Пригадаймо хрестоматійне: «Сумніших оповідей не знайдете, ніж про любов Ромео і Джульєтти». Але видається, що десь поруч із цим сюжетом перебуває й історія української книги. Вона, ця книга, виникає у своєму більш-менш модерному, не бароковому, не середньовічному вигляді лише в ХІХ сторіччі. Відверто кажучи, її найбільший рекорд – це передсмертне видання Шевченкового «Кобзаря» саме тут, в Україні. Але проходить буквально кілька сезонів, і в зв’язку з варварськими діями петербурзького уряду українська книга з України зникає. Ми й досі ще не можемо осягнути всієї глибини цієї інтелектуальної катастрофи.
Пізніше українська книга виринає в підавстрійській Україні, столицею українського друкарства стає Львів. З погляду Києва, це було десь за кордоном, і тому в Великій Україні аудиторія цієї книги була дуже обмежена. Такий стан справ тривав надто довго. Навіть Анна Ахматова, велика наша землячка та видатна російська письменниця, говорила про свої часи (середина ХХ століття): «Ми живемо в доґутенберґову епоху». А українці у ХІХ сторіччі жили в позаґутенберґовій. Десь починаючи з кінця 1890-х – початку 1900-х років великими зусиллями й на Наддніпрянщині з’являється українська книга: вона мала вигляд надзвичайно цінного, але поштучного товару. Щойно змінилися історичні декорації і українські видання легально могли тут з’являтися, стався культурний розквіт 1920-х.
Зрештою, лише про 1920-ті можна говорити як про розквіт української книги. Втім, із 1931 року й ця книга зникає з читацького обігу. Навіть видання класиків, приміром, Лесі Українки, з післямовою Петра Одарченка, хоч і були доступними, та про самого Одарченка ви не дізналися б нічого – це прізвище перебувало під забороною. Подібно до тогочасних видань Шевченка, Франка – у 1930 – 40-х роках прізвища коментаторів цих видань згадувати було неможливо, навіть у подружньому спілкуванні. Минає деякий час, і після ІІ Світової українська книга нібито повертається великим накладом – Держлітвидав клонується на «Дніпро» та «Радянський письменник». Проте водночас на тлі російського 1988 року, коли буквально за кілька місяців після скасування цензури росіяни надрукували все те, що не могли друкувати впродовж усього ХХ сторіччя, Україна це зробила з великим історичним запізненням – на початку вже нинішнього тисячоліття.
Нова біда української книги – зменшення її накладів. «Фоліо» в Харкові видає переклади, наприклад, роману де Костера про Тіля Уленшпігеля: перша подача 750 примірників, друга теж 750. Це катастрофа. Дивним чином українська книга зникає не в якісному сенсі, а в кількісному. Зникає її аудиторія, оскільки поміж потенційною аудиторією цієї книги та нею самою немає розумного, коректного й водночас добре організованого посередника. В регіонах України, передусім на Заході, з’являються напрочуд цікаві видання, приміром, добрий переклад Булгаківського «Майстра і Маргарити», з якісними коментарями перекладача. Але ця книжка до всіх не доходить, вона має регіональний характер.
З іншого боку – нашестя російської книги. Там, де вона відповідає інтелектуальним і гуманістичним стандартам, ми їй маємо подякувати. Але приходять і російські кічеві видання, які цілковито заполонили довколишній міський світ. Це так зване вагонне чтиво, – читайте, будь ласка, халтуру цієї самої добродійки Мариніної чи колективу авторів, який на це прізвище працює. Головне інше – ця книга відтісняє потенційного читача книги української.
Бачити панацею в «укрсучліті»? Все залежить від того, в якій кількості це друкуватимуть і як посередник українську книгу розповсюджуватиме. В Україні зараз розцвіла поезія – я назвав би 100-150-200 поетів і класичного штибу, і ультраавангардистів, модерністів, яких варто було б прочитати. Але їх же треба не просто надрукувати, їх треба розповсюдити. Для цього має бути якийсь особливий патронат (хоча, згадавши те, чим нині займається Спілка письменників, маю великі сумніви). Навіть якщо такий патронат з’явиться, ці добрі люди творитимуть із однією умовою: коли вони не будуть фінансово принижені. Якщо процес не піде, ми втратимо теперішніх функціонерів і можемо повернутися в ситуацію України ХІХ сторіччя.