Менше ніж за три місяці існування Верховної Ради сьомого скликання Вищий адмінсуд (ВАСУ) позбавив мандату вже чотирьох нардепів – тобто парламент знелюднюється зі швидкістю у понад один депутат на місяць.
Першою ластівкою стало на той момент безпрецедентне рішення про позбавлення депутатства Павла Балоги й Олександра Домбровського. Абсурдність мотивувальної частини вердикту ВАСУ була очевидна навіть не юристам: посилання на поняття «воля народу» та новини вітчизняних інтернет-видань, припис фактично ігнорувати норми Конституції та згадки про Помаранчеву революцію. Але, вочевидь, завдання справді позбавити Балогу й Домбровського мандатів не ставилося – тому рішення ВАСУ відправилось на аналіз до Конституційного суду, де може перебувати роками і бути витягнутим з шафи при потребі натиснути на клан Балог та Петра Порошенка, в орбіту впливу якого входить Домбровський.
Ситуація по справі Сергія Власенка від початку виглядала інакше. Тиждень.ua вже детально описував обставини та причини її появи, аргументи влади та контраргументи опозиції, а також роль маловідомого регіонала Андрія Веревського у цій політичній комбінації.
Цього тижня історія розвинулась у двох помітних подіях: засіданні регламентного комітету, на якому було підтверджено вердикт про суміщення Власенком посад адвоката і нардепа, та засіданні Вищого адмінсуду, яке й поставило крапку у цій справі.
Понеділкове засідання регламентного комітету, призначене на восьму ранку, скликалось в умовах напівтаємності – як розповідали самі опозиціонери-члени комітету, про його проведення вони дізнавалися з третіх, якщо не з четвертих рук. Тим не менше, опозиція прибула у повному складі і з вимогою оприлюднити протокол засідання комітету від 27 лютого, на якому і було вирішено питання щодо сумісництва Власенка. Регіонали разом з комуністами теж мобілізувались – і більшістю голосів залишили без змін сумнівне лютневе рішення попри численні протести опозиції.
За пару годин, на Погоджувальній раді парламенту, голова регламентного комітету регіонал Володимир Макеєнко ніяково ховав очі від журналістів. Досвідчений політик, депутат шести з семи парламентських скликань часів незалежності, він розумів, що своїми діями вперше порушив принцип мовчазної парламентської солідарності , котрий діяв роками.
З одного боку, підхід «рука руку миє» дозволяв парламентарям уникати відповідальності за свої витівки на дозвіллі чи й серйозніші проступки на межі з законом – інформація про те, що якийсь нардеп по «сірій схемі» влаштував свого родича на керівну посаду, забезпечив «потрібне» рішення суду, пролобіював державну закупівлю у афілійованої компанії, або ж банально використовував свій мандат для «вирішення питань» у галузі, в котрій має інтерес, або й просто використовував недолугість законодавства у власних цілях, – не те, що не ставала предметом уваги правоохоронних органів, а й не просочувалась навіть у ЗМІ.
З іншого боку, депутатська солідарність за принципом «якщо сьогодні ти – то завтра вже тебе» була надійним запобіжником, особливо важливим в нинішні часи авторитаризму, від вибіркової уваги судів та правоохоронних органів, коли показова боротьба з корупцією та службовими зловживаннями перетворюється винятково на інструмент розправи над політичними опонентами. Володимир Макеєнко усе це чудово розумів – але рішення за його підписом все ж таки було спрямовано на розгляд спікеру Володимиру Рибаку, котрий надіслав позов у Вищий адмінсуд з вимогою позбавити псевдосумісника Сергія Власенка депутатських повноважень.
Дводенний розгляд справи Власенка у ВАСУ суттєво відрізнявся від інших політико-кримінальних процесів останніх двох з половиною років, насамперед в плані атмосфери. Опозиційні нардепи, котрі прийшли до суду підтримати Власенка, вели себе спокійно, суддівську колегію не ображали, конфліктів між ними та судової охороною не виникало. Представник позивача у перерві намагався взяти у Віталія Кличка автограф для свого сина. Судді також виявляли незвичну лояльність до представників Власенка, Арсенія Яценюка та Миколи Титаренка, задовольняючи їхні клопотання.
