В аналітичній статті видання Foreign Policy Journal німецький політолог Андреас Умланд обґрунтовує твердження, згідно з яким підписання Угоди про асоціацію не відбудеться без звільнення Юлії Тимошенко.
«У Києві та деяких столицях ЄС політики прагнуть підписання Угоди про асоціацію незалежно від того, чи буде звільнено Тимошенко. Навіть дехто на Заході вважає позицію Брюсселя надто суворою. Вони стверджують, що угода також важлива для ЄС і тому має бути підписана. Однак такі вимоги не мають впливу з трьох причин», – пише Умланд.
Перша з причин, які називає політолог, пов’язана з особливістю прийняття рішень всередині Євросоюзу: «Незважаючи на різні позиції щодо політики у Східній Європі, деякі країни держави-члени ЄС не погодяться на підписання угоди, доки Тимошенко лишатиметься у в’язниці. Усі 28 держав-членів повинні дати згоду на укладання угоди, тому останні кампанії зі зв’язків з громадськістю в Україні та дипломатичні ініціативи Брюсселя мають мало сенсу: коли йдеться про асоціацію, навіть думки президентів Ради ЄС, Єврокомісії та Європарламенту мають другорядне значення. Мобілізація нечисленних прибічників теперішнього українського уряду у східних державах ЄС чи підкуп західних політиків для PR-кампаній, спрямованих на поліпшення іміджу української влади, – такі ж даремні акції. Це не пом’якшить скептицизму стосовно України, особливо в Західній Європі».
«Справа Тимошенко – одна з небагатьох українських тем, відомих західній публіці. Для більшості європейців Україна – біла пляма на карті Європи, що асоціюється з “Динамо»(Київ), Чорнобилем і Кличком. Знання про українську політику зрідка поширюють за межі того факту, що “красива жінка з косою” перебуває у в’язниці… Для тих західних політичних еліт, що мають певне знання про Україну, дискредитовано важливим є недавнє рішенням Європейського суду з прав людини щодо справи Тимошенко», – пише експерт.
«Додаткова проблема для українського уряду полягає у тому, що “Батьківщина” Тимошенко має офіційний статус спостерігача в Європейській народній партії – загальноєвропейському альянсі правоцентристських партій, що наразі керують багатьма країнами ЄС», – зазначає він.
Інша названа Умландом причина відштовхується від кількості поступок, що їх Союз зробив для підписання Угоди про асоціацію: «У Києві та деяких столицях ЄС існує твердження про те, що Союз повинен проявити гнучкість стосовно України, що не є досконалим рішенням, але робить поступки посттоталітарній країні. Однак цей погляд ігнорує несподівані поступки, які ЄС уже зробив щодо численних порушень базових демократичних принципів Януковичем».
Остання причина пов’язана з прогресивністю самої угоди: «Ще один суперечливий аргумент недавно озвучував Ґюнтер Фергойґен – колишній єврокомісар з Німеччини. Фергойґен зазначив, що на кону стоїть не членство, а лише асоціація з ЄС, і Брюссель не повинен використовувати подвійні стандарти стосовно України. Утім, цей аргумент не лише випускає з уваги численні поправки, зроблені для Януковича, а й ігнорує інноваційну природу Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Цей пакт має спільну назву з попередніми угодами, укладеними між ЄС і третіми країнами, але українська угода просувається набагато далі, глибоко інтегруючи українські економіку та політику з європейськими».
«ЄС уже зрадив собі, затвердивши найбільшу у своїй історії угоду з такою підозрілою державою як сучасна Україна. Єдиний для Києва спосіб забезпечити підписання угоди – звільнення Тимошенко», – наголошує Умланд.
Читайте також: Звільнення Тимошенко має надто високу ціну для Януковича
У статті видання EUobserver аналітик Польського інституту міжнародних відносин Євген Воробйов вбачає у постврадіївських подіях новий напрям для співпраці між Україною та ЄС
На його думку, події у Врадіївці, попри весь негатив, виявили позитивні тенденції в українському суспільстві.
«По-перше, соціологічні опитування свідчать, що українці більше довіряють неурядовим організаціям і медіа. Як показало медіа-висвітлення подій у Врадіївці, ЗМІ мимоволі пропонують українцям бодай якийсь шлях до протистояння безкарності посадовців: навіть популярні телеканали, фінасовані олігархами, не змогли уникнути висвітлення врадіївської історії через великий резонанс у суспільстві, а незалежні журналісти прямо вимагали реформування міліції. По-друге, ці протести можуть стати провісниками важливішої тенденції в українській політиці, яку ЄС випускає з уваги: громадські активісти дедалі інтенсивніше вимагають змін у судочинстві та правоохоронній системі, незважаючи на нестачу організаційних і фінансових основ», – пояснює експерт.
