На одинадцятий рік війни все ще розробляють комплексну й дієву політику реінтеграції українських ветеранів у цивільне життя. Свої зусилля об’єднали центральна й місцева влада, громадянське суспільство, організації міжнародної технічної допомоги, самі ветерани та їхні організації. А на фінансування державної ветеранської політики 2024 року виділили 13,554 мільярда гривень.
Але поки що не так сталося, як гадалося. Незадоволення роботою Міністерства у справах ветеранів навіть призвело до відставки міністерки Юлії Лапутіної в лютому 2024 року.
Згідно з результатами січневого опитування, проведеного Українським ветеранським фондом серед ветеранів та військовослужбовців ЗСУ, найчільнішими завданнями для покращення державних сервісів є зменшення бюрократії, орієнтація на потреби ветеранів, поліпшення інформування про послуги й підвищення якості послуг.
Що ж заважає зробити шлях реінтеграції українських ветеранів таким, що відповідає їхньому запиту?
По-перше, сам масштаб виклику. Після повномасштабного вторгнення кількість військовослужбовців зросла з 260 тисяч до 880 тисяч осіб.
За оцінками міністерства, з огляду на затяжний характер війни кількість ветеранів і членів їхніх сімей, які матимуть право на користування послугами, зросте до 3–5 мільйонів осіб. До того ж дефіцит держбюджету України за 2023 рік сягнув 1,33 трильйона гривень, що майже вшестеро перевищує показник довоєнного 2021 року.
По-друге, комплексність завдання. У звіті щодо поглиблення американсько-української співпраці для реінтеграції ветеранів, який підготували українські й американські експерти, розглянуто 11 важливих сфер: оптимізація державного управління в цій царині та координація дій стейкхолдерів; працевлаштування, освіта, професійна підготовка й перекваліфікація; медична допомога та реабілітація; психологічна допомога; підтримка ветеранів на рівні спільноти; захист прав ветеранів; проєктування доступних просторів; політична участь ветеранів; політика пам’яті; реалістичне зображення ветеранів у медіа; підтримка громадських організацій ветеранів і для ветеранів.
Кожна зі сфер містить цілий комплекс завдань та відповідних сервісів. І це далеко не вичерпний перелік.
Що вже зроблено?
Українську владу точно не звинуватиш у бездіяльності. Однак, за словами колишньої міністерки, до 2018 року зусилля не можна було схарактеризувати як системні. Фактично вся система підтримки ветеранів базувалася на радянських підходах.
Тому для покращення координації роботи, що натоді розподілялася серед щонайменше 20 відомствами, і наслідуючи кращі світові практики, 2018 року Україна створила Міністерство у справах ветеранів, яке має працювати за принципом не «для ветеранів», а «з ветеранами». Сьогодні саме міністерство мало б провести аудит власних управлінських процесів, а ветеранські організації вважають, що прогнозування на основі більш повних даних і координація має відбуватися на рівні віцепрем’єра.
З 2021 року при міністерстві запрацював Український ветеранський фонд, який діє як інформаційний координаційний центр для реінтеграції ветеранів у цивільне життя. За два роки Фонд надав фінансування ветеранському підприємництву на понад 201 мільйон гривень, підтримав 508 ветеранських підприємств, запустив гарячу лінію кризової підтримки, яка входить до всеукраїнської програми ментального здоров’я за ініціативою Олени Зеленської «Ти як?». Крім того, Фонд надає юридичні консультації, проводить дослідження, інформаційні кампанії та спецпроєкти.
Запущено онлайн-платформу «е-Ветеран», яка діє на базі Єдиного державного реєстру ветеранів війни. На ресурсі зібрано інформацію про доступні державні послуги, пільги й активні проєкти — від надання медичної та психологічної допомоги, забезпечення житлом, допомоги з освітою та працевлаштуванням, нарахуванням комунальних пільг до послуг із поховання. Однак ведення точної статистики про кількість ветеранів ще не забезпечено.
У межах розвитку адаптивного спорту на цій же платформі ветеран може подати заяву на участь у відборі до складу національної збірної для спортивних змагань «Ігри нескорених». Або ж стати помічником ветерана в межах експериментального проєкту для створення мережі фахівців у громадах, які за принципом «рівний рівному» здійснюють індивідуальний супровід ветеранів у повноцінній адаптації до мирного життя.
Читайте також: Ветеранів та діючих військових запитали про їхні потреби і проблеми. Результати опитування
Міністерство у справах ветеранів тісно співпрацює з міністерствами освіти і науки, економіки, фінансів, реінтеграції тимчасово окупованих територій України, соціальної політики, оборони, Державним центром зайнятості, Національним агентством кваліфікацій, місцевою владою. Ухвалений 2022 року закон «Про комплексний огляд системи соціальних гарантій для ветеранів» зобов’язує державу кожні п’ять років робити комплексний огляд послуг для ветеранів та їхніх виконавців, щоб уникнути дублювання.
Більшість із цих ініціатив реалізуються в партнерстві з громадянським суспільством, бізнесом і міжнародними організаціями технічної допомоги. Громадські організації не тільки напряму надають послуги, а й впливають на формування державної політики.
