Політика

  ▪   Анна Корбут

Іванна Климпуш-Цинцадзе: «Ми не сприймаємо аргументів країн, які намагаються порушити питання про скасування санкцій проти Росії»

Фото: Андрій Ломакін
У квітні в уряді з’явилася нова посада — віце-прем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції. Доти посадовця, який централізовано контролював би й координував процеси, пов’язані з європейським вектором руху України та імплементацією Угоди про асоціацію з ЄС, у Кабміні не було.
Матеріал друкованого видання
№ 23 (447)
від 9 червня, 2016

Майже через два місяці після призначення Тиждень поспілкувався з Іванною Климпуш-Цинцадзе про її конкретні завдання й мандат на їх виконання, специфіку співпраці з НАТО та загалом позицію України на міжнародному майданчику в умовах, коли ЄС і США потерпають від своїх гострих викликів.

Якими бачите пріоритети свого відомства в коротко- й середньостроковій перспективі?

— Я зосередилася б на тому, які завдання бачу як віце-прем’єр, відповідальний за ці питання (кількість інструментів, що допомогли б мені бути ефективною на цій посаді, обмежена, однак, сподіваюся, з часом це зміниться).

Почнімо з євроатлантичної інтеграції: на короткострокову перспективу нам важливо підготуватися до участі президента в саміті НАТО у Варшаві. Очікуємо, що там оголосять про пакет комплексної допомоги Україні. Нині ми працюємо з партнерами над його наповненням.

Я дуже тішуся, що РНБО схвалила Стратегічний оборонний бюлетень (20 травня. — Ред.), який готували Міністерство оборони, Генштаб, РНБО за участю наших натовських партнерів і радників. До речі, маємо безпрецедентну місію від Альянсу: в нас його радників більше, ніж у будь-якій іншій країні-партнері. Дуже важливо, щоб цей досвід був максимально ефективно використаний. Нині наше завдання — активно робити далі конкретні кроки на виконання цього бюлетеня в межах програм розвитку ЗСУ, військово-технічного сектору до 2020-го.

У чому полягають ці кроки?

— Це величезний шмат роботи. Тут ідеться про реформу в секторі оборони. Утім, наше співробітництво з НАТО охоплює значно ширший пласт: від гуманітарної до наукової співпраці, роботи в надзвичайних ситуаціях, кібербезпеки. Насправді є безліч речей, про які ніхто особливо не замислюється і, на жаль, не знає. Мені здається, що ми недорозповідаємо й недопояснюємо, щó означає НАТО. Бо для себе бачимо його насамперед військовим альянсом. Хоча він військово-політичний, і наша щорічна програма співпраці, яка виражається в Річних національних програмах співробітництва Україна — НАТО, містить не лише елементи мілітарної взаємодії.

Читайте також: Сенат Франції проголосував за резолюцію про скасування санкцій проти Росії

Що стосується принципів реформування, закладених у Стратегічному бюлетені, то це надзвичайно істотні речі, які допоможуть нам досягнути стандартів військового управління, делегування відповідальності й повноважень приймати рішення на нижчі рівні. Це те, що не було притаманне радянській армії, але нашій дало б змогу бути ефективнішою.

Крім того, це питання, яке сьогодні складно сприймають військові: стосовно цивільного контролю над сектором безпеки та оборони. Є аргумент, що запровадити його під час бойових дій — надзвичайно тяжка трансформація. Але, на мою думку, без демократичного, цивільного, включно з парламентським, контролю над військовою організацією держави ми не просунемося до стандартів, відповідно до яких працює НАТО.

На цей рік маємо величезне завдання. Потрібно створити лабораторії, забезпечити перевірку й сертифікацію нашої продукції, яка після того торгувалася б у світі

І ще є технічні речі: розподіл повноважень у Генштабі, формування підрозділів. Це та частина реформи, яка, мабуть, потрібна будь-якому міністерству, бо стосується функцій, повноважень. У межах підготовки стратегії реформи держуправління аналогічні принципи змін продумують і для інших міністерств.

І це, своєю чергою, відповідає меті, яку ми перед собою ставимо: бути взаємосумісними з нашими партнерами із країн НАТО. Це полегшить нам участь у миротворчих операціях. Українці в цьому сенсі серед найактивніших націй-партнерів. І саме ті люди, які брали участь у миротворчих контингентах, виявилися ефективними на місці тоді, коли ми зіткнулися з реальною воєнною загрозою.

Окрім того, у межах євроатлантичної інтеграції я бачу своїм завданням долучення до координаційної роботи з ефективного використання трастових фондів (на сьогодні їх сім, очікуємо заснування ще двох: із розмінування та стратегічних комунікацій). І сподіваємося на відновлення діяльності урядової міжвідомчої комісії співробітництва з НАТО. За двох попередніх урядів після Майдану її не було. Нині триває погодження складу комісії.

