Враховуючи фінансову кризу, що насувається на Україну, позиція Януковича не набагато сильніша, аніж у ГКЧП 1991 року, що втратив легітимність і владу впродовж трьох днів. Про це пише The Economist
«Стоячи за температури мінус 13°С, готові до того, що їх можуть побити, люди на Майдані захищали щось набагато більше, аніж Угоду про асоціацію з ЄС, яка була першопричиною протесту. Вони стояли на шляху поліцейської держави, захищаючи фундаментальні європейські цінності та відкидаючи пострадянський порядок, який встановлює Росія. Хай би яку перевагу мали спецпризначенці в обладунках, протестувальники мали моральну перевагу. Вони були з правильного боку історії, виступаючи проти авторитарної влади президента Януковича», – пише The Economist.
Міліція відступила на світанку. «Тимчасом як деякі захисники Майдану заснули у своїх наметах, нові помічники роздавали гарячий чай і канапки, відбудовували барикади і очищали вулиці від снігу», – пише видання. Однак, не зважаючи на почуття морального тріумфу, ранок не приніс пояснень щодо мотивів дій Януковича.
На думку видання, рішення Януковича кидає виклик здоровому глузду. Починати напад на Майдан, коли двоє високопоставлених дипломатів (Кетрін Ештон і Вікторія Нуланд) у Києві видавалося свідомою провокацією.
«Янукович і Путін повинні зустрітися наступного тижня в Москві, щоб підписати низку угод, які, як вважають, включатимуть дешевший газ для України і, за чутками, дадуть змогу сімейному бізнесу Януковича увійти в ще одну непрозору схему імпорту газу. Янукович боїться засмутити Путіна, який, імовірно, зробив цю справу залежною від здатності Януковича очистити вулиці від протестувальників», – пише The Economist.
На думку видання, невдалий розгін завдав чергового удару по щораз меншій і меншій легітимності Януковича. «Його накази саботували. Олігархи, які контролюють більшість телевізійних каналів, знехтували його наказами. Враховуючи фінансову кризу, що насувається на Україну, позиція Януковича не набагато сильніша, аніж у комуністичних змовників (ГКЧП. – Ред.) під час перевороту у Радянському Союзі 1991 року, які втратили легітимність і владу впродовж трьох днів, підбурюючи до насильства, яке країна відхилила», – пише видання.
На думку видання, єдине, що ще дає змогу Януковичу перебувати при владі, – це відсутність визначеного опозиційного лідера. «Жоден із трьох основних кандидатів, включно з Віталієм Кличком, колишнім чемпіоном у суперважкій вазі з боксу, не може по-справжньому провадити переговори від імені протестувальників. Поки що протистояння триває без ясного виходу. Янукович може виграти час і вивести армію проплачених прихильників. Проте зрозуміло одне: по ньому вже подзвін», – підсумовує видання.
Читайте також: Юрій Луценко: "Якщо влада не чує суспільство і акуратно не демонтує тоталітаризм, то його скинуть"
Голова делегації Європейського парламенту зі співпраці з Україною Павел Коваль вважає, що заохочення українців до круглого столу може мати погані наслідки і ослабити опозицію. Про це він заявив в ефірі польського каналу Telewizja Republika
«Не заохочуймо українців до круглого столу, бо це не зовсім хороше рішення», – заявив Павел Коваль.
На його думку, воно може мати погані наслідки.
«Україні потрібен технічний уряд з антикорупційною програмою», – наголосив він і додав, що це конкретика, а думки про круглий стіл – це ослаблення опозиції.
Коваль також не вірить у те, що найбільшою складністю у зближенні України з Європою є компенсація витрат за реформи, які має здійснити Київ.
«Проблема в тому, що українці так чи інакше мають провести реформи, а ми хочемо, щоб там не дійшло до дестабілізації. Реформи не пов’язані лише з Угодою про асоціацію, але в цілому з будь-якою допомогою МВФ. Навіть якби Україна хотіла підписувати угоду з Митним союзом, вона мала б їх провести», – вважає європарламентарій.
За його словами, одним з рішень може бути загроза застосування санкцій, але треба бути обережними із запровадженням їх.
Демонстрація сили українською владою вночі 11 грудня може свідчити про тривожне зрушення в бік авторитаризму, але це ще не позбавляє Україну можливості зупинити поворот влади до управління за російським чи білоруським зразком. Так вважають директор Інституту Кеннана Метью Рожанські та директор програми Інституту Кеннана при Міжнародному центрі імені Вудро Вільсона Блер Рубл
«Застосування спецназу саме зараз, коли шеф зовнішньої політики ЄС Кетрін Ештон і помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд перебувають в українській столиці, надсилає сильний сигнал, що президент України Янукович має намір вирішити цей вирішальний політичний поєдинок по-своєму», – вважають Рубл і Рожанські.
На думку експертів, останні події зовні дуже схожі на Помаранчеву революцію дев’ять років тому, але в цілому мають і багато ключових відмінностей.
