Рецесія в Україні: вже почалася чи ще триває

О станні статистичні дані щодо української економіки та негативні новини про перспективи єврозони, Китаю, США змушують багатьох незалежних вітчизняних економістів прогнозувати повторення рецесії в Україні. Наприклад, колишній міністр економіки Віктор Суслов на початку квітня зазначив, що за підсумками роботи у двох перших місяцях 2012 року, коли значно зменшилися рік до року темпи зростання виробництва, можна було говорити про ознаки початку рецесії. Керівник аналітичного департаменту групи «Інвестиційний капітал Україна» Олександр Вальчишен вважає, що держава «фліртувала» з цим негативним явищем: статистичні дані за перше півріччя 2012-го демонструють, що національна економіка була на межі опускання в подвійну рецесію (double-dip recession).

Передбачення та очікування

Дискусія про рецесії в Україні цікава уже тим, що у вітчизняній «постмарксистській» економічній теорії саме поняття «рецесія» донедавна траплялося рідко. Наші економісти, здається, навіть частіше за російських колег вживають термін «соціально-економічна» чи «економічна криза», тоді як на Заході «кризу» більше по­­в’я­­зують із процесами у сфері грошей. Утім, у дослідженнях українських фінансових аналітиків, які мають західну освіту, дедалі частіше фігурує термін «рецесія». Як стадію спаду економічного циклу її можна технічно визначити рухом униз упродовж кількох кварталів реального ВВП – у річному зіставленні або, з урахуванням сезонності, в порівнянні квартал до кварталу. При цьому реєструють зменшення обсягів виробництва, реальних доходів, зайнятості, торгівлі тощо. Згідно з іншим визначенням, за рецесії такі процеси тривають мінімум півроку. МВФ оперує поняттям «глобальна рецесія», ознакою останньої є зростання світового ВВП з темпом, який не перевищує 3%. Проблема, котра турбує сьогодні аналітиків, – це ймовірність, що Україна потрапить у подвійну рецесію. За такого стану економіка країни, яка виходить із рецесії, упродовж одного-двох кварталів, фак­тич­но повертається до фази падіння, тобто негативне яви­ще настає повторно.

Читайте також: Зайві руки: модернізацію української економіки потрбно було розпочати вчора

Варто зауважити, що питання рецесії економіки так само жваво обговорюють експерти у сусідній Росії. Нещодавно, наприклад, про її технічний початок, ґрунтуючись на статистичних даних динаміки обсягів промислового виробництва, заявив тамтешній економіст Андрєй Ларіонов. Дві країни мають схожий профіль перебігу рецесії 2008–2009 років. Однак темпи падіння ВВП в сусіда були не такими значними.

Останнє дослідження ЄБРР щодо Росії зменшило прогноз річного темпу приросту її економіки від 4,2% до 3,1%, попереджаючи про негативні наслідки поглиблення кризи єврозони для РФ через падіння світових цін на сировинні товари й зменшення зовнішнього фінансування.

Хоча українська економіка відрізняється від російської фактичною відсутністю нафтогазового сектору, а відтак і наф­­тодоларів, а також меншою часткою «державного капіталізму» в структурі корпоративної власності великого бізнесу, динаміка економічного розвит­­ку в двох країнах схожа через переважання сировинного продукту й пострадянську інституційну відсталість. Аналітики Світового банку нещодавно погіршили прогноз економічного розвитку України на 2012 рік від 2,5% до 2%, назвавши основними чинниками вповільнення зростання слабкіший зовнішній попит та кризу в єврозоні. «На сторожі» щодо можливого регресу економічної ситуації й економісти МВФ. У його липневому спеціальному дослідженні щодо України підкреслено вповільнення економічного відновлення, яке мала наша держава у 2010–2011 роках, після глибокої рецесії. Фонд передбачає приріст вітчизняного ВВП у 3% за підсумками 2012 року. Такі самі або ще нижчі прогнози щодо економічного зростання на 2012-й роблять і аналітики основних інвестиційних банків в Україні.

Характерною непрямою оз­­накою рецесії є негативні очікування економічних агентів. За поточної ситуації часто можна чути розмови, що «гривню відпустять», а «бізнес закриватиметься» після парламентських виборів восени.

А які оцінки дають дослідження? До червня декотрі з них були навіть порівняно позитивними. Зокрема, дані всеукраїнського соціологічного опитування, проведеного американським Міжнародним республіканським інститутом, свідчать: у травні 2012 року майже половина українців очікувала, що економічна ситуація не зміниться; навіть зросла, хоч і незначно, кількість респондентів, що сподівалися на покращення економічної ситуації.

Так само позитивною до червня була динаміка GfK Con­­sumer Confidence Index, значення якого зросло на 4,2 пункту (до 81,7) у квітні й на 3,5 (до 85,2) у травні. Але вже у червні значення індексу знизилося на 1,1 (до 84,1), відображаючи очікування гіршого стану економіки, девальвації та зростання інфляції.

