Світ

  ▪   Ольга Ворожбит

Марія Спірова: «Значна частина владної мережі, яка керувала в Болгарії в часи комунізму, недемонтована й дотепер»

Фото надане автором
Уже другий місяць поспіль у Болгарії не вщухають протести. Тиждень поговорив з болгарською публіцисткою Марією Спіровою про причини протестів, внутрішню політичну ситуацію, а також спільні для східноєвропейських країн проблеми.
Матеріал друкованого видання
№ 35 (667)
від 26 серпня

Болгарія ввійшла до складу ЄС 2007 року. Відтоді це вже другі такі великі протести, і спровокувала їх єдина проблема — корупція. Чому вона така непереможна в Болгарії навіть на 13-й рік членства в ЄС?

 

— Це велике й складне питання. Варто почати з того, що в Болгарії перехід від комуністичного режиму до вільноринкової економіки був, м’яко кажучи, недосконалим. По суті, значна частина владної мережі, яка керувала в Болгарії в часи комунізму, недемонтована й дотепер. Майже половина наших дипломатів мають агентурне минуле, тобто були агентами Комітету державної безпеки Болгарії. Наприклад, всі ті групи людей, що контролювали експорт та імпорт, різноманітну інфраструктуру, доступ до різних силових структур (поліція, спецслужби), великою мірою досі недоторканні. У 1990-х ми зробили пріоритетною економічну дерегуляцію, але мало реформували судівництво.


За комуністичного режиму суди не були незалежними. Вони не знають, як бути незалежними. Це не їхня функція. Тож у Болгарії ніколи не було свого періоду посткомунізму, де увага була б сфокусована на тому, що три незалежні гілки влади мають бути насправді незалежними одна від одної. Завдяки цьому сьогодні генеральний прокурор є фактично недоторканним. Не існує установи, яка могла б контролювати його будь-яким чином. Зрештою, він має більш обмежену владу, ніж фактична виконавча влада. Це все є надбанням з 1990-х років, коли панував економічний хаос і коли люди просто не мали змоги зосередитися на тому, що було важливим для створення незалежної судової влади. Інша річ, схожа на те, що відбувалося в Україні та Росії в 1990-х, — це зростання мафії. Люди здебільшого не могли розраховувати на державу в захисті приватної власності або задоволенні базових потреб у продуктах харчування та доходах — і цю прогалину заповнили певного роду банди. Це сприяло дуже стійкій феодалізації Болгарії.

 

Читайте також: Свіжа кров

 

Через 30 років перехідного періоду ми дійшли до того, що групи, які розпочалися як рекет чи організована злочинність, у різних куточках країни перетворилися на партії або політичні сили. Останнє, що дуже важливо: у Болгарії є мусульманська меншина, яка зазнавала сильних репресій за комуністичного режиму. Унаслідок своєрідної оксамитової революції вони долучилися до партії «Рух за права і свободи». Спочатку її розглядали як партію, яка має представляти мир у Болгарії, але по факту це феодальна система, що контролює турецьку меншину. Є певні регіони, де «Рух» — домінантна група. Я зустрічаю різних переселенців, які покинули ті регіони, щоб звільнитися від гнітючої сили цієї партії. Вона змушує їх певним чином голосувати й здебільшого має повний контроль над їхнім життям. Єдиний спосіб для них звільнитися від цього — емігрувати. Період транзиту в Болгарії був дуже схожим на те, що відбувалося в Україні. Він не викоренив попередніх еліт, і їм удалося залишатися при владі через косметичні зміни.

 

Але Болгарія — член ЄС уже 13 років. Невже членство не сприяє кращому розвитку?


— Те, що відбувається в Угорщині чи Польщі, — фактично дзеркальне відображення подій у Болгарії. Гадаю, ЄС як ціль працює значно краще для заохочення до певних реформ. Щойно країна потрапляє в Євросоюз (а ЄС базується на рівності, вам довіряють так само, як Німеччині), то вам довіряють у тому, що ви маєте незалежні інституції, робоче судочинство й можете самостійно розслідувати корупцію. Але ми маємо режими-ренегати — Угорщину, Польщу, Болгарію, де владна структура масово скористалася з усієї цієї незвичної щедрості ЄС, із його фондів, із престижу належності до цього клубу країн. Але скористалася із цього навпаки. Вони використовували структурні фонди, бюджет ЄС для збагачення певного кола осіб, які можуть вдаватися до гніту в певних регіонах чи секторах (як-от медіа).


Навряд чи ЄС коли-небудь думав, що таке може трапитися. Проект ЄС дещо ідеалістичний. Він передбачає, що уряди, зрештою, є хорошими або ж що вони мають совість і підуть у відставку, якщо нашкодять. На жаль, із нашим багажем у нашій частині світу це не працює. Це не частина нашої політичної культури.

