Цього майбутнього держава не зможе уникнути, питання лише в тому, наскільки швидко воно наступить.
Дійсно, що зараз відбувається? Всього-на-всього невеличка паніка на фінансовому ринку показує, наскільки легко держава може розгубити плоди того економічного зростання, що п’янило політиків і громадян останніми роками. Країна показала готовність стрімко скотитися назад у глибокі 1990-ті.
А все тому, що насправді криза, в яку потрапила українська, ще тоді радянська соціалістична республіка, триває й зараз.
Деградує найголовніше, що є в країні, – людський капітал. Інтелектуальний капітал нації втрачений, наука залишається напівголодною, попри економічне зростання. Українці продовжують вимирати: з 1991 року населення зменшилося на 10%. При цьому де-факто ще близько 10% зараз працюють за кордоном. При цьому попит на кваліфіковану робочу силу, інженерів, в Україні не задовольняється. Згідно з останніми дослідженнями міністерства економіки, 28% промислових і 60% аграрних підприємств України відчувають гостру потребу в робочій силі.
Чи стала медицина якіснішою за роки економічного зростання? Швидше навпаки – відсоток незадоволених системою охорони здоров’я з 2000-го до 2005 року зріс з 64% до 78%. Україна – лідер за темпами розповсюдження СНІДу серед країн Європи та Центральної Азії. Доларовий дощ не гасить епідемії: після того, як в 2003–2004 роках було витрачено близько 140 млн, поширення ВІЛ лише прискорилося. (Куди пішли ці гроші? На пропаганду толерантності?)
Чи стала українська держава ефективнішою за роки зростання економіки? Зовсім ні. Країна знаходиться на дні всіх можливих рейтингів. За індексом конкурентоспроможності – 73-тє місце зі 131-ї країни (падіння з 69-го місця). За легкістю ведення бізнесу – 139-те місце зі 179-ти країн. І так далі.
85% населення вважають себе бідними. «Еліта», мабуть, також вважає себе бідною – бо хронічно недоінвестовує в розвиток свого бізнесу й інфраструктури, від якої цей бізнес залежить.
Резюмуючи – країна тяжко хвора, й так зване економічне зростання було лише тимчасовим полегшенням, що його відчуває людина, в якої спадає жар. Тим не менше, всі інші патології не зникають і дадуть про себе знати пізніше. В такій ситуації найбільш негативні сценарії не будуть здаватися нереалістичними. Україну в майбутньому очікують випробування набагато сильніші, ніж теперішня фінансова метушня. Ймовірно, настане час, і суспільство взагалі втратить здатність відтворювати себе.
А наскільки швидко такий час прийде – вирішують поза межами України. Вітчизняна економіка орієнтована на експорт, і тому те, що робиться в світі – вирок для українців. А поки що, в довготерміновому періоді, провідні світові держави вдалися до помилкової тактики. Вони інвестують суспільні кошти в спасіння провідних корпорацій із фінансового та нефінансового секторів. США за рахунок кишень своїх громадян рятує банки-банкрути, те саме робить і ЄС, Росія намагалася рятувати свій фондовий ринок шляхом розтрати національного багатства.
Такі заходи – це подальше виснаження ресурсів лідерів світової економіки, воно може або врятувати ситуацію й повернути оптимізм, або лише затримати на деякий час настання подальших етапів кризи, та посилити її майбутній ефект. Поки що песимізм перемагає, і все вказує на другий сценарій.
Для України він означатиме перш за все дефолт за зовнішніми зобов’язаннями. Якщо Нацбанк до останнього підтримуватиме курс гривні, витратить золотовалютні резерви, й тоді почнеться різке та невідворотне здешевшання національної валюти. Це призведе до банкрутства тих установ, котрі набрали багато кредитів за кордоном – вони будуть нездатні повернути позики внаслідок відносного подорожчання долара. Збанкрутує половина банків, декілька великих підприємств. Вартість нерухомості впаде як мінімум удвічі, через подорожчання імпорту в країні стрімко зростатимуть ціни.
Якщо така криза справді трапиться, то вийти з неї Україні не вдасться протягом десятиліття – через колосально не ефективний державний апарат, багаторічні традиції дикого популізму та втрачений людський потенціал. На жаль, у суспільстві зараз немає інтелектуальної, моральної й організаційної спромоги відповісти на виклики доби.