І за Дональда Трампа, і за Джо Байдена наступна президентська адміністрація матиме із Китаєм роботи по вуха. Адже навіть критики Трампа неохоче визнають, що попередні адміністрації нехтували головним геостратегічним викликом XXI століття. Тепер знадобляться безпрецедентні зусилля на всіх фронтах: економічному, військовому, технологічному; і понад усе — жорстке регулювання для послаблення загрози, посилення стійкості й стримування. Злагоджений Захід усе ще має сили протистояти комуністичній владі в Пекіні, а ось у разі розколу приречений на загибель, і ми житимемо у світі, облаштованому на догоду Сі Цзіньпіну і його наступникам.
Отож у наступні чотири роки визначальним питанням буде те, чи зможуть США та їхні атлантичні й тихоокеанські союзники згуртуватися в дієву коаліцію. Це вимагатиме компромісів на всіх напрямах — і серед союзників, і у Вашингтоні.
Підхід адміністрації Трампа до альянсів, безсумнівно, вимагає корекції. Недолуга риторика в стилі «Америка понад усе» не вселяє ані довіри, ані ентузіазму. ЄС, може, і суперник певною мірою, але немає сенсу називати його ворогом. НАТО несправедливо обтяжує США, однак це також фундамент глобального впливу американців. Затяту транзакційну систему складніше любити й виправдовувати перед виборцями, ніж знайому й натхненну ідею цінностей, засновану на правилах світового ладу. Саме тому багатьох європейців засмутить Трампова перемога й потішить Байденова.
Читайте також: Девід Кремер: «Україна стала жертвою політичних дебатів у США саме тоді, коли нам слід було її значно більше підтримувати»
Вони мають такий привілей, але повинні бути готовими негайно відставити свої вподобання й взаємодіяти зі Сполученими Штатами, якими вони є, а не якими їх воліли би бачити. Карикатури — чи то прихильні, чи то знущальні — не портрети. Політика США за Дональда Трампа була не такою поганою, як стверджують його критики. Адміністрація Байдена не поверне золотої доби — передусім тому, що її ніколи не було.
Я стежу за трансатлантичними відносинами з 1970‑х років, здебільшого із тривогою, змішаною зі смутком, а дарма. Здавалося, президент Ніксон назавжди знищив моральний престиж США війною у В’єтнамі й Вотерґейтським скандалом. Президент Картер теж понівечив уявлення про ефективність США.
Чимало європейців вважали президента Рейгана неотесаним і безвідповідальним ковбоєм. Президент Джордж Буш-старший вважався не годним для високої посади, і йому закидали хибний підхід до краху комунізму. Пізнє втручання адміністрації Клінтона у війни в колишній Югославії спричинило лють і розчарування (так само, як прорахунки президента на особистому фронті). Президент Джордж Буш-молодший розв’язав катастрофічну війну з тероризмом. Президент Обама змусив європейських союзників прийняти політику «перезавантаження» з Росією, а потім стратегію «повороту до Азії». Утім, 50 років поспіль з нами нічого не сталося. Ніщо не виявилося таким поганим, як здавалося.
Із погляду США, європейцям, м’яко кажучи, складно догодити. Вони вбачають (і продукують) проблеми частіше, ніж пропонують рішення. Надто мало витрачають і надто багато вимагають. Тут немає провини Вашингтона. Звинувачувати слід відповідальних за ухвалення рішень і формування громадської думки в Європі.
Читайте також: Президентські дебати у США: "Клоун" і "стиль бульдозера"
Коли головним суперником Заходу був занепалий Радянський Союз чи Росія, обтяжена корупцією й поганим управлінням, союзники, напевно, могли дозволити собі таку розкіш, як слабкість, егоїзм й ілюзії. Та вже ні. Китай прагне стати наймогутнішою країною у світі до середини століття. І йому це може вдатися.
Отож наймудрішим підходом для будь-якого союзника США, якщо його турбує ця моторошна перспектива, буде (перефразовуючи слова колишнього президента США) — замислитися не про те, що Америка може зробити для тебе, а про те, що ти можеш зробити для Америки.
————-
У березні цього року Сполучені Штати Америки запровадили обмеження на видачу нових і подовження чинних віз для громадян КНР. Зокрема, під нові норми потрапили й китайські журналісти з державних масмедіа: кільком із них уже було відмовлено в наданні візи. У відповідь на це Піднебесна вдалася до аналогічних заборон для американських ЗМІ. Своєю чергою, речник міністерства закордонних справ Китаю Вонг Веньбін під час пресконференції 2 листопада закликав Вашингтон припинити «політичні репресії» стосовно китайської преси. Він також зазначив, що Пекін керується принципом «слово за слово, дія за дію», а тому вживатиме всіх необхідних заходів для захисту законних прав та інтересів своїх журналістів. Веньбін наголосив, що Америка «має відмовитися від своїх ілюзій» і зупинити переслідування представників масмедіа. «Не кажіть, що Китай вас не попереджав», — резюмував представник зовнішньополітичного відомства.