Однак ми добре розуміємо, що спорудження пам’ятників та впорядкування військових могил – це лише одна зі складових утвердження правди про Україну, про нашу боротьбу. Не менш важливим за просвітництво серед українців є поширення знань закордоном. А з цим у нас великі проблеми: корпус англомовних текстів на тематику української військової історії дуже бідний. Знайти бодай якесь першоджерело (спогад, некролог, історичний нарис) на тему Перших чи Других Визвольних змагань українською мовою… майже нереально. Як результат – західні дослідники, вивчаючи історію ХХ ст., часто спираються на вже наявні переклади, створені російськими науковцями або й взагалі білоемігрантами. Неважко здогадатись, як у таких працях оповідають про Україну та боротьбу українців за власну незалежність. Згодом окремі «перекладацькі перли» перекочовують до поважних видань. Наприклад, в енциклопедії Britannica можна зустріти такі тенденційні узагальнення про Симона Петлюру: «Ukraine subsequently remained under Soviet control, and Petlyura, after spending some months in Warsaw, moved with his government to Paris, where, several years later, he was fatally shot by Shalom Schwartzbard, in revenge for the deaths of Jews during pogroms staged by members of Petlyura’s army».
Або ось такий чудовий абзац у статті «Russian Civil War»: «At the beginning of 1919 Red Army forces invaded Ukraine. The remnants of the forces of the Socialist Revolutionaries, headed by Symon Petlyura, retreated westward, where they joined forces with Ukrainian nationalist forces from formerly Austrian Galicia. For the next months the mixed Petlyurist-Galician forces held parts of Ukraine; other areas were in the hands of anarchist bands led by Nestor Makhno; and the main cities were held by the Communists, ruling not directly from Moscow but through a puppet Ukrainian “government” in Kharkov (now Kharkiv). The defeat of Germany had also opened the Black Sea to the Allies, and in mid-December 1918 some mixed forces under French command were landed at Odessa and Sevastopol, and in the next months at Kherson and Nikolayev».
Читайте також: Перший на Одещині пам'ятник воякам УНР
Як виправити ситуацію? Дуже просто – перекладати і виставляти у відкритий доступ. «Героїка» вже має конкретні результати у цьому напрямку. За допомогою наших волонтерів-перекладачів: Олексія Мірошниченка, Тараса Мамчура, Оксани Бороденко, Михайла Лучковича, Юрка Яворського ми вже маємо перші напрацювання і перші результати: англомовні джерела, опубліковані на нашому сайті, читають і поширюють.
Вже найближчим часом ми викладемо у загальний доступ нову збірку коротких спогадів ветеранів Армії УНР та Галицької армії, над перекладом яких працюють наші волонтери. Завдяки цим текстам західні дослідники зможуть з першоджерел довідатись про український рух в російській армії у 1917 р., про формування Армії УНР, про бої січня-лютого 1918 р. на вулицях Києва та багато іншого.
Читайте також: Савт Бавнд Брук – український некрополь в Америці
Втілити задумане ми зможемо лише за Вашої участі. Долучайтесь до командир перекладачів! Зголошення приймаємо за адресою: [email protected]