Мобілізація жінок: чому військовий обовʼязок в Україні залишається чоловічою справою

ВійнаСуспільство
29 Травня 2024, 14:45

Російська агресія та війна, у якій Україна протистоїть їй уже десять років, змушує країни Європи переглядати власні підходи до безпеки. Зокрема, держави збільшують кількість резервістів, частіше залучають військовиків до тренувань і нарощують обсяги запасів зброї.

Деякі вдаються до, на перший погляд, незвичних рішень. Наприклад, нещодавно представники уряду Данії заявили, що планують зробити обовʼязковою військову службу й для жінок. На сьогодні таких країн у світі геть не багато. Головна причина цього кроку для Копенгагена — російська загроза.

Водночас Україні катастрофічно бракує військовиків на фронті, але Київ не поспішає залучати на службу жінок. Ті ж, хто вже долучився до лав сил оборони, є добровольцями й наголошують, що часто доводиться «пробиватися» та доводити, що ти можеш захищати країну, попри свою стать. Хоча є і перешкоди, які навіть найбільшою наполегливістю так просто не здолати.


«(Мобілізацію. — Ред.) жінок — ні, не підпишу. Що стосується 25 років, якщо всі аргументи буде викладено, на сьогодні я бачу, що їм це потрібно, то із цим погоджуся», — відповідь президента Володимира Зеленського щодо розширення мобілізаційного резерву на великій пресконференції 19 грудня 2023 року була категорична. Урешті, мобілізаційний вік держава знизила до 25 років, а от за жінками залишилося право вибору — долучатися чи ні до сил оборони держави.

Згідно з новим законом про мобілізацію, який набув чинності 18 травня, зобовʼязаними стати на військовий облік є лише жінки з медичною та фармацевтичною освітою. Жінки, які мають суміжні з військовими спеціальності, можуть стати на військовий облік за власним бажанням.

Утім, навіть ті жінки, які перебувають на обовʼязковому військовому обліку, не обмежені у виїзді за кордон і можуть бути призвані лише «у добровільному порядку». Так само базовий загальновійськовий вишкіл, який мають проходити чоловіки віком 18–25 років, тобто ті, хто не може поки що бути мобілізованим, обовʼязковий лише для чоловіків. Жінки можуть проходити його за власним бажанням.

«Наскільки мені відомо, нині самі підрозділи в українському війську не дуже охочі мобілізовувати жінок. Цільова аудиторія рекрутингової кампанії сьогодні — це не жінки», — розповідає в коментарі Тижню Ірина Рибакова, пресофіцерка 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Читайте також: Закон про мобілізацію: одні й не думають служити, а інші не бачать світла в кінці тунелю

Одна з причин такого підходу в тому, що сьогодні найбільша потреба для ЗСУ — піхотинці. Ця військова спеціальність потребує фізично міцних і витривалих виконавців. Окрім того, нині бути піхотинцем в українському війську удвічі складніше через надважкі умови:

«На сьогодні умови для українських піхотинців просто не людські. Такого не побажаєш ані чоловікові, ані жінці. Треба все нести на собі. Сім кілометрів іти вночі на позиції, несучи на собі боєкомплект, воду й запас продуктів на невизначену кількість днів, під обстрілами та FPV-дронами. Для цього потрібні чоловіки. Жінок як потребу не розглядають», — пояснює Ірина. Хоча, за словами військовиці, працюють також традиційні установки, що «жінка в піхоті — це не можливо, хіба що медикиня».

За даними Міністерства оборони України, на початок 2024 року загальна кількість жінок у ЗСУ становила 62 тисячі (серед них не лише військовослужбовиці). З огляду на те, що до 2018 року, жінки не могли обіймати в українському війську бойові посади, а ті, хто таки проторував собі дорогу, щоб воювати як мінометниці чи снайперки, на папері могли бути кухарками й діловодами, то нині також значна частина жінок у ЗСУ не на бойових посадах. Виняток — медики й пресофіцери.

