Чому погрози приєднати окуповані території України до складу РФ свідчать про безсилля Кремля
У окупованому Луганську, Донецьку та Херсоні вимагають терміново (!) провести референдум про входження цих окупованих територій до складу Росії. З відповідними зверненнями місцеві «народні ради» звернулись до Пасічника, Пушиліна і Сальдо. Зараз російські ЗМІ тиражують інформацію, що «референдуми» пройдуть вже найближчими днями – з 23 по 27 вересня. Втім, поки це варто розглядати, як черговий вкид, причому далеко не перший: різні дати оголошувались вже неодноразово.
Звісно, «референдуми» на окупованих територіях справді можуть відбутися. Створити картинку для російських ЗМІ було нескладно й у 2014-му, а зараз буде ще простіше. Якщо тоді театралізована постановка була більш-менш масштабною, то тепер, посилаючись на обставини воєнного часу, можна відбутися кількома короткими сюжетами з купкою статистів. Та й вкладатися у створення переконливої картинки особливого сенсу нема. Російському глядачеві можна згодувати будь-що, а ввести у сум’яття Україну або Захід шансів нема – все одно не повірять.
Більш-менш небезпідставною видається версія, згідно котрої «референдуми» потрібні Кремлю для того, щоб оголосити «ЛНР», «ДНР» та окуповану Херсонщину територією Росії, і в такий спосіб провести нову «червону лінію». Мовляв, тепер ми маємо право захищати ці території на тих же правових засадах, що й Бєлгород – аж до застосування ядерної зброї. Такий сценарій свідчитиме, що Кремль вже не вірить у власну здатність зупинити контрнаступ ЗСУ військовими засобами, а тому намагається створити іншу політичну реальність, у якій сподівається примусити Київ до переговорів. Щоправда, ця реальність існуватиме винятково у голові Путіна. Причому сам він добре усвідомлює, що застосування ядерної зброї стане кінцем і для нього, і для Росії.
Читайте також: Показ(уш)на русофобія
Не виключено й те, що «референдуми» на окупованих територіях потрібні Кремлю для створення правових підстав для оголошення мобілізації. Але й вона – в цьому сходяться чи не всі експерти – докорінно ситуацію на фронті не змінить. А от ще більше розхитати ситуацію у самій Росії – це запросто. Формальне рішення про приєднання «ЛНР», «ДНР» та частини Херсонщини навряд чи стане достатньо вагомим аргументом для умовного Ванькі з Рязані, якому доведеться йти на фронт (який до того ж починає валитись). Цей ризик у Кремлі усвідомлюють, а тому й оголошення мобілізації стане черговим доказом того, наскільки скрутним для Росії є становище на фронті.
До того ж, у Кремлі явно розуміють, що втрата тієї ж таки Херсонщини вже після проголошення її частиною РФ стане ще більшим політичним ударом, ніж втрата Херсонщини в режимі «жесту доброї волі» чи, як тепер кажуть у Росії, «перегрупування». І якщо Путін піде на такий ризик, це означатиме лише те, що інших варіантів у нього вже не залишилось.
А от хто справді прагне проведення «референдумів» якнайшвидше – а завтра хоч потоп! – так це місцеві колаборанти. Відколи стало зрозуміло, що захопити Україну за три доби не вийде, усі ці Пасічники, Пушиліни, Сальдо та решта представників сепаратистської фауни мріють про надійні шляхи відходу. Особливо тепер, після втечі окупантів з Харківщини, куди вони, як запевняла пропаганда, «прийшли назавжди». Як показали нещодавні події, це «назавжди» може досить швидко і раптово закінчитись. Тому функціонерам окупаційних адміністрацій дуже потрібен статус чиновників РФ, який хоч трохи збільшить їхні шанси потрапити у вагон евакуаційного потяга.
І так, все це – про паніку, яка поступово охоплює всі рівні російської влади. А значить, все йде так, як треба нам.