Недавно «Українська правда» опублікувала статтю «Системный сбой: 3 ошибки, которые не дают культуре развиваться», присвячену проблемам функціонування культури в Україні, її автори Ольга Балашова, Лизавета Герман і Марія Ланько. Стаття складається із трьох розділів, де подано аналіз помилок, які сталися й, на думку авторок, «не дають культурі розвиватися».
«Ошибка №3: забыть нельзя вспомнить, или чем заменят серп-и-молоты на фасадах домов (и в головах граждан)?» надто зацікавила мене, бо ж ідеться про процес декомунізації, про яку багато розмовляють і яку навіть трошки здійснюють. Авторки, осмислюючи проблематичність ліквідації символів совєтської іконосфери, починають свій аргумент так:
«Процесс декоммунизации – долгоиграющая негативная тенденция культурного процесса, мгновенные последствия которой видны невооруженным взглядом уже сейчас, а вот долгосрочные еще только предстоит осмыслить».
Гм, десь недавно я бачив, здається, в газеті The Moscow Times за підписом Matthew Kupfer, таку саму аргументацію:
«Декомунізація — надміру дорогий і непрактичний захід за умов мало не повного занепаду української економіки. Проголошення совєтських символів незаконними зумовлює необхідність швидко ліквідувати їх, що видається не дуже
реальним у країні, де повно викликів, які потребують коштів».
Читайте також: Хабарі на конкурсній основі
Інакше кажучи, The Moscow Times намагається втовкмачити нам, що декомунізація передчасна, бо ж є важливіші справи, якими слід опікуватися: війна, біда, корупція, занепад економіки тощо. Авторки «Ошибок» не тільки притримуються такої думки, а й відверто намагаються довести, що звільнення від радянської символіки може бути шкідливим. Однак вони мають і певні пропозиції, що варто зробити в цій прикрій ситуації:
«На что можно было бы потратить огромные деньги, которые, вероятно, будут выделены на сложнейший демонтаж герба СССР со щита Родины-Матери? На современную, оснащенную и критически выстроенную историческую экспозицию об Украине в ХХ веке? На грантовую программу для поддержки художников, которые уже давно работают с темами советского наследия и формирования постсоветской идентичности? Или хотя бы на скромные таблички перед советскими городскими объектами, которые объективно разъясняли бы их историческое значение и художественную ценность?»
Надто мене потішили «скромні таблички», які пояснювали б (певно, об’єктивно) «історичне значення і художню цінність». Це очевидна спроба розмивання й поділу на «вигідні частки» процесу, який мав початися чверть століття тому. І вона приголомшує тим більше, що авторки — молоді особи, освічені й не позбавлені досвіду, але на певному рівні їхніх роздумів таки з’явилося міркування, що розкриває основу, на якій вони будують свою оповідь:
«Декоммунизация, как разруха в незабвенной повести Булгакова, – прежде всего в головах. Демонтаж памятников вождям и мемориальных таблиц второстепенным героям октябрьской революции, имена которых давно уже стали абстракцией, не помешают немалой доле населения страны продолжать думать по-советски». Для мільйонів людей, для жертв комуністичної химери «другорядні герої революції» аж ніяк не абстракція, бо, власне, саме вони відповідали за першорядну реалізацію кривавої утопії. Не можна применшувати нелюдськість комуністичної системи, вдаючись до тверджень про «художні цінності». Художня цінність, як учили класики, суспільне уявлення, а не абсолютне буття, і про це теж інколи треба пам’ятати, надто історикам мистецтва. Крім того, варто подумати, в ім’я чого ми прагнемо зробити банальним, висміяти, а відтак і торпедувати процес декомунізації. Тут не зарадить надягання маски толерантного ліберала, бо, як і кожна маска, вона приховує наш неспокій та душевні розриви, одне слово, «заховані в шафі прикрі таємниці».
Читайте також: Як позбутися «разрухи в головах»?
За приклад декомунізації в такому, власне, стилі може правити запроваджена міськрадою Дніпропетровська нова етимологія назви міста: дотеперішнього комуністичного патрона Петровського замінили на св. Петра. Таку дію залежно від уподобань можна розглядати як: а) концептуальну акцію в дусі британського гурту Art & Language (це для любителів «мистецтва»); б) приклад магічної дії в совєтському стилі; в) ідею, живцем перейняту в Орвелла. А втім, не годиться передчасно складати руки, треба спокійно й наполегливо ставати лицем до нашої/не нашої історії.
Нехай розрадою в цій непростій ситуації будуть слова відомого політолога, професора Алекса Мотиля, що написав у журналі Foreign Affairs: «Розлучення з минулим буде сповнене напруження й суперечок, але полеміка — дух демократії, і жива публічна дискусія тільки зміцнить свободу й верховенство права в Україні, посприяє прагненню збудувати вільне, толерантне й відкрите суспільство».
Декомунізація — необхідний рух у цьому напрямку. Декомунізація не ПОМИЛКА,
ПОМИЛКА у вигляді комунізму вже була.