Він вважає, що «ці зрушення розкривають складнощі, з якими стикається ЄС, підтримуючи демократичну перебудову в Україні».
«З одного боку, ЄС вимагає подолання вибіркового судочинства та проведення судової реформи, покликаної встановити контроль над діями уряду. Але вони лише влітають у глухі вуха тих, хто зацікавлений у збереженні статус-кво. З іншого боку, ЄС уникає будь-якої участі в розвитку подій на місцях: ані Європейська служба зовнішньополітичної діяльності, ані комісар Фюле, який провадить політику сусідства, не зробили жодних заяв про відповідальність посадовців за тритижневі протести. Делегація ЄС у Києві також зберегла мовчання, принаймні публічно. Це не властиво проголошеним принципам “спільної власності” та залучення громадських активістів до процесу асоціації на саміті у Вільнюсі», – наголошує Воробйов.
«Замість цього ЄС повинен скористатися моментом, щоб встановити взаємодію з активістами на всій території країни, забезпечивши їх юридичною допомогою та політичною підтримкою, можливо, із залученням Європейського фонду за демократію. Якщо взяти до уваги те, що рух породжено місцевими активістами, а не політиками, ЄС має більше шансів здійснити реальні зміни у правоохоронній системі. Допомога цьому незрілому рухові – найменше, що може ЄС, щоб підтримати свободу зборів в авторитарній Україні та підтвердити власну вимогу про запобігання випадкам “вибіркового судочинства”», – пише аналітик.
Читайте також: Про постврадіївський синдром
Дослідники з Фонду Стефана Баторія (Польща) відзначають прогрес України у підготовці до лібералізації візового режиму з Євросоюзом.
«Візова лібералізація між Європейським Союзом і країнами Східного партнерства – це політичний і технічний процес. Оскільки візова політика прагне запобігти необмеженій і небажаній міграції та діяльності міжнародної організованої злочинності, безвізовий режим надають країнам, що вважаються безпечними, які гарантують безпеку та громадський порядок і не вважаються потенційним джерелом нелегальних мігрантів чи шукачів політичного притулку. Тому візова лібералізація потребує запровадження низки критеріїв у кількох сферах політики», – пишуть автори дослідження.
Зазначені критерії охоплюють низку сфер, поділених на чотири блоки.
Згідно з дослідженням, Україна має проблеми з виконанням першого блоку під назвою «Безпека документації включно з біометричними паспортами».
«Загалом система персоналізації та дистрибуції документів відповідає європейським стандартам, хоча деякі проблеми все ж таки існують: чинне законодавство потребує модернізації, існує занепокоєння недостатнім рівнем прозорості та корупцією, пов’язаними з монополією комерційного консорціуму ЄДАПС, що відповідає за виробництво документів. Україна не звітує перед Інтерполом про втрачені та викрадені паспорти громадян, оскільки не уклала відповідної угоди», – ідеться у звіті.
Другий блок – «Нелегальна міграція включно з поверненням мігрантів на батьківщину» – передбачає реформування прикордонного контролю, міграційного менеджменту та порядку надання політичного притулку.
Реформа прикордонного контролю характеризується у звіті радше позитивно: «План співробітництва між Україною та Європейською аґенцією прикордонного менеджменту й кооперації (FRONTEX) на 2010–2012 роки ефективно виконано, Україна взяла участь у спільних проектах, підготовці звітів і регулярно обмінювалася інформацією з FRONTEX».
Тим часом як міграційний менеджмент, як зазначають автори дослідження, потребує подальших змін. «Запровадження правових рамок міграційного менеджменту досі триває. Хоча адміністративні структури в цій галузі відповідають стандартам, співпраця між окремими відомствами недостатня… », – ідеться у документі.
Водночас порядок надання політичного притулку поки що надто мало розвинений, щоб оцінювати його реформи, зауважують автори дослідження.
Останній блок, який передбачає гарантування базових прав людини (свободи пересування та недискримінації), потребує, згідно з даними дослідження, поправок до чинного законодавства: «… не забезпечено комплексність законодавства проти дискримінації, тому права деяких суспільних груп перебувають під загрозою».
Читайте також: Про темпи лібералізації візового режиму в державах Східного партнерства
Роман Олеарчик, експерт видання Financial Times, наголошує на тому, що митна політика Януковича ставить під загрозу українські відносини з Європейським Союзом.