Основні ризики для економічного відновлення

Більшість економістів погоджується, що основним чинником рецесії для України може стати розпад єврозони. Але ця подія, котра є досить імовірною, особливо у 2013–2014 роках, спричинить, швидше за все, нову глобальну рецесію. Водночас головними факторами ризику повторення внутрішньої – в Україні бачаться стримування зростання реального сектору внаслідок суворої грошо­­во-кре-­­

дитної політики НБУ, зменшен­­ня зовнішнього попиту на продукти вітчизняного експорту й геоекономічні проблеми відносин із Росією.

Читайте також: Рецесія підкралася зненацька: в Україні набирають обертів кризові тенденції

Процеси боргової кризи в зоні євро та ситуація у фінансовому секторі України дають підстави стверджувати, що саме він зазнає найбільших ризиків повторення рецесії. Кабмін та Національний банк, реагуючи на кризу 2007–2010 років, діяли дещо із запізненням і не вдавалися до стимулювання економічного зростання через державну підтримку системних секторів та компаній, як це, наприклад, було зроблено у США чи Німеччині щодо автобудівників.

Роль антикризового «кредитора останньої інстанції для України» відіграв МВФ. Уряд Януковича не зважився на непопулярні кроки, яких вимагав фонд для продовження кредитування, зокрема на підвищення комунальних тарифів та ціни газу для домогосподарств, а пізніше вдався до популістських соціальних ініціатив.

У липневому Економічному ог­­ляді Світового банку щодо Ук­­раїни зазначено, що «…зов­­нішнє фінансування (насамперед розміщення вітчизняних єврооблігацій. – Ред.) було недостатнім та дорогим. Тим часом високі ціни на імпортний газ у поєднанні з незмінними тарифами для непромислових секторів призвели до розширення операційного дефіциту НАК «Нафтогаз України». Починаючи від травня реалізація «соціальних ініціатив президента Януковича» збільшила бюджетні видатки, що зумовлює вищий загальний дефіцит цього року». Відсутність фінансування МВФ створила значні проблеми з обслуговування державного та гарантованого державою боргу і його рефінансування. Донедавна кредиторами України були тільки Росія та Китай. Лише після проведення Євро-2012 нашій країні вдалося вперше після початку кризи вийти на зовнішній ринок запозичень, продавши єврооблігацій на рекордні $2 млрд. Це відтермінувало певною мірою напруження з обслуговуванням держборгу, проте євробонди були розміщені за рекордно високою ставкою прибутковості 9,25%, що зберегло за Україною «почесне» місце однієї з найризикованіших позичальниць у світі й стало додатковим свідченням її економічних негараздів. Під такі високі відсотки нині надають позики лише відсталим країнам або тим, економіка та фінансовий сектор яких перебувають у скруті.

Очевидно, що за такої кон’юнктури фінустанови, бізнес та громадяни віддаватимуть перевагу долару проти гривні в царині заощаджень, що, власне, й відображають останніми місяцями міжбанківський та роздрібний валютний ринки. Тому Нацбанк задля підтримки обмінного кур­­су вітчизняної грошової одиниці вдався до суворої політики стримування ліквідності. Став­­ки міжбанківських запозичень overnight цього року подекуди досягали кризових рівнів. Але водночас політика «дорогих грошей» не стимулює економічного зростання, створюючи негативні наслідки для реального сектору економіки, особливо для малого й середнього бізнесу. Політика «гривневого голоду» призвела до фактичного призупинення кре­диту­­вання, обсяги якого зрос­­ли за півроку лише на 0,6%. Водночас імовірні структурні зміни банківського сектору, які в перспективі можуть мати негативний вплив не лише на нього, а й на державу загалом. Серед великих гравців на кредитному ринку нині активно працюють кілька державних банків укупі з російськими, натомість європейські фінансові установи, багато з яких були еталоном якості відповідних послуг, зменшують присутність в Україні. Деякі економісти вже називають цей процес великою втечею західних банків (про цю тенденцію – в одному з наступних чисел Тижня). Експерт відповідного сектору Євген Гребенюк звертає увагу на зростання в системі частки саме російських держсуб’єктів: «Державні бан­­ки існують у багатьох країнах і обслуговують певні функції держави, але коли вони починають активну закордонну експансію, виникає велике запитання: яку мету вони ставлять і для чого це роб­­лять?»

Проблеми реального сектору відображаються у сповільненні промислового виробництва та експорту. До негативних тенденцій за перші п’ять місяців у деяких сферах, наприклад у будівництві й транспорті, додались офіційні статистичні дані про виробництво та експорт у червні, а згодом і в першому півріччі 2012 року. Формуються досить нестабільні перспективи щодо гірничо-металургійних галузей. Падіння обсягу випуску сталі в Україні, близько 3% за півроку, за даними World Steel Association, відбувається на тлі зниження експортних цін на цей товар. До того ж конкуренти на стратегічних ринках для вітчизняного експорту додають нові потужності – до 2015-го анонсовано будівництво кількох сталеливарних заводів у регіоні MENA (Близь­­кий Схід та Північна Африка). На думку аналітика групи «Інвестиційний Капітал Україна» Олександра Мартиненка, 2012 року зростання продажу вітчизняної сталі в тамтешні країни не компенсує втрат українських металургів від стрімкого падіння попиту на їхній продукт у Європі, тоді як середні ціни на експортований метал можуть знизитись як мінімум на 10–15% порівняно з 2011-м.

