Виконавчий директор Східного комітету німецької економіки Райнер Лінднер – дуже впливова людина, з думкою якої рахуються в уряді ФРН. Його установа діє як представник інтересів німецького бізнесу на сході Європи. Отже, коли Лінднер рішуче просуває ідею «посилення німецької активності в Україні», це щось-таки означає. Згадана вимога залишається чинною, хоча (чи: саме тому, що) Угода про асоціацію і ЗВТ, яку Київ та Брюссель планували підписати на Вільнюському саміті, зазнала краху.
«Підписання Угоди – навіть важливіший крок, ніж вступ країни до СОТ п’ять років тому», – вважає Лінднер. Насамперед він бачить «великі можливості» для збільшення торгівлі між Україною та ФРН, коли буде усунуто митні бар’єри, імпортні заборони й запроваджено стандарти. Остання була ключовим інвестором першої торік із обсягом прямих іноземних вкладень $6,3 млрд. «Україна, що має
46 млн жителів, є великим потенційним ринком збуту», – каже Райнер Лінднер.
Коли німецькі політики та бізнес-лідери говорять про Україну, то часто роблять наголос саме на слові «потенційний». Особливо улюбленим є речення: «Країна приховує в собі великий потенціал». Те саме в розмові з Тижнем стверджує єврокомісар з питань розширення у 1999–2004 роках Ґюнтер Фергойґен, який сьогодні працює разом із Лінднером у керівництві німецько-українського форуму (DUF). «Україна має потенціал стати багатою країною», яку він був би радий бачити в лавах ЄС. Однак, на думку Східного комітету, на тлі таких членів ЄС, як Польща та Румунія, рівень німецької торгівлі в Україні є нижчим за середній.
Слабкі сторони ринку в Україні позначаються на економічних відносинах із ФРН. Угода про зону вільної торгівлі могла б «дати неабиякий поштовх», вважає Східний комітет, однак ситуація складніша, ніж бачиться на перший погляд. Сьогодні в Україні представлені майже 400 німецьких компаній. Це, зокрема, такі великоваговики, як постачальник кабелів Leoni Wiring Systems і торгова компанія Metro Group. Остання належить до найбільших інвесторів у країні, має близько 30 магазинів по всій її території зі штатом 7 тис. працівників. Особливі можливості німецький бізнес відзначає в сільськогосподарському секторі, а також у машинобудівній галузі та виробництві промислового устаткування з очікуваним темпом зростання 7% за рік до 2025-го.
Та є і перешкоди, які заважають німецьким компаніям вдатися до рішучого стрибка на схід. Найбільші проблеми, на думку Райнера Лінднера, – це корупція, правова нестабільність і недостатня ефективність державного управління. Такі оцінки можна, скажімо, пов’язати із сумнівним антимонопольним процесом щодо діяльності компанії Metro Group, метою якого був тиск супроти останньої.
У гіршому разі їй загрожують тризначні цифри штрафу. «Це неприйнятно», – каже Лінднер. Існує припущення, що державні заходи спрямовано на послаблення конкурентоспроможності західних підприємств на українському ринку.
Стримано наполягає на цих передумовах і Дірк Штратманн, який є людиною практики. Він відповідає за українське представництво компанії – виробника сільськогосподарської техніки John Deere, яка постачає її із ФРН до Східної Європи. На його думку, чинниками що обмежують роботу в Україні, є бюрократія та відчутне свавілля влади, до чого додаються застаріла система освіти, обмежена кількість спеціалістів і недостатня інфраструктура.
Тому Штратманн не вважає, що непідписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі є переломним моментом. Стриманий прогноз менеджера: німецькі компанії, особливо середнього класу, очевидно, зважуватимуться виходити на український ринок. А коли мова про прямі іноземні інвестиції, то представник John Deere залишається скептичним: «Загальна кількість аграрних підприємств в Україні замала, щоб розміщувати тут виробництво сільськогосподарської техніки. Підрозділи в Західній Європі за наявних потужностей можуть легко забезпечити нинішній попит на неї з боку українських агрофірм»
Скептицизм Штратманна помітний, хоча теоретично аграрний сектор є найперспективнішим для інвестування в країні, завдяки своїм родючим ґрунтам. «Сільськогосподарський потенціал України ще аж ніяк не вичерпаний і на багато років є хорошою базою для зростання», – вважає він. Зокрема, Україна, на його думку, є потенційною метою для постачальників насіння та хімдобрив для захисту рослин.
«Переваги географічного положення є очевидними», – каже про Україну Ґерлінде Зауер, яка відповідає у Східному комітеті за аграрний сектор. Але відзначає і явні перешкоди: корупцію та недостатні правові гарантії, які роблять непередбачуваною ціну бізнес-переговорів в Україні. Вона переконана, якщо Угоду про асоціацію у 2014–2015 роках підпишуть, успіх залежатиме від того, наскільки можливим виявиться застосувати на практиці її умови. Тому німецький бізнес усе ще має помітні сумніви щодо доцільності виходу на український ринок.
Якби співпраця Німеччини та України залежала лише від двосторонніх відносин між Києвом і Брюсселем, перспективи, незважаючи на застереження, були б, імовірно, хороші. Та є ще й третій гравець у грі, шахові ходи котрого, як пояснює Райнер Лінднер, непередбачувані, – це Росія.
Виконавчий директор Східного комітету добре обізнаний з інтересами Москви. Президент Владімір Путін найбільше хотів би інтегрувати Україну в Митний союз із Росією, Білоруссю та Казахстаном. Утім, що Кремль робитиме, коли Київ і Брюссель усе-таки домовляться, для Лінднера теж є досі відкритим питанням.
Очевидно, що торговельна війна РФ негативно вплине на економічну ситуацію в Україні, а тому погіршаться й перспективи для німецьких інвесторів. Залежність Києва від російського енергетичного постачання украй велика. Україна споживає втричі більше російського газу, ніж сусідня Польща, маючи куди нижчі економічні показники. Тому Лінднер попереджає відповідальних у Берліні та Брюсселі, щоб вони не підкидали хмизу у вогонь, із геостратегічних причин. «Насамперед німецька політика повинна негайно пом’якшити свій тиск на обидві сторони і стати посередником у сумнівній справі між Москвою та Києвом», – вважає він.
Утім, здається, що сьогодні німецькі політики більше покладаються на ворожу до Росії політику. Так, голова Комітету із закордонних справ Європейського парламенту Ельмар Брок восени критикував «спроби шантажу з боку Москви» та порушення нею міжнародного права. «Ціни на енергоносії не можуть бути використані з політичною метою», – заявляв він. Те саме справедливо буде сказати і щодо антимонопольного процесу проти Metro. Хоч із якого боку дивися, очевидним залишається одне: нестача правових гарантій в Україні, як і на пострадянських теренах загалом, є ключовою перешкодою для припливу іноземних інвестицій.