Загалом ми хочемо перейти на інший спосіб планування Річних національних програм: щоб вони не були просто набором заходів, які переносять із року на рік, а реально відображали рівень нашої співпраці з Альянсом.

А якщо говорити про ключові завдання в царині євроінтеграцїі?

— Коли 14 квітня нас призначили, основне своє завдання я вбачала в налагодженні активної роботи всіх органів, задіяних в українсько-європейських контактах. Допомога в координації, формуванні позиції країни з того чи того питання, підготовці до засідань усіх структур, які дають нам змогу працювати в безпосередньому діалозі з європейськими партнерами…

Нині додаються серйозні завдання, яких ми не зовсім сподівалися. Скажімо, у квітні з’ясувалося, що ми чекаємо на остаточну ратифікацію Нідерландами Угоди про асоціацію. Для нас вона є надзвичайно символічною, бо це й першопричина, й результат того, що відбулося на Майдані. Тому зараз наші зусилля (партнерів, колег з усіх міністерств, які ведуть діалог у всіх галузях) і мої особисті націлені на те, щоб отримати максимально позитивне рішення від Нідерландів: аби Угода не переглядалася, не відкривалися по-новому процедури перератифікації. Думаю, ми маємо повне розуміння в цьому питанні і Єврокомісії, і всіх країн-членів. Чекаємо на рішення Амстердама, але це має бути і наша активна участь у діалозі, якої ми в такому обсязі не передбачали.

Читайте також: Нуланд заявила про готовність США посилити санкції проти Росії

Серед короткострокових перспектив, очевидно, й ухвалення позитивного рішення в Європарламенті та Раді ЄС стосовно безвізового режиму. Тут ми працюємо всі: від президента й МЗС до міністерств та відомств, зокрема нових антикорупційних структур, що створені якраз для того, щоб реалізувати план дій стосовно візової лібералізації. Тобто тих органів, які нині проходять процес становлення і ось-ось мають показати результат. Нам це надзвичайно важливо в усіх сенсах: пояснити, аргументувати нашим колегам із ЄП та (у різних форматах) представникам урядів, які готуватимуть рішення для Ради ЄС, що ми все виконали. І це справді так. До нас немає претензій у Європейської комісії. А ще мусимо донести до наших партнерів, що рішення в питаннях, пов’язаних не з Україною, а з їхніми викликами (міграційною кризою, терористичними загрозами) і, як наслідок, можливим упровадженням жорсткішого механізму призупинення безвізового режиму з третіми країнами, можна ухвалювати після того, як безвізовий режим Києву надано.

Усе це стало частиною портфеля завдань, які ми, здавалося, вже пройшли і яким не мали б приділяти стільки часу.

Далі надзвичайно важливий момент Угоди про зону вільної торгівлі, яка запрацювала 1 січня 2016 року. Нам важливо рухатися до використання можливостей та інструментів, які вона дає, особливо з огляду на активне введення додаткових обмежень на наш імпорт, транзит з РФ від того часу. Разом із тим маємо розуміти, що трансформації, які ми проводимо в межах виконання зобов’язань за Угодою про асоціацію та ЗВТ, насправді (і це недооцінено) дуже впливають на наші відносини з іншими країнами та можливості залучення інвестицій від них. Наприклад, Японія уважно стежить за тим, як ми запроваджуємо певні зміни. Австралія, Ізраїль та інші теж можуть подібним чином спостерігати за нашим поступом. Втілюючи Угоду про асоціацію та ЗВТ, ми відкриваємо можливості для співпраці з іншими країнами.

Ми хочемо перейти на інший спосіб планування Річних національних програм: щоб вони не були просто набором заходів, які переносять із року на рік

Окрім того, у нас є недовикористаний ресурс малих та середніх підприємств, і допомогти їм максимально скористатися перспективами нових ринків має бути одним із наших основних завдань.

З огляду на російські обмеження ми звернулися до Євросоюзу з проханням про автономні торговельні преференції у вигляді десь додаткових безмитних квот, десь швидшого просування до лібералізації торгівлі певними товарами й послугами. І Брюссель, навіть стикаючись зі своїми проблемами, все одно готовий уважно ці пропозиції розглянути й подивитися, де ми можемо бути взаємно корисні та цікаві.

Стосовно малого й середнього бізнесу чекаємо активного залучення експертного та фінансового ресурсу від ЄС, ЄІБ, ЄБРР. Не виключено, вони допоможуть нам створити дешеві кредитні лінії для МСБ і посприяють у навчанні персоналу підприємств та підготовці бізнес-планів і моделей, із якими наші суб’єкти могли б виходити на нові ринки.

