Міністерство освіти і науки України під орудою Дмитра Табачника позбавило книжку «Історія українського права» статусу навчального посібника через твердження, що здалися міністрові єретичними. Що саме викликало таку гостру реакцію «смотрящего» за гуманітарною галуззю? Йдеться про формулювання, що належать деканові юридичного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка Іванові Гриценку. Професор Гриценко зазначив у тексті, що «росіяни й українці етнічно і генетично відрізняються». Дивно, що обурило в констатації цього «медичного факту»? Всі народи світу мають етнічні й генетичні відмінності, питання полягає лише в тому, наскільки суттєві. Зрозуміло, що українці відрізняються від народів банту в Африці більше, ніж від росіян, а росіяни від українців менше, ніж від індіанців кечуа. Брак відмінностей означає, що такого позбавленого своєрідності етносу не існує. Етнічних і генетичних розбіжностей немає лише в межах єдиної етнічної спільноти. Якщо Дмитро Табачник вважає, що відмінні риси в росіян та українців відсутні, це може означати тільки одне: заперечення існування українського етносу, а відтак і нації, а отже, й держави.
Між тим ще російський учений Серґєй Широкогоров писав: «Етнос є групою людей, що розмовляють однією мовою, визнають своє спільне походження, мають комплекс звичаїв, уклад життя, що зберігаються й освячуються традицією, і відрізняються цією групою від ознак, що належать іншим спільнотам». Цікаво, а якби професор Гриценко написав, що є етнічні й генетичні відмінності між українцями та поляками, між українцями та чехами, це також обурило б Табачника? Переконаний, що ні. Тут міністр виступає заручником власних комплексів та геополітичних уподобань. Говорити про український народ і не бачити, чим він відрізняється від інших спільнот, – це або абсолютно не вірити у цей історичний феномен, або просто повторювати сталі формули, не замислюючись над їхнім змістом.
Незалежно від того, чи подобається це Дмитрові Табачнику, генетичні відмінності між українцями і росіянами – давно відомий у науці факт. Достатньо лише почитати праці Хведора Вовка або російської дослідниці, нині члена-кореспондента РАН Татьяни Алексєєвої, що ще 1973 року в Москві видала книжку «Этногенез восточных славян по данным антропологии». Там дуже докладно на величезному емпіричному матеріалі розповідається про всі ці особливості. Можна надати нашому Міністерству освіти і науки цілий список таких праць з антропології. Ще більше наукових розвідок, зокрема російських, можна навести щодо етнографічних специфікацій. А про антропологічні відмінності між великоросами й малоросами (за імперською термінологією) Табачник міг би прочитати в енциклопедії Брокгауза та Єфрона, що видавалася ще до 1917 року і в українському націоналізмі помічена не була. До речі, дописувачем цієї енциклопедії з відповідної тематики був видатний російський антрополог Дмітрій Анучін.
Щодо мови, то ще 1905-го комісія Російської академії наук у складі найкращих на той час мовознавців, академіків Фамінцина, Фортунатова, Шахматова, Ольденбурга, Лаппо-Данилевського, Корша визнала українську самостійною слов’янською мовою. Немає ніякої єдиної для українців і росіян культури та літератури. Не є Пушкін українським поетом, а Шевченко – російським. Не є Римський-Корсаков українським композитором, а Гулак-Артемовський – російським. А що стосується менталітету, то достатньо лише порівняти український фольклор із російським.
То що ж так образило Дмитра Табачника? Волга справді впадає в Каспійське море, і немає на те ради. Хоча, можливо, було б краще, якби впадала в Балтійське… Чомусь чіткі наукові дефініції хочеться підмінити політичною демагогією про «братні народи», науку – пропагандою. А як написано в одній західній енциклопедії: «Першою і головною особливістю будь-якої пропаганди є цілковита байдужість до істини». Це коли нецікаво, як воно там насправді, а цікаво, як має бути, щоб задовольнити ті чи інші інтереси. Об’єктивна окремішність, відрубність українців, їхня етнічно-генетична самостійність сьогодні дуже заважають творити нову імперську надпотугу з робочою назвою «русскій мір». Тому цей комплекс фактів треба: а) приховати; б) зробити забороненою темою в університетах; в) висміяти та дискредитувати; г) залякати тих, хто цією тематикою цікавиться. Перший крок до реалізації згаданої програми – переформатування українських мізків – міністерство вже зробило, оголосивши «нечистим» підручник «Історії українського права».
Чи не є атака міністра на цей посібник початком запровадження ідеологічної інквізиції в навчальних закладах України, початком жорсткої цензури? Схоже на те. І навряд чи цей процес Партії регіонів удасться приховати за облудними посиланнями на європейські стандарти, бо останні, коли йдеться про науку, передбачають насамперед дискусію, а не цькування. Інакше ми дуже швидко потрапимо в часи «народного академіка» Лисенка та «класового підходу» до генетики й кібернетики…