Для багатьох мешканців нашого міста буквально як сніг на голову серед липня впала звістка: Верховна Рада проголосувала за перейменування Кіровограда на Кропивницький. Здавалося б, яка тут несподівнка, коли з моменту прийнятта законів про декомунізацію було зрозуміло, що місто перейменують. І це можна було б вже давно зробити, якби не жорстке протистояння між прихильниками так званої історичної назви Єлисаветград і тими, хто її категорично не сприймав.
Отож, і став наш обласний центр останньою крапкою, за словами голови ВР Андрія Парубія, у виконанні декомунізаційних законів.
Що було?
Указ про будівництво фортеці, навколо якої розрослося поселення, що стало пізніше повітовим містом, підписала тодішня імератриця Росії Єлизавета. Звісно, фортецю нарекли ім’ям святої Єлизавети. Російська імперська влада, на відміну від нинішньої, була ще дуже набожна. До речі, фортеця почала будуватися всупереч тодішнім міжнародним домовленостям і російська дипломатія довго розповідала візаві, що «нас там нет». Точно так, як і позаторік у Криму.
Лише коли російська залога, яка вийшла зі стін фортеці, знищила Запорізьку Січ, влада наважилась офіційно наректи місто Єлисаветградом. І у гербі його містився вензель імператриці, бо у святих, як відомо, вензелів не буває. Не зважаючи на майже 70-літній радянський період, уже в незалежній Україні, цей вензель перекочував і у герб Кіровограда.
Питання про перейменування міста не раз поставало на початку 90-их, 2000-их, але щоразу прихильники Компартії, які мали вплив на міську владу, відбивали ці атаки, відстоюючи Кіровоград. Нині ж, коли парламентом були прийняті закони про декомунізацію, стало зрозуміло: місто мусить отримати українську назву. Комуністичні впливи на цей час сильно пригасли, Росія розпочала війну з Україною, тож прихильників назви Єлисаветград значно поменшало. І все ж, їм вдається утримувати своє активне ядро за рахунок прихожан церкови УПЦ (Московського Патріархату, храмів якої у місті більшість) та частини працівників двох крупних підприємств, власники яких Павло Штутман та Євген Бахмач, за версією деяких політологів, мають активи і зв’язки у Росії.
Читайте також: Чия столиця Єлисавет?
Це вони виходили на мітинги за Єлисаветград, організовували незаконний референдум та опитування, які, звісно, показували ніби мешканці обласного центру всуціль за імперську назву. Річ у тому, що багато містян, не заглиблюючись у перипетії вітчизняної історії, засвоїли тільки нав’язувану останні два десятиліття мантру про святу та агресивну рекламу про історичну першоназву.
Міська влада замість того, щоб проводити активну роз’яснювальну роботу, тільки підливала масла у вогонь розбрату. Голова міста Андрій Райкович – ставленик тих же підприємців, які пропагують проросійську назву. На прес-конференції, відразу після рішення парламенту, він заявив, що в принципі не проти нової назви, але хотів би, аби все було законно і обурений тим, що його не запросили на засідання і не дали слова. Пообіцяв звернутися до керівництва країни з приводу того, що думка більшості містян була не врахована.
Голова облдержадміністрації Сергій Кузьменко закликав усіх до спокою і підтримав ту позицію, що думка незгодних все-таки мала бути почута.
Прихильники ж української назви мали не один варіант. Минулого літа після бурхливих громадських слухань, вирішено було напривити до парламенту шість варіантів. Профільний комітет ВР спочатку схвалив був Інгульськ, рекомендований науково-практичною конференцією, провенденою на початку минулого літа. Але після хвилі критики, здійнятої опонентами, комітет підтримав назву – Кропивницький. Її не один рік відстоював і просував художник Ігор Смичек. Саме у нашому місті було засновано український професійний реалістичний театр, один з найяскравіших його творців – Марко Кропивницький, до цієї постаті важко знайти якісь претензії у будь-якому плані. За підтримки частини інтелігенції міста та народного депутата Олександра Горбунова, його ідея стала реальністю. На диво, ця подія не розколола українську спільноту.
Зате прихильники Єлисаветграда зафонтанували іронією. Редактор газети «Україна-Центр» (вона певний час виходила під претензійним гаслом – «Газета для умних людей») Юхим Мармер свою авторську колонку назвав: «Кропивничане, кропивничанки и кропивничайники», маючи на увазі чи одних, чи інших, чи усіх разом.
Читайте також: 1918 рік: міська дума Єлисавета та синьо-жовтий прапор
Наступного ж дня після прийняття рішення ВР, під стінами міської ради з’явились мітингуючі, які протестували проти нової назви. Контингент той самий – працівники підприємств Євгена Бахмача та прихожани храмів УПЦ (МП). Їхній аргумент: «Це якийсь артіст, а нам треба свята!» Недовго попротестувавши, мітингарі організовано сіли в зелені автобуси, добре знайомі містянам по напису «З добрм до людей! Євген Бахмач». Написи з часом зникли, а добро, очевидно, залишилось у формі мітингів. Наступного дня у соцмережах був анонсований ще один мітин, який, мабуть, мав би бути набагато більшим. Але реально прийшли на нього п’ятеро людей. У автобусів того дня був вихідний…
Що буде?
Звісна річ, прихильники Єлисаветграда на цьому не заспокояться. Народні депутати Костянтин Яринич (Блок Петра Порошенка) та Сергій Ларін (Опозиційний блок) зареєстрували у Верховній Раді постанови про відкликання рішення про перейменування Кіровограда на Кропивницький. До речі, Сергій Ларін був присутній у залі під час голосування і навіть не проголосував проти.Тепер він заявляє, що організував потужну команду юристів, аби боротися проти нової назви у судах усіх рівнів. Контрольована ним громадська організація «Перспектива міста» закликає бойкотувати назву Кропивницький.
Громадські активісти на одному із в’їздів у місто уже встановили банер з новою назвою. Міська влада, звісно, так швидко діяти не може. Але заступник міського голови Олександр Мосін на апаратній нараді повідомив, що влада вже звернулася до рекламних агенцій, які виготовлять усю необхідну атрибутику.
Читайте також: Чи здолає Кропивницький Єлизавету?
Тим часом на розгляд найближчої сесії міської ради виноситься Програма розвитку основ громадянського суспільства та комунікації з громадою міста на 2016 рік. Нею передбачено оголосити конкурс на створення проекту нового прапора, герба і гімну міста. До Програми також включено видання книги “Вулицями рідного міста” (автор – краєзнавець Юрій Матівос), яка роз’яснює тв інформує про понад сотню нових топонімів, які з’явилися на мапі міста останнім часом.
Дещо активізувалися і мистецькі кола. Художник Андрій Ліпатов, який, як досі вважалося, малював старий Єлисаветград, виявляється, за життя створив сувеніри із зображенням театру та написом «Кропивницький», які продемонстрував громаді його син. Розробляються нові логотипи, проекти герба.
Звісно, активістам тепер варто розгорнути широку просвітницьку діяльність, аби донести до масової свідомості роль і значення постаті Кропивницького в українському дискурсі. Бо ж опоненти не дрімають. У одному з мікрорайонів уже були помічені невідомі, які поширювали листівки, де з граматичними помилками пояснювалось, що нова назва – суто ініціатива Яценюка та партії «Народний фронт». Вони, мовляв, підвищили вам тарифи, займалися корупцією, а тепер ще й перейменування організували. Ясна річ, ці листівки – втілена надія, що люди, які з власної ініціативи не підуть протестувати проти Кропивницького, проти підвищених тарифів виступити можуть. А далі вже – справа техніки.