11 липня Нільс Муйжнієкс опублікував доповідь, яка резюмує його візит в Україну, що тривав з 21 по 25 березня 2016-го. В рамках візиту він побував у Києві, Дніпрі та Донецьку. Пан Муйжнієкс провів переговори з представниками державних органів, адвокатами та представниками громадянського суспільства, а також взяв інтерв'ю у жертв, що зазнавали тортур по обидва боки лінії зіткнення.
Чи зустріли ви які-небудь перешкоди під час підготовки звіту? Якщо так, то яка сторона їх створювала?
У мене було прекрасне співробітництво з українською владою. Вони сприяли моїй роботі в усіх напрямках. Я мав непогану співпрацю з іншою стороною в Донецьку, але я не отримав доступ до місць утримання під вартою. Я вимагав доступ, але вони сказали, що це не передбачено в тим, що вони назвали «місцевим законодавством». Я відвідав дім престарілих психіатричний заклад, але в останньому мене не пустили у закрите крило.
Але було сприяння моєму приїздові до Донецька, мені надали охорону, і я отримав нагоду побачити дещо, хоч і не найважливіші речі. Я наполягав на тому, що моніторинг закритих установ — це нормальна річ, до якої вони повинні звикнути, а також закликав їх співпрацювати з Міжнародним комітетом Червоного Хреста.
Як би Ви оцінили ефективність дій уряду України щодо реалізації прав людини в Донбасі?
Це дуже складна ситуація: ви знаходитесь в умовах конфлікту, і у вас є законні безпекові інтереси, про які ви повинні подбати. Однак я закликав українську владу повернутися до розгляду питання про свободу пересування. До тимчасового режиму дозволів на в'їзд (із невизнаних республік до України — ред.) необхідно підходити з максимальним ступенем гнучкості, аби не ставити в дуже складну ситуацію людей, які живуть на територіях , не контрольованих державою.
Читайте також: Нільс Муйжніекс: «Ті, хто ухвалює рішення,які порушують права громадян у Криму, будуть за них відповідати»
Інший момент — виплата пенсій. Люди мають право на отримання пенсії незалежно від того, де вони живуть. Я усвідомлюю труднощі: українська влада не може перевести гроші та території, що не контролюються державою, але вона повинна відв'язати статус внутрішньо переміщених осіб(ВПО) від виплати пенсій. Вони є власністю, а люди мають право на доступ до їх власності.
У той час як я був в Україні, процес перевірки статусу вимушених переселенців знаходився на стадії реалізації. У той час як цей процес відбувається, багато людей втратили доступ до переваг статусу ВПО. Я розумію, що число вимушених переселенців може бути штучно роздутим, і не всі ті люди, які зареєстровані як ВПО, можуть насправді жити на контрольованій державою землі. З одного боку, є небезпідставні побоювання про шахрайство, адже люди намагаються отримати вигоду, на яку вони не мають права. З іншого боку, вимушені переселенці, які знаходяться на контрольованій владою території, стають надзвичайно вразливими. Вони втратили своє майно, кошти для існування і, ймовірно, були травмовані в результаті конфлікту. Таким чином, всі зусилля повинні бути прийняті для того, аби ці люди не страждали під час процесу перевірки.
Серед питань, які я піднімав з обох сторін, — випадки неналежного поводження, катування, ув'язнення людей без зв'язку із зовнішнім світом, а також неофіційні місця утримання під вартою. Ми чули дуже схожі історії від обох сторін. Як я вже говорив, для міжнародних спостерігачів на контрольованій Україною стороні є доступ до місць утримання під вартою; але з іншого боку це не так. Що стосується підзвітності, я чув хороший звіт Головного військового прокурора (України — ред.) про заходи, вжиті щодо військовослужбовців, а також бійців добровольчих батальйонів за жорстоке поводження та інші види неправомірних дій. Були розпочаті кримінальні справи. Проте, наскільки мені відомо, подібного процесу на іншій стороні немає.
