Скаргу подала мешканка Білої Церкви 1968 року народження. Ще навесні 2004-го Наталія Володимирівна Глазкова вирішила відмовитись не лише від прізвища, але й від імені свого біологічного батька, а натомість, на честь вітчима, стати Наталією Юріївною Гарнагою. Прізвище їй поміняли за якихось два місяці, а от з іменем по батькові все виявилось складно: вітчизняний законодавець передбачив таку можливість тільки для випадків, коли сам батько змінив своє ім’я.
Затята українка пройшла всі судові інстанції на Батьківщині і навесні 2008-го звернулась до ЄСПЛ, котрий сумлінно розглядав справу протягом «усього лише» п’яти років. На жаль, судячи з рішення, котре є у відкритому доступі на сайті ЄСПЛ (і навіть наведене у розділі «показових» справ по Україні), пані Наталії доведеться лишитися Володимирівною. Суд лише постановив, що українське законодавство «недостатньо обґрунтовує» обмеження на зміну імені по-батькові. Ну, і ще стягнув з держави Україна 222 євро судових витрат.
Навряд чи чиновники Мінюсту або хтось із депутатів візьмуть це рішення близько до серця і терміново кинуться розробляти відповідні поправки до Цивільного кодексу. Адже українська влада не звертає уваги й на значно серйозніші заклики ЄСПЛ привести до більш-менш пристойного стану такі болючі сфери, як судочинство чи робота міліції.
Це не голослівне звинувачення. У січні поточного року Суд виніс добре відоме фахівцям рішення у справі «Олександр Волков проти України», де констатував, що вже близько сорока разів вказував Україні на жорстоке й неприпустиме поводження міліціонерів із попередньо затриманими особами. Страсбурзькі судді наголосили, що належного розслідування відповідних справ, як правило, не проводилось навіть після вердиктів ЄСПЛ. І, як наслідок, на розгляді Суду лишається ще порядку сотні подібних скарг.
У зв’язку з цим ЄСПЛ «рішуче» закликав офіційний Київ нарешті розпочати реформування міліції в напрямку більшої цивілізованості й законослухняності при затриманні й утриманні підозрюваних. Пригадується, про необхідність взяти цей заклик до уваги тоді говорили не лише омбудсмен Валерія Лутковська (котра сама раніше була урядовим представником при ЄСПЛ), а й навіть керівництво МВС… Потім усе затихло. А потім була Врадіївка.
Промоніторивши скарги українців, по яких ЄСПЛ виніс ті чи інші рішення в поточному році, Тиждень.ua передбачувано переконався, що тортури в міліції та місцях позбавлення волі займають одне з перших місць за кількістю серед причин цих скарг. Інше питання, наскільки може йтися про відновлення справедливості в широкому сенсі навіть у випадку позитивних рішень ЄСПЛ.
Так, у січні ж Суд виніс остаточне рішення по гучній справі «Карабет та інші проти України» щодо брутального придушення мирного голодування в’язнів в Ізяславській колонії № 58 на початку 2007 року. Згідно з матеріалами справи, понад тисяча в’язнів тоді голодували проти свавілля тюремної адміністрації, відсутності медичної допомоги, неякісних харчів та води. 22 січня на активістів голодування напустили спецназ у масках, котрий їх жорстоко побив; при цьому адміністрація спочатку вперто заперечувала факт голодування, а потім – факт побиття.
До Страсбурга дійшли лише скарги вісімнадцяти найупертіших жертв свавілля. І через шість років після описуваних подій європейські судді постановили, що Україна повинна виплатити різні суми компенсацій (у більшості випадків – по 25 тис. євро). Решта в’язнів, не таких настирливих, очевидно, лишилися взагалі ні з чим. А, скажімо, скаржник Віталій Карабет, за чиїм іменем названо справу, до рішення взагалі не дожив – 2011 року він помер у віці тридцяти років.
Понад те, в листопаді 2007 року, тобто через 10 місяців після гучного скандалу, в українській пресі з’являлися повідомлення про нове голодування протесту в колонії № 58. Сайт «ОРД» тоді писав, що ініціатора голодування на ім’я Ігор Агеєв тюремники за це практично скалічили. Очевидно, не боячись внутрішньоукраїнських скандалів, подібні «правоохоронці» не дуже лякаються і рішень ЄСПЛ, котрий в принципі не може вплинути на їхні кар’єри.
У січні поточного року, коли виносилось це рішення, тодішній міністр юстиції Олександр Лавринович на гарячій лінії в газеті «Комсомосльская правда в Украине» запевняв, що Україна акуратно виплачує компенсації, присуджені ЄСПЛ. За його словами, йшлося про «мільйони гривень» на рік. Проте без цього можна було б обійтися, якби адекватніше працювали власне українські суди. Скарги на невиконання рішень судів – другий, якщо не перший за обсягом масив скарг українців до ЄСПЛ, поряд зі скаргами на тортури.
І тут статистика ще невтішніша. Ще в жовтні 2009 року ЄСПЛ у рішенні по справі «Юрій Іванов проти України» спеціально закликав Київ терміново вирішити цю проблему. У відповідному документі було вказано, що на той час євросудді прийняли вже понад 300 рішень про невиконання Україною рішень вітчизняних судів на користь громадян, і мали на розгляді ще 1400 аналогічних справ. Подібний виступ зі Страсбургу мав би змусити Київ взятись до покращення ситуації – власне, це є однією з функцій ЄСПЛ.
Але де там. У лютому 2012 Суд констатував, що Україна так нічого і не зробила. Як бачимо, нічого не змінила в цьому питанні і зміна «помаранчевої» влади на «біло-синю». Понад те, є підстави вважати, що ситуація погіршується й далі. Так, лише в липні поточного року ЄСПЛ двічі зобов’язував Україну виплатити компенсації громадянам за невиконання рішень українських судів – причому кожна з двох справ об’єднувала по 250 скарг!
В одному випадку ЄСПЛ визнав 14 скарг недостатньо обґрунтованими, в другому – необґрунтованою судді визнали одну скаргу, а дві вилучили з розгляду через смерть скаржників… Решті присудили по 2000 євро. Ще дві «колективні» справи з того ж приводу – одна на 165 і одна на 250 скарг – були аналогічним чином розглянуті 20 червня. І так далі.чевидно, ніякі зміни урядових уповноважених, чим би вони не були зумовлені, не можуть вплинути на подібну ситуацію. Це – лише привід згадати, що міняти треба, як говориться у старому антирадянському анекдоті, «всю систему». Звісно, не в Страсбурзі, а в Україні. Поки ж покращення не видно: за офіційними даними ЄСПЛ, якщо 2011 року українці пожалілися до Страсбурга 4617 разів, то 2012 – 7796, а з січня по липень поточного року – вже 7181 раз.