За даними МОУ, на початок 2024 року в районі проведення бойових дій перебували понад 4 тисячі жінок, а понад 13 тисяч натоді вже отримали статус учасниці бойових дій.

За спостереженнями Ірини Рибакової, є підрозділи, де жінки більш активно залучені на бойових посадах, є ж, де лише на більш звичних для жінок напрямах роботи у війську. Так у підрозділах, що перебувають у підпорядкуванні Національної гвардії України (військове формування в підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ України. — Ред.), за її словами, можна зустріти чимало жінок на бойових посадах, вони там інтегровані в колективи й дуже активні.

В одному з інтервʼю військовослужбовиць із Нацгвардії, каже, що знайшла відповідь, чому, як видається, жінкам там комфортніше. Багато хто із цих жінок починав роботу в поліції, де працюють змішані колективи в патрулях. «До жінки там звикли як до патрульної, звикли разом працювати й виходити на зміну. Ці поліційні колективи призвичаїлися до того, що в них є товаришки по службі, які не просто якісь там жінки, а рівні товариші», — розповідає військовиця.

Фото: Роман Малко

Про потребу «пробиватися» й «торувати собі шлях» для жінок у війську кажуть майже всі жінки-військові, з якими вдалося поговорити Тижню. З огляду на потребу ЗСУ в людських ресурсах зʼявляється чимало дискусій про потребу ширшого залучення обох статей, попри складнощі.

Українська військовиця й поетеса Ярина Чорногуз, наприклад, пропонує створювати жіночі підрозділи. Нині вже один такий у процесі комплектації. Підрозділ складатиметься з відібраних жінок — доброволиць і працюватиме з БПЛА.

«Дехто вважає, що жіночі підрозділи — це не феміністична ідея, бо ми ізолюємо один гендер від іншого, але я дивлюся суто з того, що ми бачимо по факту. А по факту існує дуже багато суто чоловічих підрозділів, куди жінок не беруть. Якщо є багато таких підрозділів, то чому не зробити хоча б один-два суто жіночі? Наприклад, для тих жінок, які хотіли б обіймати у війську бойові посади, але розуміють, що в чоловічі бойові підрозділи вони навряд чи пробʼються, бо не хочуть на це витрачати свій час», — розповідає Ярина.

Читайте також: Ярина Чорногуз: «Жінки, які втратили коханих на фронті, боролися б далі»

На її думку, такі підрозділи могли б стати гарним прецедентом і для змішаних військових одиниць: «Бо якщо такі суто жіночі підрозділи будуть гарно працювати, то відповідно жінок охочіше братимуть у змішані», — вважає Чорногуз.

Українські військовиці також указують на потребу перегляду певних суспільних установок, щоб служба у війську не сприймалася лише як суто чоловічий обовʼязок. Одна з потрібних у цьому напрямі, на думку Ярини Чорногуз, змін — це запровадження базового військового вишколу для обох статей.

«Якби ми ще два роки тому ввели обовʼязковий загальновійськовий вишкіл для жінок, то сьогодні питання мобілізації (жінок. — Ред.) не було б комунікаційною бомбою, як дехто каже, чи дуже страшною ризикованою ідеєю, чи хайпом. Це було б логічне продовження: якщо всі проходять базовий військовий вишкіл, то відповідно й мобілізація для обох статей», — зазначає Ярина.

Попри те що держава залишає нині за українками вибір — ставати чи ні на захист своєї держави в лавах Збройних Сил на рівні із чоловіками, дедалі більше жінок ним таки користуються. Статистика показує зростання кількості жінок у військових вишах.

За словами радниці начальника Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка підполковниці Наталії Литвиненко, щороку зростає кількість жінок і дівчат, що здобувають також і військову освіту: «До війни дівчат у нас було в межах 30–40 %, а тепер — 50 %. І це їхнє свідоме рішення. Бо якщо хлопці мають бути в Збройних Силах, бо в країні війна та мобілізація, то дівчата як ніколи ухвалюють ці рішення свідомо», — наголосила вона в одному з коментарів.

