Китайська газета South China Morning Post повідомляє, що 3 мільйони гектарів земель українська влада дасть в оренду Китаю для сільськогосподарських потреб.
«Це визначний крок у нещодавніх зусиллях Китаю заохочувати свої компанії вести сільське господарство закордоном», – пише видання.
Згідно із 50-річним планом, Україна спершу надасть Китаю щонайменше 100 тис. гектарів – територію майже завбільшки з Гонконг – високоякісних сільськогосподарських угідь на сході Дніпропетровської області, в основному для вирощування сільськогосподарських культур та розведення свиней. У підсумку ж проект розширять до трьох мільйонів гектарів.
Дінг Лі, старший науковий співробітник у сфері сільського господарства центру Anbound Consulting у Пекіні, в коментарі виданню сказав, що угода стала серйозним кроком для Китаю порівняно із попередніми закордонним сільськогосподарськими проектами. Так, у квітні 2009, Китай мав заледве два мільйони гектарів сільськогосподарських угідь закордоном, тому три гектари, на його думку, означатимуть дуже великий проект.
Угоду підписано у липні між компанією Xinjiang Production and Construction Corps (XPCC) та українською компанією KSG AGRO. Про це йдеться у заяві XPCC, на яку посилається видання.
За даними видання, компанія XPCC також відома як Bingtuan, є напіввійськовою організацією, яку засновано у Сінцзян-Уйгурському автономному районі Китаю у 1950-х, щоб освоювати сільськогосподарські угіддя та консолідувати захист проти Радянського Союзу.
Компанія XPCC також інвестує в Україну й іншим шляхом.
«Вона підписала меморандум раніше цього року із автономною республікою Крим щодо інвестицій в інфраструктурні проекти на півострові, включно із побудовою швидкісної автомагістралі, житлового проекту уряду та мосту через Керченську протоку», – повідомляє South China Morning Post, – «Минулого року експортно-імпортний банк Китаю затвердив $3 мільярди сільськогосподарського кредиту Україні. Було засновано фонд для спільних будівельних проектів із очікуваним вкладом у сумі $600 мільйонів цього року».
Сільськогосподарський проект став вагомою частиною китайської харчової програми. До цього Китай вже робив вагомі сільськогосподарські інвестиції, в основному у країни Латинської Америки.
За даними видання, «компанія Beidahuang придбала 234 тис. гектарів для вирощування сої та кукурудзи в Аргентині, в той час як Chongqing Grain заплатила $375 мільйонів за плантації соєвих бобів у Бразилії та $1,2 мільйони за землю в Аргентині для вирощування соєвих бобів, кукурудзи та бавовни».
Читайте також: Чорноземи наказано притримати. Кому вигідне продовження мораторію на продаж сільгоспземель?
Оглядачі The Financial Times Роман Олеарчик та Еміко Теразоно пишуть, що цьогорічний урожай кукурудзи дозволить Україні диверсифікувати економіку і таким чином дещо компенсувати втрати від зменшення рівня експорту сталі та мінералів.
За даними міністерства сільського господарства США зміни у погодних умов в Україні за останні кілька років зробили «вирощування кукурудзи привабливішим та менш ризикованим порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами».
«Очікуваний врожай кукурудзи цього року складе 29 тонн і таким чином готує ґрунт для збільшення рівня експорту на 35%, що складе 18 тонн, підіймаючи східноєвропейську країну на друге місце у світі за рівнем експорту кукурудзи разом із Аргентиною та Бразилією», – пишуть Роман Олеарчик та Еміко Теразоно.
Вони стверджують, що "кукурудзяний бум є надією для України, яка охоплена другою рецесією протягом останніх п’яти років, збільшенням дефіциту рахунку поточних операцій, а також уражена нещодавніми валютними потрясіннями на ринках, що розвиваються, що знизило валютні резерви Києва до небезпечно низького рівня».
Експорт зернових, що очікувано становитиме рекордні $5,5 млрд, за даними УкрАгроКонсалт – не зможе компенсувати різке зниження прибутків важкої промисловості та інших сировинних секторів. «Хоча, зважаючи на очікуване зростання рівня інвестицій у сільське господарство, зростання сектору може забезпечити диверсифікацію для економіки, яка вважається надто залежною від експорту сталі та мінералів», – наголошує The Financial Times.
Водночас Владімір Пантюшин, регіональний економіст із Barclays заявив, що «сільське господарство частково компенсувало спад рівня експорту металів і може розширити ці досягнення у коротко- або середньостроковій перспективі».
Очікується, що перші в історії країни судна, що транспортуватимуть кукурудзу до Китаю, покинуть порти наступного тижня у рамках $1,5-мяльярдної угоди «кредит в обмін на кукурудзу», узгодженої обома країнами ще минулого року.