 

Читайте також: Погано для нас. Погано для наших друзів

 

Чому попередні протести 2013–2014 років не створили партію, яка справді мала б вплив у країні?


— Партія «Реформаторський блок» утворилася як певний продукт протестів 2013–2014 років. Але далі вона ввійшла в коаліцію з «Громадянами за європейський розвиток Болгарії» (ГЄРБ) — керівною партією після нових виборів. І все посипалося. ГЄРБ не мала наміру виконувати коаліційну угоду. Вона прийняла до себе «Реформаторський блок», але по факту використала це для того, щоб повернути собі владу, і не раз блокувала ті речі, які міністри від цієї партії намагалися провести. Саме тому Христо Іванов, лідер партії «Так, Болгарія!», змушений був подати у відставку, а коаліція розформувалася. Проблема 30-річного транзиту до демократії в тому, що ми маємо фрагментоване суспільство. У країні з населенням 7 млн майже мільйон болгар живе за кордоном. У нас чимало людей насправді бояться за своє виживання, люди в маленьких містах не мають часу на протест, бо змушені піклуватися про свою родину. Крім того, багато речей, що відбуваються у великих містах, їм байдужі, бо вони мають менше свободи.


Коли ви пробували щось змінити в системі, а вона успішно протистояла цьому (як це відбулося в 2013–2014-му), вам треба повернутися на те місце, з якого починали. І ми зараз тут. Ми намагаємося перезапустити систему, але, на жаль, система, що її створила ГЄРБ, потужна на місцях. Наприклад, ми бачимо, що в столиці люди менш зачаровані ГЄРБ і більше хочуть голосувати за альтернативні партії. Але в селах джерела прибутку обмежені й часто залежать від держави або від приватного сектора, яким володіють люди, безпосередньо пов’язані з державою, що унеможливлює конкуренцію. Тому тут люди, звісно ж, співпрацюють з тими силами, що є.

 

Як розпочалися протести? Чи можемо ми говорити, що протести 2013–2014-го й теперішні розпочалися фактично через одну людину — Деляна Пеєвського?


— Ні, тут ситуація дещо інакша. Делян Пеєвський та Ахмед Доґан — представники партії «Рух за права та свободи». Вона представляє турецьку меншину в Болгарії. Проблема цієї партії в тому, що її насправді цікавить не що інше, як бізнес-інтереси. Ахмед Доґан — засновник цієї партії. Він був її обличчям упродовж усього періоду трансформації. Він дуже відомий. Крім того, його бояться й ненавидять. Але він пішов у відставку й тепер обіймає посаду почесного президента. Делян Пеєвський став його найбільш видимим протеже в дуже молодому віці. У Болгарії вважають, що він надто швидко зробив кар’єру, що складно пояснити з огляду на його компетенції.


У 2013-му була спроба зробити його головою фактично ключової інституції, що розслідує корупцію, — Державного агентства з національної безпеки (болг. Държавна агенция «Национална сигурност», або ДАНС. — Ред.). Це спровокувало протести 2013–2014 років, оскільки його ім’я фактично пов’язане з найбільшими корупційними схемами у сфері медіа та дистрибуції в країні. Він також контролює сектор тютюнових виробів і пов’язаний із різними контрабандними скандалами.

 

Читайте також: Олег Шамшур: «Зовнішня політика не може вирішувати проблеми, які не здатна вирішити політика внутрішня»


Нинішні протести спровокували події коло приморської резиденції Ахмеда Доґана. Проблема в тому, що, за болгарськими законами, пляж не може бути приватним — це державна власність. Але він пішов проти цього добре відомого правила за мовчазної співпраці місцевої адміністрації (яку, очевидно, сформували представники партії ГЄРБ) та державної адміністрації. То був справді досить кричущий адміністративний жест. Про це знали вже певний час. Люди були такі безпомічні, що не знали, що із цим робити. Та одного ранку Христо Іванов, колишній міністр юстиції, якому довелося покинути свою посаду (бо йому не дали провести реформу системи правосуддя), та водночас засновник партії «Так, Болгарія!», узяв надувного човна (бо державна дорога, що вела до того пляжу, була заблокована, а це також заборонено законом) та приплив до пляжу.
Виявляється, той пляж охороняли представники бюро держбезпеки. Зазвичай вони охороняють політиків високого рангу: спікера парламенту, прем’єр-міністра. Ахмед Доґан точно не належить до цієї категорії. Ці люди не лише охороняли власність Доґана, а й затіяли бійку з Христо Івановим та його колегами, що приплили туди. Це все перетворилося на національний скандал, адже Христо Іванов намагався довести, що будь-який громадянин має право перебувати на тому пляжі. Така ситуація пояснює, що ми маємо державу, де повністю переважають приватні інтереси. Держава не дає можливості громадянам використовувати свої права, що й спровокувало протести в певний момент.