Так, до матеріалів справи було долучено листи Генпрокуратури та СБУ, витяги з судових журналів засідань по справах Тимошенко, де всюди зазначалося, що Власенко залучений до справ не як адвокат, а як «фахівець в галузі права, народний депутат». Відтак, робив висновок Яценюк, жодних доказів того, що Власенко провадить адвокатську діяльність, не існує, як і договорів про надання ним Тимоешнко юридичних послуг на платній основі. Також до справи було долучено листа Львівської кваліфікаціно-дисциплінардної комісії адвокатів, яка свого часу видала Власенку адвокатське свідоцтво, про те, що 21 лютого він надіслав заяву про його припинення. Все це в комплексі сповнювало представників Власенка стриманим оптимізмом.
Хоча, на відміну від інших судів, у справі Власенка опозиція вибрала винятково юридичний, а не політичний спосіб захисту, усіх можливих аргументів вона не використала. Так, представники Власенка чомусь замало уваги приділяли тому, що Власенко адвокатської діяльності як такої не провадить – залучені за їх вимогою документи стосувалися лише самого факту призупинення свідоцтва та підтверджували загальновідому інформацію про участь Власенка у справі Тимошенко в якості не адвоката, а громадського захисника.
Саме цим суд і скористався у своєму рішенні. Аргументи ВАСУ базувалися на тому, що Власенко у вказаний законом строк, до 15 листопада минулого року, не подав заяву про призупинення свого свідоцтва, а потім здійснював захист у кримінальних справах, що за новим Кримінально-процесуальним кодексом нерозривно пов’язано з адвокатським статусом. Відомості про те, що Власенко вже направив відповідного листа судом були проігноровані – на 12 грудня 2012-го, момент складання присяги нардепа, Власенко значився діючим адвокатом у Єдиному держреєстрі адвокатів, а отже, був сумісником, а виправлення факту порушення не відміняє того, що таке порушення мало місце.
У своєму рішенні ВАСУ приділив чимало уваги міжнародним зобов’язанням України щодо боротьби з корупцією (а сумісництво посад теж вважається корупційним діянням) та судовій практиці «єсепеле» – саме так голова колегії суддів Михайло Зайцев вимовляв скорочену назву Європейського суду з прав людини. Склалось враження, що суддя, котрий працює в одній з найвищих судовий інстанцій країн, з абревіатурою ЄСПЛ стикнувся вперше. Звісно, такі дрібниці ніяк не додавали довіри до суду.
Протягом оголошення рішення Яценюк тримався спокійно, навіть коли стало зрозуміло, що позив Рибака буде задоволено. Покидаючи залу, Яценюк кинув суддям «Через два роки зустрінемось», вочевидь, маючи на увазі те, що вони будуть відповідати за це рішення вже після президентських виборів.
Але як він буде цього добиватися, Яценюк журналістам не повідав. Більше того, як з’ясувалося, плану «Б» на випадок позбавлення Власенка мандата опозиція чомусь не розробила – раптовий арешт та засудження Юлії Тимошенко так і не навчили опозицію прораховувати усі можливі варіанти, а не розраховувати на кращий з них. Що буде робити опозиція в найближчому майбутньому, невідомо й досі.
За словами юристів, незалежних від різних політичних таборів, рішення ВАСУ відкриває шлях до елементарної зачистки будь-якого посадовця будь-якого, котрий має юридичну освіту. Для цього досить перевірити Єдиний держреєстр адвокатів, і якщо відповідний чиновник чи нардеп будуть там числитись діючими адвокатами, їх одразу можна буде позбавити посади за сумісництво.
Втім, такі дрібниці навряд чи хвилюють владу, перед якою стоїть завдання добитися абсолютної лояльності депутатського корпусу. Лідер фракції ПР Олександр Єфремов фонтанує ідеями щодо нових приводів позбавляти депутатів їх статусу. Так, остання його пропозиція – виганяти з парламенту нардепів, які не приходять на роботу «без поважних причин» (а присутність на судах по справах Тимошенко чи в візити в лікарню, де вона перебуває, до таких явно не належать).
Залишати без мандату Єфремов пропонує і тих, хто приходить в сесійну залу, але бере участь в блокуванні трибуни. Таким чином, опозиція буде позбавлена поширеного в цивілізованому світі методу протесту шляхом зриву роботи законодавчого органу. Тому далі буде, справа Власенка напевно не остання, бо депутатська недоторканність в Україні залишилась лише на папері.