Перебуваючи в українському книжковому просторі, складно говорити про світові тенденції, та навіть і не про світові – усе одно складно. Руху майже немає, проблеми давно означено та обговорено, змін на краще найближчим часом не передбачається. Ба навіть можна поставити собі запитання: що взагалі чекає на паперову книжку? Адже, попри клінічний стан мережі розповсюдження у більшості регіонів, якісь книжки у нас таки видають, купують та ще й читають. Згаданий простір не є ізольованим і так чи так мав би якось реагувати на зовнішні подразники й, сказати б, цивілізаційні виклики. А основні виклики, як відомо, зводяться до того, що паперові видання стрімко й незворотно втрачають позиції. Зрештою, наступ електронної літератури прогнозували, проте мало хто сподівався, що все відбудеться так швидко. В Америці уже сьогодні таких книжок продається більше, аніж паперових. Слід очікувати, що тенденція за якийсь час досягне Європи, потім Росії, згодом і нас. Себто фору в кілька років вітчизняні видавці мають, хоча все рухається до дальшого витиснення з ринку старих-добрих книжок, друкованих у звичний спосіб.
Читай також: Безоглядність таланту
Хоча у вітчизняних реаліях процес може піти цілком некеровано. Скажімо, з огляду на неврегульованість юридичного боку питання, коли мережею гуляє великий масив «піратських» текстів українською та російською, котрі можна скачувати цілком безкоштовно. Що, своєю чергою, робить будь-яке маркетингове прогнозування та бізнесові розрахунки доволі туманними й двозначними. Втім, якщо припустити, що за вирішення цієї проблеми візьмуться серйозно й почнеться масова зачистка «літературних піратів», можна передбачити, що кількість читачів електронних видань перевищить навіть прогнозовані видавцями 5–10% загального ринку. Чому б і ні, особливо коли враховувати специфіку вітчизняного книжкового ринку – фатально малу кількість книгарень, засилля в більшості з них російської літератури, зрештою, ціни. В ідеалі електронна книжка дає змогу цьому зарадити ці проблеми – тобі не потрібно шукати книжкового магазину, ти можеш не зважати на політику його власника, та й переплачувати йому теж не доведеться. Інша річ, що на сьогодні в електронному вигляді є не так уже й багато літератури українською (те ж саме стосується й аудіокнижок, але це вже зовсім інша, хоча не менш сумна історія).
Так чи інакше за всім цим надзвичайно цікаво спостерігати. Оскільки нічого так не пригнічує, як, скажімо, українське метро, в якому дедалі рідше зустрінеш громадян-пасажирів із книжкою в руках. Натомість щоразу більше з’являється пасажирів (переважно молодих), озброєних різноманітними девайсами. Щоправда, зазвичай вони грають у які-небудь безкінечні ігри чи слухають яку-небудь (теж, підозрюю, переважно піратську) музику, проте сам факт присутності в них цих носіїв лишає бодай гіпотетичну надію на те, що в майбутньому вони закачають до своїх пристроїв коли й не класику вітчизняної літератури, то принаймні якісь підручники. Оскільки сподіватись на тріумфальне повернення до громадського транспорту паперової книжки якось не випадає. Та й чого можна чекати за умов, коли для пошуку необхідного видання в книгарні потрібно мати справді велике бажання та достатній запас часу. Підозрюю, що мешканці Києва, Львова чи Харкова можуть зі мною не погодитись, проте раджу їм як-небудь за нагоди пошукати видання своїх улюблених (бажано українських, якщо такі є) авторів у книгарнях міст (а краще містечок) Східної та Південної України. Можливо, після цього у них виникне ідея підтримати яку-небудь буржуйську корпорацію і купити електронний носій.
Утім, зовсім не хочу, аби склалося враження, ніби я агітую тут за електронні читалки. Скоріше навпаки – не знаю, що примусило б мене відмовитися від перечитування старих, потяганих у дорозі й куплених на всіляких розпродажах та по букіністах антологій чи окремих томів із повних зібрань. У кожного свої слабкості – хтось любить запах паперу, хтось: технічні інновації. Головне при цьому – не забувати літер.