Раніше Комуністична партія мала монополію на владу. Як тільки з’явилася «Солідарність», усе змінилося. У цей час також сформувалося покоління активістів, які пізніше взяли участь у переговорах Круглого столу, а згодом відіграли ключову роль у демократичній Польщі. Без Ґданських угод та «Солідарності», що з’явилася внаслідок них, не було б виборів 4 червня.
31 липня 1980 року «Солідарність» стала легальною. Цей факт важливий з трьох причин. По-перше, це був сигнал, що комунізм не є вічним. Раніше здавалося, що режим неможливо перемогти, бракувало уяви, щоб запропонувати йому альтернативу. По-друге, «Солідарність» показала, що народилася нова, післявоєнна Польща, що існує не тільки комуністична держава, але і польська суспільство, яке не асоціюється з нею. По-третє, «Солідарність» довела, що у Польщі існує справжнє громадянське суспільство, яке справді обговорює свої цінності та напрями розвитку. «Солідарність» зробила таку дискусію можливою.
У Польщі наступні покоління опозиціонерів вчилися у попередників, тих, що протестували раніше. Такий досвід у ситуації, коли важлива співпраця та налагодження зв’язків, – дуже цінний капітал. Самі страйки – це не лише протест, а також форма побудови нового руху, створення нових структур. Саме це було найважливішим у серпні 1980 року в ґданській корабельні. Страйк не слід сприймати виключно як повстання проти комуністичної влади. Він також був прикладом довготермінового мислення, побудови руху.
Читайте також: Марія Спірова: «Значна частина владної мережі, яка керувала в Болгарії в часи комунізму, недемонтована й дотепер»
Падіння комунізму стало також наслідком політики, яку проводив Міхаіл Ґорбачов. Радянський лідер явно не розумів, наскільки зовнішня імперія є невід’ємною частиною всієї системи.
Сьогодні росіяни рішуче критикують Ґорбачова за рішення, які він приймав наприкінці 1980-х. Але ця критика перебільшена. Так, він робив тактичні помилки, але його політична концепція була дуже сміливим експериментом. Його суть він представив Еріху Гонекерові, комуністичному лідеру НДР, якому прямо заявив, що дозволяє кожній країні соціалістичного табору вибрати свій власний шлях розвитку. Це був дуже важливий історичний крок.
Це виявилося тактичною помилкою, оскільки в Польщі вже на той час були активісти, готові негайно скористатися новими можливостями. З іншого боку, комуністична влада – відповідно до вказівок Горбачова – мала з кимось домовитися, а в Польщі вони мали з ким. Так почався процес, який призвів до демонтажу комунізму.
Читайте також: Олег Шамшур: «Зовнішня політика не може вирішувати проблеми, які не здатна вирішити політика внутрішня»
Країни Центральної Європи чудово використали можливості, які відкрилися для них після падіння комунізму. З одним застереженням: під час перетворень втрачено спадщину політичної думки, що народилася у 1970-х та 1980-х рр. З 1989 р. були запроваджені найпростіші схеми дій, що зводили політику до економічних питань. Тоді вважали, що бездумна навала можливостей вільного ринку вирішить усі проблеми. Але це не так. Не слід забувати і про політику, навіть під час запровадження ринкових рішень. Цього бракувало в 1990-х. Дуже швидко Польща та інші країни регіону забули про просту солідарність. 1989 рік не відбувся би без руху «Солідарності», але також без солідарності між людьми у класичному розумінні. Пізніше її відставили вбік. Брак солідарності під час аналізу трансформації 1990-х років спокутують країни усього регіону до сьогодні.