На рубежі 1940–1950-х років у радянському тоталітарному суспільстві заявив про себе новий феномен, породжений культурними віяннями, що проникли в СРСР по закінченні Другої світової війни із країн Західної Європи та США. Його пов’язують із формуванням молодіжної субкультури, яка дістала назву «стиляги». Термін, який позначав практику наслідування чи копіювання еталонів культури й способу молодіжного життя Заходу, з’явився в мові музикантів-джазменів й набув особливої популярності завдяки насмішкуватому вислову радянського критика Дмітрія Бєляєва.
Читайте також: З арсеналом проти морлоків
ДЖАЗОВИЙ МАЙДАНЧИК
Історики та соціологи пов’язують появу феномену субкультури із зародженням та розвитком рок-н-ролу як стилю музики й танцю. А дехто схильний вбачати окремі його вияви у молодіжних спільнотах країн Західної Європи та Північної Америки міжвоєнного періоду, які виникли паралельно з поширенням джазу.
Джазове музичне мистецтво, яке з’явилося у США наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть у результаті синтезу африканської та європейської музичних традицій і набуло масового поширення в міжвоєнний період, стало основним культурним майданчиком, на якому зародився молодіжний протест проти традиційних канонів поведінки та домінуючого етикету. Імпровізація, поліритмія та пульсація джазу створювали сприятливий ґрунт для пошуку альтернативних шляхів розвитку культури та життєвого стилю.
В епоху проспериті й становлення споживацького суспільства в американській контркультурі заявила про себе «палаюча молодь» (flaming youth), що захоплювалася джазом та автомобілями, які завдяки конвеєру Генрі Форда стали невід’ємним атрибутом заокеанського повсякденного життя міжвоєнної доби. Особливою прикметою тамтешніх тинейджерів стала схильність до алкогольних напоїв як наслідок запровадження «сухого» федерального законодавства. Після скасування заборони на спиртне наприкінці 1920-х субкультура «джазу, алкоголю та машин» не зникла, а трансформувалася в інші форми. Зокрема, в умовах Великої депресії, яка спричинила поширення безробіття й бідності, підлітки почали створювати міські молодіжні угруповання з промовистою назвою «діти безвиході» (dead end kids), діяльність яких дістала помітне відображення в кінематографі та коміксах.
Відмінні форми молодіжного життя 1930–1940-х років спостерігалися в Західній Європі. Зокрема, специфічні умови нацистського режиму в Німеччині сприяли появі німецьких свінг’югендів (нім. swingjugend), які об’єднали у своїх лавах юних любителів джазу та свінгу – стилів, офіційно заборонених у Третьому Рейху. Їхнім продовженням у роки Другої світової війни стали так звані едельвейсові пірати, що виникли як форма протесту проти суворого регламентування життя німецьких підлітків.
Яскравим явищем в окупованій гітлерівцями Франції була молодіжна субкультура зазу (фр. zazous), яка стала специфічною формою втечі молоді від панівного духу сервілізму та колаборації.
Читайте також: Проти всіх
ПРОТИ ВБОГОСТІ
Радянські стиляги були складовою загальносвітового молодіжного руху, який постав на базі вуличної субкультури в повоєнні роки. Серед факторів, які сприяли появі цього яскравого для радянського суспільства явища, були, з одного боку, розширення міжнародних контактів СРСР у роки Другої світової та після неї, наплив трофейних речей побуту й одягу із зайнятих радянськими військами країн Центральної та Східної Європи. А з другого – психологічний дискомфорт молодого покоління повоєнних років, яке відчувало різкий дисонанс між убогим та одноманітним життям у Країні Рад і «розкішним» – на Заході.
Молода людина в умовах комуністичного виховання мала надзвичайно вузький простір для вияву власної неповторності й оригінального життєвого стилю. Від перших років юного життя її невідступно опікували партія та пов’язані з нею структури, зокрема комсомол, за допомогою якого влада диктувала юним офіційно визначений стиль поведінки, моральні та естетичні цінності «радянської людини», в яких не було місця для індивідуального самоствердження.
Незважаючи на холодну війну та ідеологічне протистояння із Заходом, радянська молодь в умовах хрущовської відлиги дедалі більше потрапляла під вплив нових віянь із буржуазного світу, чому не могла вже завадити «залізна завіса» між двома ворожими таборами. Культурні контакти, які розширились у другій половині 1950-х, принесли в Країну Рад не тільки нові ідеї та враження, а й товари із західних ринків, насамперед предмети одягу.
Світові тенденції в моді проникали до СРСР під впливом стрімкого технологічного прогресу в країнах Заходу, однак це відбувалося з великим запізненням і під суворим партійним контролем. Зокрема, показ мод у клубах і будинках культури, який увійшов у повсякденне життя радянського соціуму тільки в другій половині 1950-х, обмежувався переважно спеціальними сільськими й робітничими колекціями: приміром, одягу для доярок, колгоспниць, птахівниць, трактористів, штукатурів тощо. У суспільній свідомості повсюдно культивували образ жінки-трудівниці, якій чужі «ганчір’яні» інтереси буржуазних нероб.
Певні зміни сталися 1957-го, коли в Москві відбувся фестиваль молоді та студентів, який мав безпосередній вплив на проникнення в СРСР нових елементів модерної культури, зокрема трендів у сфері моди. Того самого року було скасовано офіційну заборону на джаз.
Читайте також: Люди натовпу: як створювався homo sovieticus
БУНТ МОЛОДІ
На рубежі 1940–1950-х у середовищі молоді в СРСР зароджувався бунт на кількох рівнях: як вияв традиційного конфлікту між поколіннями та як форма протесту проти радянської одноманітності.