Серед найбільших покупців українського зерна такі країни, як Єгипет, Іспанія та Ізраїль, проте виробники також експортують до країн Азії – Південної Кореї, Японії, Малайзії, завдяки конкурентоздатним цінам, порівняно із США та південноамериканськими країнами.
«Азійські імпортери, що традиційно залежні від США та Латинської Америки, також хочуть диверсифікувати джерела поставок після того, як найгірша протягом останніх 50 років посуха знищила урожай кукурудзи, що призвело до підйому цін. Зростання популярності України на світовому ринку сільського господарства привернуло увагу американської сільськогосподарської групи Monsanto, яка оголосила свої плани вкласти $150 млн у будівництво обладнання для виробництва насіння», – пише видання
Проте, кукурудзяний прорив відбувається не без проблем, оскільки інфраструктура України катастрофічно потребує інвестицій в обладнання, збереження зерна та логістику (порти, дороги і залізниця). Такі міжнародні трейдери, агробізнесові групи-лідери, як Cargill, Archer Daniels Midland, Bunge вже працюють в Україні, проте потрібно більше.
«Уряд повинен покращити інвестиційний клімат в країні загалом та ще більше зменшити свою роль у секторі», – заявив партнер у компанії East Capital, яка управляє $5 мільярдами на ринках, що розвиваються Айварас Абромавічус у коментарі The Financial Times.
Читайте також: Міф про Україну – житницю світу. Чому аграрний сектор не може стати локомотивом економіки
Аналітик Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Євген Воробйов у своєму звіті пише, що ЄС має вже реально допомогти Україні протидіяти тиску Росії надавши макроекономічну підтримку.
«Російський тиск ймовірно радикально не змінить розрахунки українських урядовців щодо підписання угоди про асоціацію, проте відсутність життєздатних варіантів для боротьби із можливими збитками від російської торговельної блокади має значні ризики для її імплементації», – вважає Воробйов.
На його думку, «двосторонній діалог з Росією залишається єдиним доступним варіантом для України. Не ясно, що саме українські урядовці пообіцяли Росії в обмін на припинення митних перевірок. Тому основні виклики не зникають: малоймовірно, що сторони знайшли певне інституційний план для регулювання таких митних блокад. Що ЄС може запропонувати для їхнього пом’якшення після Вільнюсу – буде важливим питанням для обговорення серед європейських політиків у найближчі місяці».
Експерт вважає, щоб тримати асоціацію України з ЄС «у колії», ЄС та Польща мають застосовувати до України політику заохочення, що передбачає винагороду певними бонусами за позитивні зміни та реформи. Також, на думку Воробйова, «Європейська комісія повинна продовжувати переконувати український уряд у скасуванні спеціальних митних тарифів на імпорт автомобілів, аби усунути найбільш суперечливе питання двосторонньої торгівлі».
«Водночас ЄС може пообіцяти Україні підтримку у СОТ, якщо вона вирішить скористатися механізмами розв’язання суперечок, що існують в організації. ЄС також повинен запропонувати інституційний механізм для вирішення суперечок у ЗВТ із членами єдиного економічного простору, наприклад, включаючи положення про сертифікати походження та компенсаційні заходи у новій угоді з Росією. Це може вимагати більш ширшого залучення Євразійської економічної комісії, як ЄС досі уникав», – вважає експерт.
«ЄС має забезпечити чіткий варіант макроекономічної підтримки України,якщо російський пост-асоціаційний удар відбудеться за найгіршим сценарієм. Наприклад, Брюссель міг би чітко дати зрозуміти українському уряду, що ЄС підтримає відновлення необхідного кредиту МВФ у грудні, аби допомогти полегшити будь-який потенційний макроекономічний удар, як тільки Україна відповідати ключовим критеріям МВФ». – підкреслив Воробйов.
Читайте також: Від Лісабону до Магадану. Які цілі переслідує резолюція Європарламенту щодо Східного партнерства
Старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки Петерсона (США) Андерс Аслунд вважає, що розвиток Митного союзу суперечить сучасним підходам до торгівлі, тому Україна має розвивати власну макроекономічну політику, щоб претендувати на фінансування з боку МВФ.
Владімір Путін та його оточення, які активно пропагують ідею Митного союзу, розуміють його розвиток у радянських категоріях. Найяскравішим прикладом є Сєрґєй Ґлазьєв – колишній міністр зовнішніх економічних зв’язків, що став особистим радником Путіна щодо євразійської інтеграції у липні 2012 року. «Він підтримує державний капіталізм, і крім Путіна, є основним захисником Євразійського союзу. Його мислення суперечить сучасній теорії торгівлі», – вважає Аслунд.
Якщо розглянути конкретні приклади, стає добре видно, наскільки сильно їхнє мислення не відповідає сучасним категоріям.