«Роки, що минули, були важкими для багатьох установ, необхідних для процвітання демократії. Утім, українські політики змагалися у політиці, що нагадувало автоперегони, стикаючись один з одним, але й відстрибуючи один від одного більш-менш неушкодженими. Нинішнє загострення протистояння між Януковичем та опозицією може перетворити українську політику у гру, де переможець отримує все, що часто можна спостерігати в Росії», – пишуть Рубл і Рожанські.
Колишній український президент Леонід Кучма колись зауважив: «Україна – не Росія». Навіть більше, на думку американських експертів, Україна не перетворилася на Росію за одну ніч. «Хоча демонстрація сили минулої ночі може свідчити про тривожне зрушення держави в бік авторитарних тактик. Беручи до уваги присутність високопосадових західних чиновників у місті, США навряд чи можуть ігнорувати дії уряду Януковича, і різка заява від держсекретаря США Джона Керрі вказує на наростання обурення Вашингтона з приводу використання сили проти мирних демонстрантів», – зазначають Рубл і Рожанські.
«Уряд Януковича несе велику частину провини за те, як ці події розгорнулися. Протести, які починалися мирно, були дуже скоро незграбно, а іноді й жорстоко розігнано, розпаливши вогонь обурення серед опозиції. Дедалі частіше влада виявлялася відірваною від більшості звичайних людей. Якби держава відреагували на ці демонстрації делікатніше, українська політика, можливо, продовжувала б існувати більш-менш як зазвичай», – стверджують експерти.
Попри те, на їхню думку, не зважаючи на збільшення використання сили владою за російським чи білоруським зразком, уряд Януковича навряд чи маріонетка Кремля. Янукович має мало підстав довіряти російським запевненням у підтримці під час або після конфронтації з демонстрантами, не в останню чергу тому, що Путін попередньо підтримував суперників Януковича, зокрема й ув’язнену зараз лідерку опозиції Юлію Тимошенко.
«Незважаючи на силовий поворот в Україні, ще не надто пізно зупинити триваліший поворот до авторитаризму. Акції протесту опозиції чітко розпочалися як заклик до більш демократичного, прозорого і підзвітного управління. Зосередивши увагу на цих темах і продовжуючи говорити голосно і твердо проти будь-якої ескалації насильства, США можуть мати кращу надію на позитивний вплив на політичну ситуацію, яка щодня стає дедалі складнішою», – наголошують Рубл і Рожанські.
Читайте також: Бріджит Дуфор: «Євромайдан — це спроба самих українців розхитати режим і змусити його спуститися зі свого п’єдесталу
Олігархи, які змогли вижити за часів президентства Януковича, вбачають у ньому свою найбільшу загрозу, але вони занадто слабкі, щоб повстати публічно, – вважає старший науковий співробітник американського Інституту міжнародної економіки Петерсона, шведський економіст Андерс Аслунд. Про це він написав у своїй статті для BBC
Прийнято вважати, що президент Янукович живе у симбіозі з українськими олігархами.
«Спочатку це було великою мірою правдою, але після вступу на посаду президента 2010 року він швидко зосередив у руках своєї сім’ї не тільки владу, а й багатство, налаштувавши великий бізнес проти себе», – пише Андерс Аслунд.
«Уцілілі олігархи тепер вважають Януковича найбільшою загрозою для свого виживання, що зробила багатьох з них прихильниками Угоди про асоціацію з ЄС, яку президент відклав минулого місяця», – зауважує експерт.
У лютому 2010 року, коли Януковича лише обрали, він користувався підтримкою більшості великих бізнесменів. Він швидко сформував кабінет, який представляв, за підрахунками Андерса Аслунда, дев’ять фінансово-промислових груп. Проте через швидкі серії урядових змін скоротив їх до двох у грудні 2013 року.
Єдиний великий виняток – український «шоколадний король» Петро Порошенко, власник популярної кондитерської компанії Roshen, який підтримує Євромайдан відкрито і виступає зі сцени разом з іншими опозиційними політиками. А серед олігархів, які існували до Януковича, лише Ринат Ахметов і Дмитро Фірташ досі «всередині президентського намету».
На думку експерта, великим здивуванням був прес-реліз компанії Рината Ахметова, виданий 2 грудня, через кілька днів після того, як Янукович відмовився підписати угоду з ЄС, а міліція розігнала протестувальників у Києві. Було не дивно, що «Група СКМ прагне сильної і незалежної України» і є «надійним партнером передусім Європейського Союзу і Росії». Хоча політичний зміст доволі нечіткий, «проте вся заява читалася як ясна догана президенту за його непідписання Угоди про асоціацію та застосування сили», – вважає Андерс Аслунд.
«Таким чином, вплив великих бізнесменів на президента не варто перебільшувати. Крім того, вони всі виступають за Угоду про асоціацію з ЄС почасти тому, що хочуть експортувати до Європи, але найбільше – вони хочуть правового захисту від набігів «сім’ї» Януковича», – вважає Аслунд і додає, що навіть ті, хто успішно експортував до Росії, втомилися від численних несподіваних перебоїв у цій торгівлі через безсистемні російські торговельні санкції.
