Кров в Україні ллється якщо не рікою, то вже стрімким струмком. І найстрашніше, що гинути почали цивільні люди як на Сході, так і в Одесі. Ще гірше – почалося поглиблення розколу в суспільстві, яке дедалі чіткіше поділяє себе на «ми» та «вони». Влада тим часом і далі веде, здається, старі кулуарні ігрища в надії, що купується і продається все. Фактично сподівання українців нині на силовиків на Сході, що по руках і ногах зв’язані вимогами не стріляти в місцеве населення. Вони хоч і зі скрипом, але почали реальні дії проти терористів.
Україні час визначитися зі стратегічною перспективою та зі справжніми союзниками. Розвиток ситуації дедалі виразніше свідчить про те, що пряме російське військове вторгнення є малоймовірним. Про це заговорили не тільки вітчизняні експерти, а й керівники НАТО. Ні, Росія і далі триматиме на кордонах війська й гратиме м’язами. Та, хоча на позір Москві цілком вдається дестабілізувати ситуацію на Сході країни, все-таки ця дестабілізація має абсолютно не ті форми, яким зраділи б у Кремлі. Там вітали б кримський сценарій, за яким принаймні близько половини населення були б готові із квітами зустрічати війська сусіда. Так само воліли отримати цілком лояльні місцеві владні еліти, чиїми руками й можна було б провести сепаратистські заходи.
Читайте також: Українське питання для Європейського парламенту
На Донбасі все не так: і еліти виявилися заслабкими й боягузливими, й опертися на місцевих проросійських діячів неможливо, бо реально немає на кого, окрім власної прямої агентури та відвертих маргіналів, і населення вже не хоче нікуди й нічого, окрім спокою, миру та порядку. Та навіть тамтешні українські спецслужби, окрім міліції, яка розклалася остаточно, виявилися не настільки імпотентними, як хотілося б. І на виході весь світ бачить не картину повстання пригнобленого російського населення, а розгул бандитів, які грабують офіси, крадуть машини та людей, не гребують кіднепінгом та відвертим гоп-стопом. Кремль, не маючи лідера чи визначеної фігури, зробив ставку на збурення брудної суспільної піни – маргіналітету, криміналітету та люмпен-пролетаріату. Наслідки відповідно негарні, неестетичні.
Однак є і важливіша причина, чому Путіну не треба вводити танки: навіщо Росії одномоментно вступати вже в майже військову конфронтацію з усім світом, якщо українська влада не здатна опанувати ситуацію і своїми недолугими діями тільки підкидає ще більше дров у багаття? Тим самим вона допомагає Кремлю впровадити план Б – перетворити Донецьку та Луганську області на українську Чечню, сіру зону, де верховодитимуть озброєні угруповання. За інформацією Тижня, в надрах влади на повному серйозі зовсім недавно обговорювали питання про можливість підкупити так званих народних губернаторів від сепаратистів, щоб зробити їх лояльними. Це, до слова, про орієнтири та бажання певної категорії людей у новому-старому керівництві.
Читайте також: На Вінничині ховають героїв, знімають російські прапори та згадують старі легенди
Цілком зрозуміло, що персони, які мислять у такому руслі, є знахідкою для Путіна. Адже не тільки Схід тепер під ударом: жахливі події 2 травня в Одесі показали, наскільки нинішня тимчасова влада й надалі живе у старій парадигмі «купи-продай», не розуміючи, що країна стоїть на краю прірви. Бездарна політика в кадрових питаннях у правоохоронних структурах призвела до того, що одеська міліція фактично допомогла російським диверсантам та їхнім місцевим посіпакам улаштувати криваве безумство, у якому, щоправда, вони-таки насамперед і постраждали. Понад те, через два дні після загибелі майже півсотні людей міліція запустила проросійських мітингувальників до свого управління й звільнила на їхню вимогу більш ніж половину затриманих за участь у безладі. Серед них і ті, хто відкрито стріляв з автоматичної зброї по українських активістах.
Після подій усі політики буквально налетіли з піар-поїздками на Одесу. Щоправда, незрозуміло, що це гарантує колись безпечному місту. Призначення нового очільника області з числа креатур Коломойського в нинішніх реаліях крок, може, й правильний, однак проблему загального підходу та нерозуміння владою, що час кулуарних ігрищ і домовленостей на колінцях минув, не вирішує. Зараз триває боротьба не на життя, а на смерть. І зволікання, не кажучи вже про таке миле нашому політикуму «рєшалово», – відвертий злочин, за який доведеться відповісти дуже швидко й жорстко.
Читайте також: Одеса: весь Майдан за один день
Усе це, ще й у світлі наближення фатальних у плані ймовірності нових провокацій та диверсій 9 травня і президентських виборів, які, здається, остаточно захопили мозок та волю багатьох політиків, й пояснює, чому реальні АТО та протидія терористам стартували аж через місяць після початку активної фази конфлікту. Чому захоплені в перші дні сепаратистського наступу будівлі СБУ в Луганську та ОДА в Донецьку не зачистили, коли там було по кількадесят осіб, – величезне питання, відповідь на яке лежить у площині недолугості влади, котра, здається, до останнього сподівалася «порішати». І тільки коли вже й з-за кордону гаркнули, мовляв, досить соплі жувати, бо грошей не дамо, вона перейшла до активних дій. Але тепер за кожен метр звільненої території потрібно платити життям українських патріотичних військових.
Є таке хороше прислів’я в англійців: «У Її Величності два союзника – армія і флот». З великим запізненням, через жертви та кров, до українців також починає доходити, що захистити нас можуть тільки власні силовики. Так, на сьогодні саме ті, кого ми вчора на Майданах вважали, і небезпідставно, ворогами. Але якраз на цих людей зараз надія у такій загрозливій ситуації. Якщо військові зможуть «зачистити» Слов’янськ, тоді вся та копійчана опера під назвою «Донецька народна республіка» обвалиться дуже швидко. Власне, величезна кількість пограбувань фінансових установ на Сході, як твердять джерела в СБУ, саме й пов’язані з тим, що сепаратисти готують запасні аеродроми на випадок успішності АТО.
Тож реальність виявилася напрочуд простою: захистити країну здатна тільки власна патріотична армія, що силою зброї може боротися з знахабнілим окупантом та агресором. І саме на підтримці та вихованні силового блоку варто зосередитись українському суспільству зараз.