпортовано огірків – майже виключно із Румунії. Значними були обсяги ввезення цибулі ($8,3 млн), яка надходила також переважно із Нідерландів та Польщі, а також капусти ($5,6 млн), де переважали польські поставки.
На $20 млн у червні було імпортовано свинини. Це відбулося навіть в умовах сприятливих для внутрішніх виробників цін на корми, тому що їх було дорого і складно експортувати закордон. Проте величезний сегмент ринку, що в річному еквіваленті наближається до 10 млрд грн не був використаний внутрішніми виробниками. Основними постачальниками тут приблизно в рівних пропорціях стали Данія, Нідерланди та Польща.
Навіть на більшу суму в тому ж таки червні ($20,6 млн) було завезено з інших країн сирів. І йдеться не про ексклюзивну продукцію, а головним чином про продукцію масового вжитку насамперед із Польщі, значно меншою мірою – із Німеччини та Нідерландів. Значними залишаються й обсяги імпорту етилового спирту ($8,5 млн лише за один місяць), який надходив головним чином із Великої Британії та Грузії.
На понад $30 млн було імпортовано продуктів для годівлі тварин (загалом за перше півріччя – $147 млн). Знову ж таки, основними постачальниками тут також є Польща, Угорщина та Китай. І немає нічого особливого в процесі їх виготовлення, щоб виробництво не могло бути налагоджене в Україні. Це ж стосується й імпорту більшості інших найрізноманітніших продуктів харчової промисловості, який лише у червні склав ще майже $96 млн.
Війна збільшила попит на лікарські засоби. Українські виробники уже відновили, а подекуди й значно перевищили довоєнні обсяги виробництва. Однак імпорт дозованих та фасованих лікарських засобів продовжує становити одну із найбільших статей. У червні він перевищив $126 млн, а ще на $21 млн було увезено вакцин та сироваток. В річному вимірі йдеться про десятки мільярдів гривень потенційної виручки у разі поступового заміщення цих обсягів українськими компаніями.
Читайте також: На продовольчому фронті
Принаймні до 50 мільярдів гривень виручки у разі заміщення внутрішнім виробництвом нинішнього імпорту можуть отримати підприємства, які виробляють одяг та взуття. Навіть якщо на першому етапі це відбуватиметься значною мірою із використанням імпортної сировини та матеріалів. Так, готового одягу у червні було увезено майже на $72 млн, інших готових текстильних виробів – ще на понад $23 млн, взуття – на $30,6 млн. А обсяги означеної готової продукції легкої промисловості, яка була імпортована із початку року становили майже $0,5 млрд.
В умовах проблем із експортом українських напівфабрикатів із чорних металів, імпорт готових виробів них до України у червні сягнув $48,3 млн, а з початку року – $284 млн. Знову ж таки переважно нічого складного. Наприклад різко зріс імпорт металоконструкцій із чорних металів ($8,7 млн у червні) та гвинтів, гайок, болтів і подібних виробів ($7,1 млн). Причому левова частка наразі надходить із Польщі та Чехії, меншою мірою – з Китаю.
Продовжує надходити із сусідніх країн ЄС також чимало нескладних промислових виробів із пластмас. Наприклад пластикових труб було завезено на понад $10,6 млн, головним чином із Польщі та Чехії. Інших виробів – ще на $88,5 млн. І основними постачальниками тут так само були виробники із країн Центральної Європи (крім Польщі також Угорщини, Чехії і навіть Сербії) або Китаю. Звідти ж надходили й масштабні поставки готової продукції із гуми. Тривав значний імпорт меблів, переважно із Китаю та Польщі, який у червні склав майже $11 млн, а з початку року – $71,5 млн.
На $27,3 млн було імпортовано у червні мийних засобів, основними постачальниками яких знову ж таки були компанії із Польщі ($8,3 млн), Чехії та Німеччини. Дуже великою статтею імпорту залишаються різноманітні агрохімікати (як засоби захисту рослин, так і добрива). Засобів захисту рослин було імпортовано лише в червні на $60,6 млн, а з початку року – на $585 млн. Більша частина з них, як і до війни, продовжувала надходити із Китаю.
Виробництво добрив теж належним чином не освоєне українськими виробниками. Особливо, якщо не брати до уваги азотні, які в Україні і виробляються, і навіть продовжують експортуватися. Так, загалом хімічних добрив було імпортовано лише у червні загалом на $43,4 млн. Зокрема комплексних – на $26,6 млн, азотних – ще на $6,3 млн. В обох випадках головним чином із Польщі. Калійних – головним чином із Польщі та Данії – ще майже на $9 млн.
Читайте також: Час експортерів
Тимчасом, враховуючи масштаби та роль агросектору в українській економіці, локалізація виробництва усіх необхідних видів добрив в Україні – це не лише питання додаткових обсягів виробництва, але й економічної безпеки. Навіть у тих випадках, коли власної сировини для виробництва деяких видів із них в Україні немає, краще імпортувати саме її, а не готову продукцію.
Так само значним попри війну залишається імпорт агротехніки. У червні 2022 року він склав майже $52 млн, а загалом з початку року – $276 млн. Причому левова частка постачань тут продовжує надходити із Німеччини та США. Лише почасти йдеться про продукцію, яка була у використанні у відповідних країнах — низка видів техніки імпортується новою. І бодай часткова локалізація її на виробничих майданчиках західних областей залишається актуальним завданням.
Не менш важливе й можливе є й стимулювання подальшої локалізації виробництва низки видів побутової техніки. Адже Україна продовжує імпортувати чималі обсяги холодильників (на $13,5 млн лише у червні – із Польщі, Туреччини, меншою мірою Китаю та інших країн), посудомийних та пральних машин (на понад $10 млн у червні), комп’ютерної техніки (у червні майже на $36 млн та частин і приладдя для них – на $9,8 млн). І багатьох інших видів електротехнічних споживчих товарів.