«Вони (олігархи. – Ред.) зазвичай дають фінансову підтримку також і опозиції, про всяк випадок, але вони занадто вразливі, щоб хотіти повстати проти Януковича публічно», – наголошує експерт.
Читайте також: Протести в Україні. Народження нації?
У разі застосування насильства до опозиції Захід може вжити санкції. А їх бояться саме олігархи, пише Rzeczpospolita
«Таку інформацію треба передавати до Києва дипломатичними каналами», – заявив у коментарі виданню Павел Коваль.
«Санкція не як позитивна мотивація, але як погроза, що відбиває бажання в урядовців застосовувати силу. Її можуть застосувати в тому разі, – пише Rzeczpospolita, – якщо буде порушено права людини і демократичні принципи. Крім того, у випадку ЄС на це мають погодитися 28 держав-членів».
«Експерти наголошують: поки що немає підстав для застосування санкцій. Розгін демонстрації на Майдані є підставою для закликів про неупереджене розслідування, але цього не досить, щоб говорити про санкції», – пише видання.
«Вони повинні, однак, бути на столі як один з варіантів, а інша сторона має бути в курсі цього», – коментує Rzeczpospolita Йорга Форбріга з берлінського офісу Німецького фонду Маршалла.
ЄС має в розпорядженні різні види санкцій. Останніми роками використовують так звані розумні санкції, спрямовані не на все суспільство, а на урядовців, наприклад, через заборону на видачу віз і замороження іноземних активів членів уряду, причетних до порушень.
«Найбільш ефективними є санкції проти підприємців, які мають потужні інтереси. Ахметов, Пінчук і Фірташ зберігають гроші в ЄС, бо вважають, що це безпечніше, аніж в Україні чи Росії. Та якщо з’явиться знак запитання, то вони повинні будуть задуматися про свої дії», – зауважує Йорг Форбріг.
«Санкції у зовнішній політиці є зброєю масового знищення. Саме тому політики воліють про них говорити, але не застосовувати: саме лише існування їх має бути стримувальним чинником», – пише Rzeczpospolita.
Нині в ЄС голосно про санкції не говорять. Про них не згадано у прийнятій учора резолюції Європарламенту. «Ніхто не говорив про такі кроки», – каже Павло Коваль. За його словами, такий документ не місце говорити про санкції, це радше питання для дипломатів, які працюють за лаштунками.
«Санкції як погрози можуть виконувати свою роль. Гірше, однак, з оцінкою застосування їх. «Якщо погрожуємо санкціями, то маємо серйозно до цього ставитися. І чітко вирішити, що будемо робити, якщо інша сторона не слухатиме погроз. Тоді треба запровадити санкції. І ось тут треба придивитися до прикладу Білорусі», – вважає Павел Коваль. Крім того, він наголосив: якщо є санкції проти урядовців, то водночас має бути відкритість до громадськості або відміна віз», – вважає Коваль. Поки що ЄС до цього не готовий.
Читайте також: Вільнюський саміт на українських площах
В Україні протестують не за європейську мрію, а проти білоруського жахіття, – пише у своїй статті для The Foreign Policy головний редактор The Interpreter Майкл Вайс
Українці вже три тижні протестують за морозної температури, і все тому, що президент Янукович вирішив не підписувати Угоду про асоціацію, що дало б Україні більші торговельні можливості з Європейським Союзом.
«Українці, зрештою, протестують не лише для легшого переміщення товарів з Брюсселем – вони протестують проти панівного протекціонізму Москви, яка хоче (і, можливо, вже змусила) Київ приєднатися до її пошарпаного, тіньового синдикату – Митного союзу – в обмін на зниження цін на нафту та газ і припинення нав’язаного Кремлем «митного терору», який передбачав затримку українського імпорту на російському кордоні з літа минулого року», – вважає Майкл Вайс.
«Якщо 2004 рік є очевидним календарним порівнянням з подіями, що зараз розгортаються в Києві, 1991 рік і незакінчена справа пострадянської консолідації має в українській уяві також загрозливі розміри», – вважає Вайс і як приклад наводить реакцію одного з опозиційних депутатів Андрія Шевченка на повалення пам’ятника Леніну в Києві: «До побачення, комуністична спадщино!».
Про те, що події в Україні багато в чому пов’язані не так з бажанням асоціації з ЄС, як з бажанням відірватися від Росії, говорить колишній кандидат у президенти Білорусі Андрєй Санніков. У його країні російський вплив і тиск – це «Різдвяний привид теперішнього».
Санніков вважає, що Брюссель тепер повинен звернутися безпосередньо до українського народу. «По суті це (протести. – Ред.) не про Європу», – стверджує він. «Ідеться не про ЄС і не про Угоду про асоціацію. Це навіть не про владу. Ідеться про небажання повертатися в Радянський Союз», – наголосив Санніков.