Наскільки Парламентська Асамблея Ради Європи та Комітету міністрів зацікавлені у вашій доповіді? Наскільки актуальною є проблема України для Ради Європи?
Я намагаюся зробити її якомога більш актуальною для Ради Європи і решти Європи, тому що найбільше боюсь того, що люди забудуть про страждання, які тривають в Україні, забудуть про конфлікт, оскільки це наразі затьмарюється іншими кризами і виклики — міграційною кризою, Брексітом та іншими проблемами. Таким чином, єдина мета, яку я маю, — зберігати місце України у порядку денному.
Читайте також: Варшавський саміт. Випробування на витримку
Досі Парламентська Асамблея та Комітет Міністрів були дуже зацікавлені моєю роботою в Україні. Я брав участь в ряді дискусій у Парламентській асамблеї, аби повідомити депутатам про мої роботу та висновки. Те ж саме стосується і Комітету міністрів. Цей звіт ще не був представлений у Парламентській Асамблеї або Комітеті міністрів — я має намір зробити це у вересні. Але я поспішав опублікувати звіт саме зараз, аби утримати Україну в головах людей, на порядку денному, і підтримувати свій діалог з українською владою.
Що іще Ви плануєте робити щодо Донбасу і Криму? Чи є у Вас довгострокова стратегію щодо цих кейсів?
Я сподіваюся на те, що зможу повернутися до Криму, аби зробити контрольний моніторинг. Це не вдавалося протягом минулих півтора роки, так як російська влада не полегшувала мою роботу в цьому напрямку. Я сподіваюсь, що це зміниться.
Що стосується Донбасу, я маю намір продовжувати вживати необхідних і доцільних заходів. Я міг би зробити контрольний візит — я вже двічі був там протягом менш ніж одного року. Я сподівався отримати більш високий доступ до осіб, які приймають рішення там, а також до місць утримання під вартою, але це не вдалось. Я думав, що було корисно поїхати туди, аби підкреслити їм необхідність контролю над дотриманням прав людини, але ці сподівання не виправдались.
Одне з питань, які я піднімав, — це проблема зниклих безвісти. Нещодавно ми випустили тематичний документ, який окреслює стандарти і передові практики в цій галузі. Я сподіваюся представити його обом сторонам, але також, якщо я зможу — підштовхнути сторони до створення міжнародного механізму для вирішення цієї проблеми. Вирішувати цю проблему потрібно зараз, тому що чим більше часу проходить, тим важче буде отримати докази та свідчення, а також знайти решти зниклих безвісти людей, в разі якщо вони були вбиті.
Читайте також: Іванна Климпуш-Цинцадзе: «Ми не сприймаємо аргументів країн, які намагаються порушити питання про скасування санкцій проти Росії»
Інший напрямок, у роботі над яким я дуже зацікавлений, — реалізація Національної стратегії в сфері прав людини. Разом з ООН ми закликали українську владу розробити таку стратегію. Уряд це зробив, але є дуже мало коштів для її втілення. Тому я маю намір проводити переговори з українською владою щодо цієї стратегії, аби побачити, як я можу допомогти підштовхнути цей процес вперед.
Зрештою, я сподіваюся піднімати ці всі питання у моєму діалозі з російською владою. Але, як я вже сказав, останні півтора роки мій діалог з ними був дуже обмежений з причин, які не залежать від мене.
——————————————————————————————–
Нільс Муйжнієкс — латвійсько-американський правозахисник і політолог. Він знаходиться на посту Комісара Ради Європи з прав людини з 1 квітня 2012 року. До того він був програмним директором Фонду Сороса у Латвії, директором Інституту поглиблених соціально-політичних досліджень факультету соціальних наук Латвійського університету в Ризі; очолював Європейську комісію проти расизму та нетолерантності; був міністром, соціальної інтеграції, прав меншин і розвитку громадянського суспільства в латвійському уряді, а також директором Латвійського центру з прав людини та етнічних досліджень (нині Латвійський центр з прав людини).