Справжня демократія в Польщі в серйозній небезпеці. Останні дії суперечать європейським цінностям і стандартам та ризикують зашкодити нашій репутації. Вони переносять нас ― у політичному розумінні ― у часі й просторі: назад і на схід», ― заявила газета Financial Times, цитуючи представника опозиції.
Погано вже тепер, а стане ще гірше, якщо Польща взагалі має цивілізоване майбутнє, ― пишуть і мовлять, здається, в унісон світові ЗМІ. Хоча деякі з них, скажімо, агентство Bloomberg, стараються принаймні зрозуміти, про що йдеться: «На думку опозиції, реформа означає, що Польща «припинить бути не тільки ліберальною демократичною державою, а демократичною державою взагалі». Суддівський корпус цілковито налаштований проти пропозицій «ПіС». Але справа тут неясна, а ще виникає запитання: як країні з давньою та глибоко вкоріненою корупцією здобути компетентні й незалежні судові органи?
У більшості посткомуністичних країн виявилося, що виборчу демократію запровадити набагато легше, ніж справді незалежні судові органи. Зміна поколінь у юридичній професії відбувається довше, ніж у політиці, бо перша більшою мірою спирається на знання та має елітарніший характер. Країні, яка намагається остаточно покласти край тоталітарній системі, неможливо подарувати новий судовий апарат».
Читайте також: Польські ЗМі про роковини Волинської трагедії
Картини тисяч людей, які протестують у найбільших польських містах проти нещодавно ухвалених у Сеймі та Сенаті законів, свідчать, що розпочата з приходом до влади партії «Право і Справедливість» польсько-польська війна вступила в нову фазу.
Здається, що величезна частка людей, зокрема й тих, хто проти змін, загалом згодні, що сфера правосуддя потребувала реформ, можливо, навіть глибоких. І це вже плюс. Либонь, єдиний.
Непокоїть те, що учасники протестів здебільшого не дуже знають, проти чого вони конкретно протестують. Тут слід подякувати передусім владі, яка й не намагалася пояснити, що зміниться й навіщо. «ПіС» вирішила вдатися до бліцкригу й кількома швидкими ударами повалити теперішню систему, яка вочевидь потребувала зміни, але дії правлячої партії справили якнайгірше враження. Ключем до оновлення є зміна кадрів, вирішили революціонери з «ПіС». Треба поставити людей, не заплямованих давніми устроями. Але де їх узяти? Кузня кадрів ― Краківська крайова школа судочинства й прокуратури ― приймає щороку на суддівський фах приблизно 100 осіб. Кількість вакантних суддівських посад обмежена. Оновлення суддівського корпусу, якщо загальна кількість суддів становить 10 тис., ― завдання на роки й саме на ньому годилося зосередитися б.
Читайте також: Зрозуміти Польщу
У суперечці між «ПіС» і опозицією суспільство постає перед хибною альтернативою: або підтримуйте оздоровлення того, що було поганим у Польщі, або обстоюйте статус-кво, удавайте, ніби в Польщі не було несправедливості.
Не годиться й надуживати гасла оборони демократії. Адже в ЄС принаймні вже 20 років точаться розмови про дефіцит демократичних процедур у союзних структурах.
У Швейцарії, де призначення суддів має найбільш політичний характер, суддів нижчої інстанції обирають місцеві жителі, а вищої призначає парламент або уряд. Якщо Швейцарія надає судочинству вкрай політичного характеру, це означає, що в країні немає поділу на три гілки влади, тобто немає демократії, бо, «як знають усі, поділ влади на три гілки становить основу демократії». Насправді Швейцарія ― єдиний цілком демократичний устрій у Європі.
Спосіб призначення суддів до Крайової ради судочинства й навіть до Верховного суду, запропонований «ПіС» для перехідного періоду, не відрізняється від європейських стандартів. Поставлений перед цим фактом віце-президент Європейської комісії Франс Тіммерманс, коли його запитали, чому він не протестує проти такого стану в рідній Голландії, роздратовано крикнув, мовляв, «то інша річ».
Польські політичні еліти розпочали польсько-польську «холодну» громадянську війну, температура якої вже набагато вища від усього, що ми пам’ятаємо від часів повалення комунізму. І залучили до тієї внутрішньої дискусії півсвіту.
Проблема в тому, що політикою в Польщі й далі керує ПНР. Обидві сторони політичного конфлікту не здатні, як може створитися враження, не озираючись на ПНР ― через тридцять років після її краху ― сформулювати жодну поважну думку.
Читайте також: Україна-Польща: Непростий Рахунок
Міхал Шулджинський на сайті RP.pl зауважив: «Парадоксальна річ, Ярослав Качинський ступає великий крок у напрямі потужної… лівої контрреволюції, яка може змести все, що близьке «ПіС». Кожен після Качинського теж зможе зазіхнути на таку велику владу. Брутально форсуючи свою революцію в судочинстві, «ПіС» живить рух опору, який колись обернеться проти Качинського. А оскільки він тепер не знає міри, ті, хто боротиметься колись із «ПіС», відплатять йому тим самим».
І правляча партія, і опозиція повинні ступити півкроку назад у суто політичних справах і риториці. Обов’язком еліт є співпраця, навіть із політичними опонентами, задля обстоювання стратегічних інтересів держави. Належний стиль і добрі манери ще не втратили актуальності.
P. S. Президент Анджей Дуда наклав вето на два з трьох ухвалених законів. Крок назад ступлено. Тепер є час на роздуми й компроміс.