Доктор Збіґнєв Бжезінський – без перебільшення найвідоміший у світі геостратег другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Обіймаючи ключові посади в системі здійснення американської зовнішньої політики, він, поляк за походженням, приділяв Східній Європі особливу увагу. В часи холодної війни був одним із тих, хто закладав фундамент для можливого повернення цього регіону в демократичний західний світ. Його фраза про те, що з Україною Росія – Євразійська імперія, а без неї – Азійська, сконденсувала для багатьох суть геополітичної реальності, в якій ми, українці, й досі перебуваємо. Тиждень мав змогу поставити кілька запитань Збіґнєву Бжезінському, у відповідях на які він, зокрема, спрогнозував майбутнє України в геополітиці.
Читайте також: Запрошення в Азіопу
У. Т.: Владімір Путін оголосив намір створювати Євразійський союз. Єдиний економічний простір Росії, Білорусі та Казахстану почне діяти у 2012-му. Як ви оцінюєте перспективи такого утворення на великій євразійській шахівниці?
– На жаль, мотивацією містера Путіна є історична ностальгія, яка не має зв’язку з реальністю. Доконаним фактом є те, що ані казахи, ані українці, ані білоруси не хочуть знову стати частиною навіть замаскованої імперії. Як наслідок – будь-які зусилля створити нову Російську імперію породжуватимуть опір. Такий спротив далі шкодитиме спроможності Росії стати сучасною, успішною, демократичною і згодом навіть європейською державою.
У. Т.: А яку роль, на вашу думку, відіграватиме Україна в цих процесах?
– Україні треба бути свідомою такого факту: вона сильно ризикуватиме своїми інтересами, якщо знову стане провінцією Росії. Мені хотілося б думати, що президент Янукович не бажав би бути в Києві управителем провінції, де, по суті, домінуватиме Росія.
У. Т.: Що може чекати на Україну у великій геополітичній грі між ЄС та Росією?
– Вважаю, що українці повинні вибрати найкраще. Як на мене, українська незалежність та український добробут можуть бути гарантовані радше в межах більшої об’єднаної Європи, яка насправді включає не лише Україну, а й Росію. Але аж ніяк не в межах відновленої територіальної імперії, де панує Кремль. Імперії, де одна нація домінує над іншими. Я хотів би додати: якщо Україна вибирає Європу, вона має дати раду тому фактові, що Європа визначає себе як демократичне утворення. А в демократії не відправляють за ґрати чесно обраних екс-лідерів.
Читайте також: Рада Європи – Росія, Україна: хто на кого впливає?
У. Т.: Як ви оцінили б діяльність українських політичних еліт за всі 20 років незалежності?
– На мою думку, впродовж цих 20 років погіршилася якість вищого політичного керівництва України. Але водночас я відзначив для себе, що на українській сцені постає ціле нове покоління молодших політичних лідерів. Отож маю оптимістичні очікування, що в довгостроковій перспективі прагнення незалежності та демократії – а важливим є і те, і те водночас – визначатиме політичну реальність України. Мене сильніше непокоять її короткотермінові перспективи. Щодо віддаленіших, то тут я більш упевнений.
У. Т.: Як багато років ви маєте на увазі під «короткостроковою перспективою» України. П´ять? Десять? П´ятнадцять?
– Саме такий часовий проміжок: від п´яти до п´ятнадцяти років. Це залежатиме не лише від змін усередині України, а й від швидкості демократизації Росії, тому що ця країна сьогодні вступає в нову фазу. На мою думку, це третя фаза її посткомуністичного транзиту. У першій – треба було стримати дезінтеграцію, зупинити її. У другій – відновити централізовану владу. І містер Путін відіграв виняткову роль. Третя фаза, що нині починається, – постання вперше в Росії справжнього громадянського суспільства, котре спирається на середній клас і є відкритим до світу. Це новий феномен у тій країні. І я гадаю, що він сьогодні набиратиме сили. Але ніхто не може передбачити, як багато часу мине, поки він задомінує в політиці.
У. Т.: Тобто ви вважаєте, що нещодавні політичні протести в Росії обіцяють зміни?
– Вони дають надію. Ці протести породжують шанси на те, що не лише Україна, а й Росія на певному етапі може стати частиною більшого Заходу, де поважають універсальні принципи незалежності та демократії.
Читайте також: Євросоюз перерозподіляє пріоритети
БІОГРАФІЧНА НОТА
Збіґнєв Бжезінський – американський геостратег, політолог, державний діяч.
1966–1968 – був членом Ради політичного планування Держдепу США.
1968 – очолював робочу групу з питань зовнішньої політики в межах президентської кампанії Губерта Гампфрі.
1973–1976 – директор Тристоронньої комісії США, Європи та Японії.
1977–1981 – був радником із питань національної безпеки президента США Джиммі Картера.
1981 – отримав Президентську медаль Свободи за внесок у справу нормалізації відносин США й Китаю та політику національної безпеки Сполучених Штатів.
1987–1988 – входив до Комісії з інтегрованої довготермінової стратегії Національної ради безпеки та Міністерства оборони США.
1988 – був співголовою дорадчої робочої групи з національної безпеки під час президентської кампанії Буша-старшого.
Очолював Американсько-Український консультаційний комітет.
Праці останніх 20 років
«Поза контролем: глобальний безлад у переддень ХХІ століття »(1993).
«Велика шахівниця: панування Америки і її геостратегічні імперативи» (1997).
«Вибір: глобальне домінування чи глобальне лідерство» (2004).
«Ще один шанс: три президенти та криза американської супердержави» (2007).
«Америка та світ: розмови про майбутнє американської зовнішньої політики» (2008).