Та поки то те, то се, добре було б пошукати лікаря хоча б для однієї частини російського суспільства. Для його ліберальної частини. Так-так-так, є така, не смійтеся. Ну принаймні вони себе називають лібералами і з ними ніхто не сперечається — просто інша, більша, частина суспільства називає їх «ліберастами». Так ось — нещодавно ця, менша, частина вирішила більше не таїтися й привселюдно зізналась у своєму божевіллі. Форма божевілля має зацікавити всю прогресивну психіатрію світу — ліберальна частина суспільства оголосила себе Нобелівським комітетом. Загострення виявилося затяжним — «Нобелівський комітет» засідає досі.
8 жовтня було оголошено лауреатів Нобелівської премії миру — ними стали головний редактор російської «Новой газети» Дмітрій Муратов і філіппінська журналістка Марія Ресса. Як поставилася ліберальна громадськість Філіппін до нагородження опозиційної журналістки престижною премією, ми не знаємо, зате суперечки з приводу присудження Нобелівської премії миру Муратову виявилися такими кривавими, що навіть сліпоглухонімому не вдалося б залишитись осторонь. Миттю з’ясувалося, що Муратов — агент Кремля, путінська підстилка, зливний бачок ФСБ, провокатор і власник квартири в Нью-Йорку. Що його опозиційність не тільки шеляга не варта, а навіть сильно шкодить справі боротьби з режимом, бо вся його «опозиційність» спущена згори й, отже, дискредитує взагалі будь-яку опозиційність у Росії. Що вбитих журналістів — співробітників «Новой газети» Муратов сам посилав на вірну смерть заради піару.
Читайте також: Визначний тиждень
Водночас учасники загострення завиграшки довели, що в Осло всіх підкупив Путін і що величезна частина наших податків пішла на цей підкуп — тільки щоб нобелівку не отримав Алєксєй Навальний. Так Нобелівський комітет в очах світової громадськості (яка, звісно, представлена перед очима Всесвіту тією самою частиною ліберального суспільства) сам себе позбавив навіть залишків революційної свідомості. Але ж вона, революційна свідомість норвезьких розподільників премії, ох як знадобилася б російському лібералу в боротьбі з путінським режимом. Уявляєте — прокидається борець у себе вдома в теплому ліжечку під пуховою ковдрою, а тут уже революційний нобелівський комітет вийшов зі зброєю напереваги проти Путіна та його банди й присудив премію Навальному, як багато хто мріяв. І Путін уже — в Гаазі. Бо, розумієте, Росія — нещасна країна й увесь світ має на це зважати. У нас тут Путін зовсім збожеволів, а вам там в Осло начхати, ви абикому роздаєте свої премії й навіть не думаєте з нами порадитися. Ви там при своєму розумі? Нам потрібна була Нобелівська премія миру Алєксєю Навальному, а ви що зробили? Бо якби ви дали Навальному, то це була б велика дуля Путіну, розумієте? Нічого ви не розумієте.
Приблизно так міркують у нашій великій, від Калінінграда до Владивостока, палаті номер шість. Міркують шумно, з піною біля рота, з лайкою. Хотіли Навального, а їм підсунули Муратова. Хотіли велику й товсту дулю Путіну, а отримали невелику завуальовану фігу в кишені. Коротше, вирішили місцеві ліберали, нас укотре кинути.
Спробуймо уявити собі картину: Нобелівську премію миру отримує громадянин — ну байдуже, якої країни — нехай Франції, чи Італії, чи Бразилії. І замість загальної радості влаштовує цькування лауреата. Уявили? Ну ось — ніхто не може уявити. Гаразд — якби дали Путіну чи Пєскову — напевно, будь-хто обурився б. Але дали ж своєму до самих кісток, тому, хто не одне десятиліття служить охоронцем свободи слова в тоталітарній Росії. І загиблі співробітники «Новой газети» — Політковська, Щекочіхін, Домніков, Бабуріна та інші — вони ж не в п’яних бійках загинули.
Нобелівська премія миру Муратову — це знак від Європи, що в російську журналістику ще вірять, що її бачать. Нобелівська премія миру Муратову — це премія всій щопті нормальних журналістів у Росії, всім тим, кого вже офіційно оголосили іноагентом, кого позбавили роботи, хто отримав, по суті, заборону на професію, хто намагається протистояти цензурі. Муратов у даному разі — функція, символ. Подякували б і тішилися, що обійшов Ґрету Тунберґ та ВООЗ. Але як відмовитися від радості зайвий раз зобидитися, як не стати в позу ображеної дитини, якій не дали цукерку, а дали її сусідові по пісочниці? І біда навіть не в тому, що цукерку (премію) дали іншому, а не тобі, — а в тому, що не взяли до уваги твоїх побажань, не заглибилися, не переймаються душею.
Читайте також: Нобелівка й гендерна рівність
Випадок з Муратовим — не лише невдоволення самим вибором, а більше образа за неуважність до побажань — «нам була дуже потрібна нобелівка для Навального, а ви не прислухалися». Звідки пішла ця національна впевненість, що «закордон нам допоможе», що нам усі винні? Чому російські ліберали раптом вирішили, що Захід має розв’язувати наші проблеми? Що за гординя нашіптує: «Світ має жити нашими тяготами»? Світ має вмерти, але заступитися за нас. Захід має піти на відкриту конфронтацію з ядерною агресивною державою, з людиною, найкраще визначення для якої — «мавпа з гранатою», — і забути про власних громадян, про їхній успіх та безпеку, бо так хочеться російській ліберальній частині суспільства.
До Муратова, звісно, є питання. Безумовно, він не ангел, а людина системи. Та й свої зобов’язання перед Кремлем у нього є — без них «Новой газети» з її розслідуваннями не було б уже давно. А Сахаров створив водневу бомбу — найпотужнішу зброю з усіх наявних. А Горбачов давив танками Вільнюс. Коли Нобелівську премію миру почнуть давати ангелам — тоді й обговоримо.