Власне, таким свідомим і виваженим видається рішення Наталії Сад, комунікаційниці за цивільним фахом і майбутньої артилеристки. Наталія вступила до Національного університету оборони відразу після звільнення Київщини навесні 2022 року, хоча каже, що вперше задумалася про здобуття бойового фаху, коли західна розвідка заговорила про ймовірне повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Читайте також: Не жіноча справа?

«Це було за рік до мого вступу. Чим керувалася? По-перше, дуже хотіла жити. По-друге, дуже хотіла бути корисною. По-третє, розуміла, що повномасштабної війни не вдасться уникнути й, допоки ми межуємо з Росією (назавжди!), я маю навчитися захищати себе, своїх рідних та свою країну», — розповідає вона Тижню.

Окрім того, Наталія зустріла повномасштабне вторгнення Росії до України, працюючи в Укроборонпромі, де пізніше стала його речницею. «Навчитися говорити однією мовою з військовиками під час війни стало моїм персональним викликом», — наголошує вона.

На спеціальності «Наземна артилерія», де навчається Наталія, усього 10 % дівчат. Хоча на інших спеціальностях, за її словами, може бути навпаки. Наприклад, чоловіків менше на таких військових спеціальностях, як «Морально-психологічне забезпечення» або навіть «ПТРК» (протитанкісти).

Як розповідає Наталія, вона обрала артилерію з кількох причин: «По-перше, з мене ніяка піхотиниця. Я об’єктивно оцінюю свою фізичну форму. По-друге, напрям морально-психологічного забезпечення, який у нашому виші має популярність переважно в дівчат (90–95 %), мені видався нецікавим… По-третє, я закінчувала школу з фізико-математичною спеціалізацією, добре вмію управляти процесами й людьми, а ще з-поміж усіх видів військової техніки та озброєння найдужче мене приваблювали артилерійські вогневі засоби: гаубиці, самохідки, РСЗВ».

Наприкінці липня в її взводу присяга, і Наталя каже, що один зі знайомих командирів уже дуже чекає, щоб вона долучилася до його батальйону, бо потрібні фахівці, і стать тут не має значення. Водночас інший командир сказав їй, що не візьме у свій переважно чоловічий підрозділ, аргументуючи тим, що вона дівчина, а отже, котрийсь із побратимів може в неї закохатися — і тоді в нього, як командира, будуть проблеми.

Читайте також: «Евакуація і медицина під час повномасштабки була складна всюди й завжди. Незалежно від напрямку й часу»

Українська науковиця й багатодітна мама Катерина — ще один приклад такого свідомого та зваженого рішення. На відміну від Наталії, Катерина обрала інший шлях підготовки. Від початку повномасштабного вторгнення вона активно допомагала військовикам як волонтерка. Однак 2023 року відчула, що мусить також долучитися до лав сил оборони.

«Із чоловіком домовилися, що я піду першою», — розповідає вона Тижню. Тож із лютого Катерина почала активну підготовку: проходила різноманітні вишколи й курси для військовиків, сьогодні вже на фінальному етапі проходження співбесід для вступу у військовий підрозділ.

Російська війна провокує багато дискусій про права й обовʼязки, та вони дедалі активніші не тільки в Україні. Суспільство не засуджуватиме жінку за небажання безпосередньо вставати на захист своєї країни. Можна, звісно, довго дискутувати про те, що чоловіки століттями вибудовували цей світ саме таким, яким він є нині. Але якщо його сьогодні не змінити, то у війні з таким ворогом, як Росія, державу можуть утратити всі громадяни незалежно від статі. Саме це, очевидно, штовхало раніше й штовхає нині українок долати і скляну стелю військової служби, і безпосереднього ворога.