Економіка

  ▪   Людмила Шангіна

Зайві руки: модернізацію української економіки потрібно було розпочати вчора

Сьогодні для її обслуговування 46 млн громадян забагато. Завтра може бути гірше
Матеріал друкованого видання
№ 48 (213)
від 24 листопада, 2011

Модель національної економіки України дивовижна, її конкурентоспроможність тримається передусім на дешевій робочій силі. Ця економіка не потребує кваліфікованих фахівців і нових технологічних секторів. Узагалі не потребує. Її навіть не назвеш індустріальною, що й казати про постіндустріальну, більш розвинену. Якщо ж наша ключова перевага – дешева робоча сила, то не слід сподіватися, що хтось із роботодавців із власної волі адекватно підвищуватиме зарплату. Державу це влаштовує – вона цю модель побудувала, зацементувала, а тепер експлуатує. Основні капітали в нас заробляли, заробляють і зароблятимуть у відсталих низькотехнологічних галузях: чорна металургія, нафтохімія, видобувна промисловість тощо. Раніше для обслуговування такої економіки було достатньо 52 млн населення, зараз потрібно лише 46 млн, а в міру поглиблення рецесії вистачить і 35 млн. По суті, в Україні сформувалося замкнуте коло: є 30–50 сімей, інтереси котрих захищає держава і на котрі так чи інакше працює значна частка громадян.

Читайте також: +Люмпенізація всієї країни

Криза, яку ми зараз переживаємо, не перша. Україна – постсоціалістична держава Європи, де посттрансформаційна криза тривала найдовше – від 1991 до 1999 року (в усіх інших вона закінчилася у 1994–1996-му) й була найглибшою: ми втратили близько 65% ВВП порівняно з 1990-м (такого падіння не знала жодна європейська країна). І нічого це нас не навчило. З початком економічного зростання у 2000-му в Україні переважно лише експлуатують основні фонди й технології, отримані у спадок від СРСР, дешеву робочу силу. За 10 років можна було модернізувати вітчизняну економіку, оновити якісно, але цей час втрачено. Зараз нам розповідають про те, що ситуація у 2010-му краща, ніж у 2009-му, що зростання триває у 2011-му… На папері, певно. Але до чого всі ці реляції?

Конкуренція за робочі місця дає працедавцям змогу обмежувати зарплати або збільшувати навантаження, і не лише в галузях важкої промисловості… Водночас стверджують, що рівень безробіття невисокий: не більш як 9,5%, за даними Міжнародної організації праці, а офіційні показники ще нижчі. Однак не враховують величезного прихованого безробіття (вимушені відпустки, робота на неповний день тощо), тіньової зайнятості. Себто статистичні зведення взагалі не свідчать ні про що.

Робоча сила в Україні – одна з найдешевших у Європі, причому з кожним роком реальні доходи зменшуються, продуктивність праці нижча за європейські показники у п’ять-шість разів. У людей немає стимулів трудитись ефективно, а в роботодавців – підвищувати ефективність і модернізувати виробництва, орієнтири – одержання надприбутків, підтримання гарних стосунків із потрібними чиновниками. Причому частка оплати праці в собівартості продукції просто мізерна: іноді до 1% навіть на тих підприємствах, які приносять мільйонні прибутки. Ситуація, по суті, унеможливлює розвиток повноцінного внутрішнього ринку.

2012-го ця ситуація або не зміниться, або погіршиться.

Читайте також: «Неоптимальна рівновага»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.