Так правозахисна громадська організація «Юридична сотня» вже надала юридичні консультації більш ніж 100 тисячам ветеранів і брала участь у формуванні законодавчо-нормативної рамки для створення Міністерства у справах ветеранів.
Через війну приблизно 50 тисяч осіб потребуватиме протезування. Центр із протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та психологічної підтримки постраждалих від війни Superhumans надає послуги безплатно завдяки підтримці бізнесу й пожертв.
Заснований 2017 року благодійний фонд Veteran Hub реалізує широкий спектр проєктів: усвідомлене батьківство, повернення військових до сексуального життя після поранення, робота із сім’ями ветеранів, нормалізація звернення за психологічною допомогою.
Наприкінці 2023 року п’ять громадських організацій — Veteran Hub, «Принцип», «Юридична сотня», «Простір можливостей» та рух Veteranka — презентували Концепцію нової ветеранської політики. На сьогодні це найбільш комплексний документ, що пропонує оновити закон про статус ветеранів та членів їхніх сімей і нормативну базу, покращити координацію надання послуг, також переглянути їх, зробивши більш людиноцентричними.
Співзасновник правозахисної організації «Принцип» ветеран Масі Найєм метафорично пояснив потребу її створення:
«Ветеранська політика — як Бог. Всі чули — ніхто не бачив. <…> наше завдання як громадськості — посилити державу. Зараз окремі відомства роблять свої окремі проєкти щодо ветеранів. Це добре. Але єдиної ветеранської політики немає. Кажу це як її отримувач».
Оскільки імперіалістичні амбіції росії в наступні десятиліття становитимуть загрозу безпеці України, обороноздатність буде для країни пріоритетом. Очевидно, що ветерани є вагомою частиною обороноздатності, тож ефективна ветеранська політика — внесок у національну безпеку.
Що ще треба зробити?
Не можна сказати, що країна кинула ветеранів напризволяще. Але й оптимальними створені для ветеранів сервіси назвати теж важко. Не чекаючи планового комплексного моніторингу сервісів для ветеранів 2027 року, варто вже сьогодні картувати послуги й стейкхолдерів, які їх надають.
До того ж для покращення якості послуг варто провести моніторинг самих механізмів надання кожної послуги. Це дасть змогу виявити джерело проблеми: чи то недосконалий державний механізм надання послуги, чи то людський фактор, чи то проблеми недофінансування або неефективного використання коштів.
Наприклад, на базі досвіду Нідерландів Україна планує створити мережу сучасних реабілітаційних центрів у кожній області відповідно до Указу Президента від 2023 року. У перелік професій додано професію реабілітолога й налагоджено програми міжнародного стажування.
Однак ремонт київського госпіталю ветеранів у Пущі задля створення сучасного реабілітаційного центру реалізується із запізненням більше як на рік від заявленої дати здачі й питаннями до проведення тендерів на виконання будівельних робіт.
Коли йдеться про надання психологічної підтримки, проблема полягає не тільки в подоланні стигми щодо звернення по допомогу, а й у недостатній кількості спеціалістів, які могли б працювати із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) фахово. Навіть профільна освіта, не підкріплена досвідом роботи, чи отримання сертифіката після коротких курсів не є рецептом поліпшення якості послуги.
Схожа проблема спостерігається із сімейними лікарями, які часто не проінформовані щодо протоколів роботи з хронічними наслідками участі в бойових діях.
2024 року з державного бюджету виділено 5,75 мільярда гривень на виплату грошової компенсації на придбання житла. За попередніми оцінками дві тисячі осіб зможуть скористатися цією допомогою, однак загальна черга становить 35 тисяч ветеранів війни. За такого ж рівня фінансування без урахування інфляції та зростання кількості ветеранів на задоволення потреби, яка існує вже сьогодні, знадобиться майже 20 років.
Актуалізація даних щодо ветеранів має стати основою для покращення адресності надання допомоги. Наразі держава не бачить кожного окремого ветерана, тож бюджетне фінансування розподіляють наосліп, тобто без розуміння, у якому обсязі треба надавати кожен окремий сервіс. Розв’язати цю проблему може подальший розвиток цифрових рішень, зокрема наповнення Єдиного реєстру ветеранів і розвиток запущеної Міністерством соціальної політики системи електронного кейс-менеджменту.
Українські ветерани, велика частка яких опинилася в армії через повномасштабне вторгнення, а не вибір кар’єри військового, — люди працездатного віку. Важко переоцінити їхній внесок у відновлення економіки після демобілізації, тому політика суто пільгової орієнтованості не розв’яже проблеми реінтеграції.
Тож треба підвищувати результативність державних програм і сервісів перепідготовки та працевлаштування ветеранів. Наразі через центри зайнятості працевлаштовується лише третина ветеранів, які зареєструвалися як безробітні.
Стимулювання працевлаштування на державну службу за прикладом США, особливо в силові структури чи ДСНС, може стати в пригоді. Варто також направляти ветеранів у сектори, які будуть розвиватися з огляду на плани відбудови й розвитку, зокрема будівництво та оборонна промисловість.