Велику роль у цьому процесі відіграв західний кінематограф, особливо стрічки, які потрапили в Радянський Союз як трофейні після війни. Відвідуючи західні фільми, молодь намагалася копіювати ходу, танці, зачіски, одяг акторів, запозичуючи при цьому життєвий стиль іншого світу.
Перші міські модники в СРСР з’явилися наприкінці 1940-х, однак бурхливий розвиток їхньої субкультури припав на період хрущовської відлиги. Для стиляг були характерні показова аполітичність, негативне чи байдуже ставлення до окремих норм радянської моралі, підкреслений нонконформізм, стихійний молодіжний протест проти прийнятих у радянському суспільстві моделей поведінки, шаблонів мислення, одноманітності в одязі, музиці, стилі життя й розвагах.
Закинута назад голова, зарозумілий погляд ізгори вниз на інших, особлива хода мали свідчити про належність радянських денді до богеми. У перші роки існування цього феномену зовнішній вигляд стиляги був швидше карикатурним: широкі яскраві штани, мішкуватий піджак, капелюх із широкими крисами, шкарпетки яскравих кольорів, горезвісна краватка «пожежа в джунглях». Пізніше дрес-код радянських гіпстерів зазнав суттєвих змін, еволюціонувавши від епатажу та гламурності до елегантності: з’явилися знамениті штани-дудочки, збитий «кок» на голові, вишуканий піджак із широкими плечима, вузька краватка «оселедець», яка зав’язувалася на мікроскопічний вузол, парасолька-тростинка. Актуальними у стиляг вважалися светри «з оленями», які були запозичені з фільмів «Серенада сонячної долини» та «Дівчина моєї мрії». Із взуття в середовищі радянських модників популярності зажили гостроносі черевики на високій каучуковій підошві (так звана манна каша). Влітку охоче носили яскраві сорочки в «гавайському стилі»: різнобарвні з квітковими та іншими малюнками.
Для дівчини, яка позиціонувала себе як представницю «стиляжної» культури, достатньо було яскраво фарбуватись і носити зачіску «вінець миру» (волосся завивали навколо голови й укладали у відповідній формі). Особливим шиком вважали вузькі спідниці, що тісно обтягали дівочі стегна. Копіюючи фасони із західних журналів моди, дівчата також носили спідниці з розпірками, жіночі штани, шовкові блузи з квітами, черевики з подовженими носами.
У музичних уподобаннях стиляги більше тяжіли до джазу та рок-н-ролу. Особливо у їхніх спільнотах були популярні композиції Білла Гейлі, Елвіса Преслі, Чака Беррі, Літтла Річарда та Бадді Голлі. У зв’язку з дефіцитом грамофонних платівок поширився «рок на кістках», коли записи виконували на рентгенівських знімках. Він утратив свою актуальність тільки після появи на ринку магнітофонів. Улюбленими танцями були бугі-вугі, рок-н-рол, а пізніше твіст і шейк. Вирізняли стиляг не тільки особливий одяг, музика, танці й манери поведінки, а й специфічний сленг, частково запозичений від джазменів.
Найбільшими осередками молодіжної субкультури наприкінці 1940–1950-х стали російські міста Ленінград і Москва, у яких найсильніше були відчутні західні культурні віяння через наплив іноземних туристів. У середині 1950-х вона стихійно проникла на периферію, охопивши своїм впливом радянських тинейджерів у Казані, Нижньому Новгороді, Пермі, Баку, Ташкенті, Алма-Аті. Не останню роль у цьому процесі відіграли гуртки стиляг у столиці радянської України – Києві.
Читайте також: Субкультури чи субпродукти
Зокрема, можна згадати про один із них під назвою «Підводний човен», що виник у 1957-му на вулиці Саксаганського, 14 і об’єднав групу студентської молоді, яка намагалася популяризувати західну культуру та молодіжний спосіб життя. Місцями для зібрань радянських денді були, крім того, квартира літератора Василя Минка на Червоноармійській та клуб письменників на Орджонікідзе. Промовисті назви мали також угруповання київських модників у 1958–1959-му – «Кіно» та «Бар-контора».
БОРОТЬБА ІЗ ЗАХІДНИМИ СТИЛЯМИ
Наприкінці 1940-х боротьба сталінського режиму проти стиляг відбувалась у межах кампанії проти «безрідного космополітизму», спрямованої на ліквідацію західних впливів у внутрішньому житті СРСР. Численні фейлетони, карикатури та критичні статті, кінострічки мали на меті не тільки висміяти й виявити «низьку аморальну сутність» радянських тинейджерів, а й показати їх як потенційних ворогів радянської влади. Для всеохопної боротьби проти «стиляжної» субкультури у хрущовський період комуністичний режим мобілізував увесь партійно-комсомольський актив та органи державної безпеки.
Обговорення молодих людей із «аморальним» способом життя на комсомольських і студентських зборах, проведення бесід із батьками, вуличні рейди дружинників, профілактичні заходи КДБ проти «антисоціальних елементів» серед молоді, виключення зі складу вишів та комсомолу – все це мало вберегти радянську молоду генерацію від духу вільнодумства та небезпечного для влади наслідування «буржуазних» еталонів культури. Унаслідок репресій та поступового дорослішання першого покоління радянських стиляг до початку 1960-х хвиля першої в СРСР молодіжної субкультури пішла на спад, поступившись місцем строкатішій масовій моді брєжнєвського добробуту.
Читайте також: Тест на протест