«Щоб надати поштовх своїй автомобільній промисловості, Україна запровадила ще один податок на імпорт автомобілів, розгнівавши політиків Європейського Союзу й наразивши на небезпеку заплановане підписання Угоди про асоціацію та встановлення зони вільної торгівлі з ЄС восени», – пише видання.
Встановлення нового мита застало Євросоюз зненацька: «Мало що свідчить на підтвердження намірів українського президента Віктора Януковича поступитися тиску ЄС і звільнити свого найбільшого опонента й змінити негативну тенденцію розвитку демократії на позитивну. Утім, нове випробування колективного терпіння ЄС Януковичем стало шоком для Союзу. За словами одного з представників ЄС, рішення Януковича, зроблене у вихідні, “осквернило дух” угоди про встановлення зони вільної торгівлі, яку обидві сторони планують підписати восени».
Читайте також: Про "покращення" бізнес-клімату
Автор статті у Business New Europe Ґрехем Стак пояснює, яким чином розростання «офшорних гаваней» і недотримання українськими політиками договірних зобов’язань погіршують відносини України з вигідними торговельними партнерами.
«Наприкінці липня розгорнулися два пов’язані із судноплавними компаніями скандали – один, що вибухнув у Лівії, спричинений претензіями одразу двох країн на одну й ту ж партію машин, інший – відмовою приймати партію української бронетехніки. Обидві події наочно демонструють те, як слабкість принципу верховенства права в Україні ставить під загрозу відносини з потенційно прибутковими торговими партнерами», – вважає Стак.
Перший скандал пов’язаний із дворазовим продажем однієї партії автомобілів. «Зараз битва щодо лівійських машин розгортається в судах… Згідно з даними консультантів Business New Europe, доводи лівійців правомірні. Вони показують, що з українського боку у справі, окрім компанії, що доставляла вантаж, замішані інші бізнес-структури. Wellgos PX – панамська компанія, яка, за ствердженням лівійців, обманним шляхом продала машини одеській структурі, перебуває у володінні одразу трьох інших компаній – Norwell Inc., Kenmark Inc. і Platinex Corp., – кожна з яких зареєстрована за однією й тією ж адресою у Домініці– офшорному раю Карибського реґіону, відомого експертам високим рівнем секретності», – пише Стак.
Другий зі згаданих скандалів пов’язаний з відхиленням українських товарів Іраком: «Паралельно до скандалу, пов’язаного з “Фаїною”, партія української бронетехніки, що прямувала до Іраку, упродовж місяців не могла перетнути кордону, після того як Ірак відмовився прийняти нібито дефективний товар».
Business New Europe відзначає, що 2009 року Ірак погодився придбати бронетранспортери та літаки Ан-32 українського виробництва на загальну суму $ 560 млн, але угода наштовхнулася на перепони після зміни влади 2010 року. Початковий контракт передбачав, що 20% суми буде витрачено на сплату комісій: половину – Іраку, половину – українським, пов’язаним із колишнім управлінням державної компанії-експортера зброї Укрспецекспорт, лобістам у Великій Британії, Сингапурі та на Британських Віргінських Островах. «Проте нове керівництво компанії, наближене до Партії регіонів, неохоче реалізували погоджені платежі. Як наслідок, іракці почали виявляти небажання приймати доставки, передбачені контрактом, аргументуючи свої дії вадами товару», – пише Стак.
Читайте також: Як українська влада вирішує торгові суперечки
У рейтингу Spamhaus Project – організації, що займається виявленням спам-контенту в Інтернеті, – Україна посіла четверте місце.
«Більша частина світу потерпає від проблем, пов’язаних з поширенням спаму. Поза тим деякі країни не роблять майже нічого, щоб завадити діяльності спамерів на своїй території. Ці країни перетворюються на безпечні гавані для спамерських операцій, створюючи проблеми користувачам інтернету включно із власними громадянами. Найбільшу кількість спамерських мереж зазвичай створюють на території держав, які не мають жодного або майже жодного відповідного закону», – наголошує Spamhaus.
У рейтингу десяти країн, інтернет-простір яких відзначається найвищим у світі рівнем продукування спам-трафіку, Україна посідає четверте місце.
До трійки лідерів рейтингу входять Сполучені Штати, Китай і Російська Федерація. Лише трохи відстають від України Велика Британія, Японія, Бразилія, Німеччина, Італія та Нідерланди.
Читайте також: Про дослідження держав-спамерів "Лаборатории Касперского"