Ветерани потребуватимуть допомоги під час перенесення військових навичок і досвіду в цивільні кваліфікації. Першим кроком у цьому напрямку стало створення довідника, покликаного пояснити суть військових професій мовою, зрозумілою менеджерам з персоналу. Цей досвід можна розширити на основі прикладу США, створивши ресурс, який пропонує релевантні досвіду в армії цивільні вакансії.
Варто працювати далі над розвитком Рамки кваліфікацій та створенням кваліфікаційних центрів, які можуть пришвидшити працевлаштування ветерана за бажаною професією.
Понад 50 % ветеранів мріють про власну справу, тож досі актуальне розширення державних грантових програм, розвиток менторства, бізнес-інкубаторів для сприяння ветеранам-підприємцям, розвиток короткострокових освітніх програм для ветеранів, зокрема з гарантованим працевлаштуванням, і популяризація дуальної освіти.
Читайте також: Рівний рівному
136 ветеранів і членів родин учасників бойових дій уже здобули гранти на 54 мільйони гривень у межах державної грантової програми «Власна справа». Однак розвиток ветеранського підприємництва залежить від ширших зусиль зі зниження тиску на бізнес та очищення правоохоронних органів і судової системи.
У контексті освіти й працевлаштування під егідою Мінветеранів на базах провідних ЗВО вже створено шість Центрів ветеранського розвитку. Тут ветерани й члени їхніх сімей зможуть розвивати свої професійні навички, проходити перекваліфікацію. Також у центрах готують майбутніх помічників ветеранів.
Програма забезпечення ваучерами на навчання ветеранів потребує значного вдосконалення. Наразі ваучери покривають навчання лише частково й з обмеженою варіативністю вибору програм. Можливо, закладам освіти варто розглянути створення й надання пакетів популярних послуг, вартість яких відповідала б розміру державної підтримки та потребам ветеранів.
Експерти також наголошують на формуванні мереж взаємодії та обміну досвідом роботодавців, що працевлаштовують ветеранів.
Наприклад, компанія «Інтерпайп» перетворила свій PR-відділ фактично на патронатну службу мобілізованих і запровадила індивідуальний підхід до реінтеграції ветеранів, допомагаючи з лікуванням, надаючи психологічну підтримку та адаптуючи місце роботи. 10 % працівників МХП нині мають статус ветерана. 2022 року компанія запустила програму «МХП Поруч» на підтримку своїх працівників та їхніх сімей.
Постає проблема з облаштуванням інклюзивних робочих і громадських просторів, адаптованих для осіб з інвалідністю. Система мотивації роботодавців щодо найняття ветеранів з особливими потребами спрацює краще, ніж система покарання за незначні невідповідності вимогам до їхнього облаштування.
Крім того, не варто забувати, що частина ветеранів унаслідок поранень та контузій мають порушення зору й слуху, однак їх теж треба реінтегрувати на ринок праці.
Досі актуальне питання розвитку воєннокультурних компетенцій роботодавців, колективів і суспільства загалом. Уже розроблено рекомендації щодо створення сприятливої атмосфери для ветерана в трудовому колективі. Veteran Hub навіть запровадив відзнаку для компаній «Дружні до ветеранів».
«У кіно показують ветеранів, які повертаються з неконтрольованою агресією, мають ПТСР, вживають алкоголь та мають інші залежності. З’являється стигма», — пояснює Анна Клюка, провідна фахівчиня проєктів розвитку корпорації «Біосфера» та активна учасниця Програми реінтеграції ветеранів.
Тож реалістичне зображення всього різноманіття життєвого досвіду й характерів ветеранів і ветеранок у медіа, кінопродукції та рекламі сприятиме формуванню здорового ставлення суспільства до захисників та захисниць. Український ветеранський фонд уже представив рекомендації для журналістів «Як писати про ветеранів».
Читайте також: Що далі? Україна може виграти війну, але програти мир
Сьогодні рівень безробіття серед українських ветеранів зріс до 30,95 %. Майже стільки ж вважають, що саме статус учасників бойових дій спровокував відмову в працевлаштуванні, згідно з дослідженням IREX.
За даними Українського ветеранського фонду, ветерани вважають, що значними перешкодами в працевлаштуванні, окрім низьких заробітних плат, є проблеми з фізичним здоров’ям (63,61 %), нерозуміння з боку суспільства (63,32 %) та психологічні труднощі (50,57 %). Загалом більше ніж половина ветеранів вважають нинішню державну підтримку професійного й кар’єрного розвитку після демобілізації неефективною.
Узявши за основу мапу шляху ветерана міністерства у справах ветеранів США, Veteran Hub виокремив шість елементів добробуту: фізичне й психічне здоров’я; стосунки (від сім’ї до громади); покликання, яке реалізується через освіту та роботу чи значущу діяльність; житло; матеріальні потреби й безпека; життєві навички та духовність.
Шлях ветерана триває від вступу до лав Збройних Сил, потім — довгі роки після демобілізації та фактично до кінця життя. І на кожному із цих етапів держава має пропонувати багатовекторну допомогу тим, хто захистив саме її існування.