«Тоді як сучасна економіка сприяє інтенсивній конкуренції. прихильники Митного союзу хочуть зменшити конкуренцію так, щоб країни, що відстають технологічно, зокрема, такі як Росія та Україна, могли виробляти та експортувати більше товарів без технологічних змін виробництва. Інше помилкове сприйняття Кремля полягає у тому, що лише Митний союз, а не угоди про вільну торгівлю можуть спричинити вільну торгівлю… Кремль не розуміє, що країна може мати угоди про вільну торгівлю із багатьма країнами. Росія має угоди про вільну торгівлю лише з колишніми радянськими країнами, тож має небагато практики. Звісно, що вони не розуміють концепції правил (вільної торгівлі – Ред.)», – наголошує експерт.
Ще одним свідченням того, що мислення російських урядовців суперечить сучасним торговельним підходам, на думку Аслунда, є те, що «Росія як новий член СОТ не спромоглася засвоїти правил цієї організації. Навіть після року членства вона не створила постійного представництва у СОТ».
Крім того, на думку експерта, Кремль дивиться на торговельну політику в першу чергу як на політичну зброю.
Критичною слабкістю України, на думку експерта, є «її міжнародні резерви, які швидко знижуються, падаючи із найвищого рівня у $38 мільярдів два роки тому до $21,7 мільярдів у серпні 2013 року, що покриває лише 2,7 місяців імпорту. Україна стикається з ризиком працювати як по банківських депозитах так і на обмін валюти в країні. Відчайдушна економічна політика уряду залишила країну уразливою до зовнішніх потрясінь і Росія, здається, сповнена рішучості експлуатувати цю вразливість».
Таким чином, основним завданням України, на думку Андерса Аслунда, є покращення своєї макроекономічної політики, що не лише допоможе подолати уразливість, але й дасть можливість претендувати на фінансування МВФ.
Читайте також: Митний союз лебедя, рака й щуки
Експерт Швейцарського центру безпекових студій (CSS) Йонас Гретц вважає, що ЄС має достатньо сили, аби протидіяти російському тиску у газовій сфері на Україну.
"Оскільки сучасний стан справ свідчить про ймовірне підписання угоди про асоціацію України з ЄС, то Брюсселю треба готуватися до можливої реакції Москви. Найгіршим сценарієм було б припинення постачання газу ЄС", – вважає експерт. Проте додає, що це "надмірна реакція, яка вочевидь буде короткою".
"На відміну від нафти, газ не є незамінним паливом. Відключення постачання газу нанесло б зворотній удар по Росії, оскільки воно б дискредитувало природній газ як основний енергетичний ресурс у Європі. Отже, оскільки точну реакцію Москви складно передбачити, ЄС має вхопитися за політичну можливість і підписати угоду", – вважає Гретц.
Експерт зазначає, що підписання Угоди про асоціацію має вирішальне значення, однак, на його думку, воно стане панацею для країн, що залежать від постачання газу з Росії.
«ЄС повинен буде вжити конкретних заходів, аби зменшити традиційно сильну позицію Росії у газовому секторі. Якби іронічно це не звучало, саме у газовому секторі ЄС є сильнішим, ніж він думає – якщо зіграє своїми картами швидко і рішуче», – переконаний Гретц.
На його думку, саме економічна криза, що збіглася у часі із «революцією» сланцевого газу у США, принесла користь європейському газовому ринку, оскільки дозволила зберегти значні надлишки сировини. «Нижчі ціни означають, що газові поставки із ЄС у реверсному напрямку із Заходу на Схід стали привабливою економічною пропозицією. Таким чином, Україна вперше має чіткий короткотерміновий стимул прийняти правила ЄС у енергетичному секторі , що зробить її частиною газового ринку ЄС», – вважає експерт. Він додає, що Україна вже приєдналася до угоди про енергетичну спільноту ЄС у 2011 році. Вона зобов’язує її спростити доступ до газового ринку. «ЄС має опиратися на цей успіх», – вважає Гретц.
За його словами, аби закріпити цей успіх, "ЄС має швидко працювати, аби прибрати внутрішні перешкоди для реверсивного постачання газу до України". "В той час як газ в невеликому об’ємі вже постачають із Польщі та Угорщини, набагато більші можливості має Словаччина», – зазначає він. Крім того, цим «пряником» розширеного постачання, ЄС має підштовхнути Київ до швидкого впровадження своїх зобов’язань відповідно до угоди про енергетичну спільноту. Це також прибере перешкоди для постачання газу із ЄС до України, переконаний Гретц.
«ЄС також повинен надати повну підтримку модернізації української газотранспортної системи, як було домовлено у 2009 році. ЄС може взяти Газпром на борт – але лише як фінансового інвестора», – вважає Йонас Гретц.
Читайте також: Занепад Газпрому гальмує геополітичні проекти Кремля