Під час античних Олімпійських ігор зупинялися війни й атлети змагалися між собою без жодних перешкод. Проте важко контролювати велелюдні збіговиська: колись пристрасті на іподромі у Візантії вибухнули повстанням, що мало не призвело до повалення трону. Відтоді багато що змінилося і понад два десятка мільйонерів звично гасають за м’ячиком на втіху мільйонам незаможних. Гонитва за рекордами кумирів переважила піклування про фізичну культуру і здоров’я суспільства. Масові видовища задовольняють попит загалу, дають вихід емоціям уболівальників, відволікають від соціальних проблем спалахами національних, місцевих і корпоративних почуттів. Утім, і досі стадіон часом гучно висловлює своє ставлення до державних керманичів дошкульним скандуванням.
Відновлювач Олімпійських ігор барон П’єр де Кубертен мріяв, щоб спорт сприяв миру і порозумінню, але завадили ідеологічні конфронтації. Для проведення Ігор 1936-го було обрано Берлін ще до приходу Гітлера до влади. Тоді в Америці та Європі точилися дискусії про те, чи не піддати бойкоту змагання в країні, де грубо порушувалися людські права. Президент США Франклін Делано Рузвельт гадав, що політика не мусить впливати на спорт. Нацисти збудували стотисячний стадіон і низку інших споруд, фінансували фільм «Олімпія» на славу Третього Рейху. Вони дискримінували євреїв, але зняли де-не-де антисемітські гасла і дозволити участь напів’єврейки в німецькій команді, а темношкірі атлети виявилися гідними перемагати суперменів нордичної раси.
Читайте також : Свято на нашій вулиці і Берлінська Олімпіада-1936
Коли Радянський Союз розпочав інтервенцію в Афганістані, президент Джиммі Картер ультимативно зажадав вивести війська за місяць під загрозою бойкоту літньої Олімпіади 1980 року в Москві на знак протесту. Японія, Китай, Канада, Аргентина, Західна Німеччина тощо підтримали Сполучені Штати. Велика Британія, Франція, Італія, Австралія, Нідерланди, Іспанія, Бельгія, Швейцарія, Португалія, Данія, Ірландія та багато інших країн дозволили своїм спортсменам виступати під олімпійським, а не національним прапором, і їхні гімни не виконували під час вручення медалей. Відмовилися 65, а взяли участь 80 запрошених держав. Загальна кількість рекордів перевищила ігри в Монреалі 1976-го.
Авторові цих рядків трапилося бути на той час у Москві. Червона столиця вразила незвичною чистотою вулиць та особливим напруженням. Жебраків і безпритульників було завчасно вивезено з міста. Натомість сюди прибули великі наряди міліції з цілої Росії: шереги навдивовижу чемних охоронців порядку у свіжовипрасуваних одностроях стояли пліч-о-пліч вздовж спортивних об’єктів. Постачання харчами довірили дружній і заможній Фінляндії, яка мала з цього великий зиск. Ресторани пропонували не лише молочні продукти, а й помаранчі та банани з фінськими етикетками. Найбільшою несподіванкою виявилися концерти для гостей. Програми рясніли фольклором, але вперше не мали заяложених і остогидлих псалмів на честь Лєніна і партії.
Читайте також: Європа, але ду-уже східна…
У 1984-му Радянський Союз бойкотував Олімпійські ігри, що відбувалися в Лос-Анджелесі, начебто через шовінізм і ворожість Сполучених Штатів і провів альтернативні Ігри доброї волі. Кремль підтримали Болгарія, Польща, Східна Німеччина, Угорщина, Чехословаччина, Монголія, В’єтнам, Куба, Лаос, Афганістан, Південний Ємен, Північна Корея, Ангола, Ефіопія. Відтоді зазнав краху політичний устрій у більшості з цих країн. Американський президент Рональд Рейґан згодом казав, що росіяни, мабуть, бояться, щоб хтось із їхніх спортсменів не попрохав притулку на Заході. Конфлікт не дав безпосередніх результатів, але засвідчив міцність або кволість і приреченість ладу.
Міжнародний бойкот проти некомпетентності та безпорадності невігласів, неспроможних усвідомити дух і потреби доби, не зриває спортивного свята, але затруює його смак відчуттям зневаги та огиди. Варто вчитися з чужих або принаймні з власних фатальних помилок, адже надто важко відбити пенальті, коли воротар нехтує правилами гри і безтямно напрошується на штрафні санкції. Дискваліфікації підлягає ціла команда, яка мусить якнайшвидше вигнати геть тренерів-ошуканців, поки не пізно, щоб не збанкрутувати. Цивілізована спільнота толерує навіть кримінального мафіозі, доки той поводиться в певних межах статуту і зважає на фахову громадську думку, але жоден солідний клуб не припускає членства дурнів.
Читайте також Присмак ізоляції: сподівання Банкової на Євро-2012 не виправдовуються