 

Болгарський прем’єр-міністр Бойко Борисов пообіцяв піти у відставку. Чи очікуєте ви на позачергові вибори? Чим, на вашу думку, може закінчитися ця ситуація?

 

— Прем’єр-міністр двічі наголошував на своєму бажанні подати у відставку особисто, але потім відступав. Зараз ми опинилися в ситуації, коли він більше не має наміру цього робити. Він намагався домовитися, кажучи, що йому потрібно зберегти свій уряд. Для нього надзвичайно важливо дотримати цей уряд до чергових виборів, тому що, як відомо, ЄС зараз доопрацьовує бюджет та допомогу через спалах коронавірусної хвороби (розмова відбулася до 15 серпня, коли Бойко Борисов умовою своєї відставки назвав зміну конституції. — Ред.). Ми говоримо про €29 млн.


Бойко Борисов дуже хоче, щоб його уряд розподіляв ці гроші. Причини тут очевидні: у такий спосіб він утримує владу в Болгарії, роздаючи гроші ЄС людям із його сили, які діють на місцях. Тому для нього це незручні протести. Він двічі ніби припустив цю ідею: чи припините ви, якщо я подам у відставку. Але люди вирішили, що це не те, адже нам треба міняти систему.


Тож він у пастці в цій позиції. Мабуть, особисто він хотів би подати у відставку й позбутися цього стресу, але, на жаль, він у заручниках тих інтересів, які культивував упродовж свого правління. Якщо він піде у відставку, люди на вулицях скажуть, що хочуть відставки всього уряду та генерального прокурора. Протестувальники вимагають позачергових виборів. Ми чітко усвідомлюємо: якщо ми залишимо парламент таким, як він є зараз, без справжньої опозиції, він і далі штампуватиме рішення цього уряду, навіть якщо його переформатують.

 

Читайте також: Під гаслом д’Артаньяна

 

Але чи мають продемократичні сили змогу сформувати більшість у парламенті після позачергових виборів?


— Насправді, оскільки ми в такій поганій ситуації, не варто очікувати, що одне коло позачергових виборів зруйнує нинішню систему. Найкраще, на що ми можемо зараз сподіватися (саме тому я говорила весь час про парламентську опозицію), — це отримати частину місць у парламенті та відновити там справжню опозицію. Зараз соціалісти постійно співпрацюють з ГЄРБ щодо ключових законодавчих проектів, щоб закріпити своє місце. На сьогодні ми маємо парламент, де всі партії в співпраці одна з одною, щоб зберегти статус-кво. Усе, чого ми можемо досягнути на позачергових виборах, — це провести до парламенту кілька депутатів, які зможуть працювати як справжня опозиція й у такий спосіб здобувати собі подальшу підтримку.


Загалом ситуація така: ГЄРБ утрачає підтримку, але все ще лідирує як парламентська партія. Соціалісти — другі, але партія «Так, Болгарія!» може бути третьою. Ми мусимо повернути собі парламент крок за кроком, тому що це місце, де формується майбутнє демократії. Усе, що нам потрібно, — із чогось почати.

 

Соціалістична партія Болгарії вважається надзвичайно проросійською політичною силою, наразі вона друга в парламенті. Як ви оцінюєте російський вплив у країні?


— Я не думаю, що хтось у Болгарії має сумніви, що вплив Росії на країну, особливо через такі проекти, як «Турецький потік», а раніше «Південний потік», надзвичайно сильний. Також треба взяти до уваги гібридну війну, яку Москва розв’язала у вигляді фейкових новин та різноманітних кампаній, пов’язаних із жорстким православ’ям. Є багато речей, яких ми не знаємо про цей вплив, але ніхто з нас не хоче його недооцінювати. Наприклад, Болгарія влітку є домівкою для 300 тис. громадян Росії, які мають власність довкола морського узбережжя. Багато з того, що відбувається в приморських будинках, видається підозрілим та викликає занепокоєння. Наприклад, це можуть бути тренувальні бази. Існують різноманітні парамілітарні організації в країні, щодо яких є підозри, нібито вони мають принаймні часткове російське фінансування. Протести та вибори — це те, що ми можемо зробити як демократичні громадяни. Якщо нам удасться відновити хоч якусь незалежність для наших ключових інституцій, можливо, ми зможемо чинити певний спротив. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.