Іншим негативним виявом, який за відсутності адекватного політичного реагування може перерости у структурний тренд, є падіння виробництва у деяких ключових секторах, що випускають продукцію з високою доданою вартістю, зокрема певні види харчів (схоже на те, що Україна чимдалі дужче закріплюватиметься як виробник переважно сировини). Показово таке: суттєво зменшилося насамперед продукування товарів не першої необхідності; це може свідчити про ще більші інфляційні очікування населення, ніж зафіксовані дослідженням GfК: українці заощаджують, віддаючи перевагу найпотрібнішому.

Такі самі тенденції – в низці інших галузей промисловості. Наприклад, зафіксовано суттєве падіння за більшістю позицій виробництва продукції машинобудування, винятком є зростання випуску транспортних засобів, на яке могло вплинути Євро-2012, тож це тимчасовий чинник. Так само негативні тенденції – у виробництві будівельних матеріалів, зок­­ре­­ма цегли (-18,6%), скла (-10,6%) тощо.

Аграрний фактор також робить свій внесок у рецесію по-українськи. Несприятливі погодні умови цього року, на думку аналітиків, не матимуть критичного впливу на продовольчу безпеку, проте додадуть негативу для економіки загалом. Головний економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Газізуллін вважає, що 2012 року в сільському господарстві буде зафіксовано спад на 3% через ефект низької бази. 2011-го Україна зібрала рекордно високий урожай; внесок сільського господарства у зростання ВВП  приблизно дорівнював внескові промисловості.

Нарешті, значним джерелом економічних ризиків залишаються українсько-російські відносини. Від початку року високі ставки котирування кредитних дефолтних свопів Києва супроводжувалися негативними очікуваннями іноземних інвесторів через недосягнення домовленості з Москвою щодо ціни на газ. Нинішня влада своєю нерозважливою зовнішньою політикою посилює не лише енергетичну, а й фінансову та загалом економічну залежність від Кремля. Великою мірою рецесії в Україні у першому півріччі 2012-го вдалось уникнути тільки завдяки суттєвому зменшенню річної закупівлі російського газу: його імпорт скоротився в названий період на 44%. Але це відбувається в односторонньому порядку, Газпром демонструє, що не збирається відмовлятися від принципу «бери чи плати», закріпленого контрактом 2009 року. Відтак Україна надшвидкими темпами збільшує свій зовнішній борг іще й у такий спосіб, а Кремль, своєю чергою, підсажує Київ на черговий гачок: Газпром може в будь-який вигідний для Путіна момент (із погляду політичної кон’юнк­­тури) виставити нашій країні багатомільярдний штраф за невиконання обсягів контракту. Декотрі українські експерти й урядовці негативно оцінюють шанси України виграти газовий спір із Росією в Стокгольмському суді. До того ж у ціновій суперечці з Польщею Газпром уже натякнув, що може й не виконувати рішень міжнародного арбітражу. Щоправда, зменшені обсяги закупівлі Україною російського газу, можливо, уже є авансом Януковичу і К° за майбутнє поглиблення економічної інтеграції з Росією та контроль над українською ГТС.

Прикметно, що результати зовнішньої торгівлі нашої держави за перше півріччя якраз засвідчують увиразнення економічної орієнтації на Росію. Особливо суттєво зростає імпорт із РФ, основна стаття якого – енергоносії.

За даними Держстату, частка схід­­ного сусіда в загальному обсязі українського експорту в першому півріччі 2012-го становила 26,1% (28,2% у першому півріччі 2011-го), імпорту – 39,3% (у першому півріччі 2011-го – 33,3%).

Противагою безперспективним ринкам Митного союзу (насамперед тому, що тут домінує Росія, економіки країн-учасниць не модернізуються, а відтак їхні ринки приречені на стагнацію) могла б бути пришвидшена економічна євроінтеграція України – набуття чинності Угодою про поглиб­­лену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі дало б позитивний ефект розширення географії збуту вітчизняних товарів на багатих ринках Європи, можливо, уже за рік по її підписанні. Проте подальша доля документа – під сумнівом не лише через політичних в’язнів, а й, схоже, з огляду на активну контргру Росії через створення додаткових торговельних перепон для Києва. Водночас Кремль розвиває двосторонні відносини з найбільшими європейськими потугами, Німеччиною та Фран­цією, і використовує сильне проросійське лобі в інших європейських країнах.