Загалом за цей рік маємо виконати величезну роботу. Уже прийнята стратегія з фітосанітарних та санітарних норм, це серйозне завдання для Держпродспоживслужби. Потрібно створити лабораторії, забезпечити перевірку й сертифікацію нашої продукції, яка після того торгувалася б у всьому світі. Як приклад — ми ухвалили рішення, що сертифіковані в ЄС ліки можуть продаватись у нас без додаткових тривалих процедур реєстрації, а отже, зникають корупційні схеми, які існували в Міністерстві охорони здоров’я. Так само й ми з нашими сертифікатами виходитимемо на інші ринки.

Очевидно, моїх інструментів не так багато. Я можу допомогти міністерствам економіки і торгівлі, аграрної політики, інфраструктури тощо. Тобто для себе як віце-прем’єра бачу роль координатора, просувача наших спільних рішень, подекуди інформаційну, пояснювальну, що допомогла б нам зрозуміти позитиви й негативи, які маємо на сьогодні. І, звичайно, моніторинг. 

Щодо інструментів: органи перевірки, наприклад, завжди були одним із найбільш корупціогенних чинників у вітчизняному бізнесі. Тобто виходить, що успіх європейської інтеграції України залежить значною мірою від реформи цих інстанцій…

— Хочете спитати, як забезпечуватимемо відсутність у них корупції?

Думаю, ми будемо захищені після голосування парламентом судової реформи та імплементаційних законів, переатестації суддів, коли платитимемо їм інші гроші й не стимулюватимемо до хабарництва. Коли розумітимемо, що той, хто спробує вибудувати корупційну схему, буде притягнутий до відповідальності. Без цього ми скільки завгодно набиратимемо чудових людей і платитимемо їм чудові зарплати, але система через певний час їх подолає.

Читайте також: Юозас Олекас: «Очевидно, що в НАТО є всі можливості зупинити Росію»

Тобто тут паралельний процес: реформи держслужби, державного адміністрування, судів, прискіплива увага антикорупційних органів, декларування й відстежування заявлених декларацій, а водночас і створення сертифікаційних органів. Крім того, нам потрібен баланс між нинішньою жахливою зарегульованістю і незначним, але якісним та доречним регулюванням.

Наскільки сильним у політичних колах вашого й вищого рівня є бажання реалізовувати всі ці паралельні процеси?

— Ми не маємо іншого виходу. За формальними ознаками вище від мене стоїть не так багато людей. За реальними, думаю, їх куди більше — надзвичайно впливових у цій країні. Але, по-перше, є прем’єр, націлений на результат, реформи. Його енергія стимулює решту Кабміну. Серед членів уряду багато тих, кому це не байдуже.

До цього моменту нам уже вдалося багато чого. Ми зробили надзвичайні речі, які важко було уявити два роки тому. Однак часто їх не цінуємо. Наприклад, кажемо, що не боремося з корупцією. Але ми одна з небагатьох країн у Європі, яка відкрила всі реєстри власності. Тобто на нас дивляться нині колеги з європейських країн, які перейматимуть цей досвід. Є система ProZorro — тепер треба стимулювати абсолютно всі органи державної та місцевої влади проводити закупівлі через ці відкриті електронні торги. Вона визнана найкращим продуктом за минулий рік у світі. І завдяки їй ми заощадимо купу грошей, які можна використати на інші наші численні потреби.

Якщо почнемо ставитися до себе трохи інакше й цінувати те, що зробили, то по-іншому сприйматимемо й те, що попереду.

Поки залишаються реформатори в парламенті, уряді та АП, громадянське суспільство й наші партнери за кордоном, які подекуди допомагають нам визначитися з остаточними рішеннями, весь цей конгломерат різних людей, націлених на реформи, має працювати.

В уряді дуже багато людей, які доти були на посадах заступників і далі, їхні напрацювання збережені, використовуються, втілюються в життя. Тож націленість на зміни залишилася. Очевидно, нам складніше сьогодні порівняно з вихідними позиціями уряду в грудні 2014 року. Тоді існувала максимально широка коаліція, набагато легше було зібрати голоси, відпрацювати те чи те навіть дуже складне питання. Нині нам доводиться приймати вкрай непрості рішення, і ще довго треба буде це робити.

Реформи — це, на жаль, «не про те», що відразу стає добре. Мусимо усвідомлювати. Наприклад, коли люди кажуть, що вони, мовляв, проти корупції. А чи зрозуміло їм, що збільшення ціни на газ унеможливлює хабарництво через доплати, коли на приватні компанії списують кошти, які нібито використовують домогосподарства? Таке багато кому не підходить як частина антикорупційної боротьби.

Це складні матерії, які необхідно роз’яснювати. І тут нам дуже треба допомога і громадянського суспільства, і наших експертів, які знають усі нюанси й могли б пояснювати їх на рівні сіл, селищ та містечок. Усвідомлюю, що люди все одно це не сприймуть на «ура». Але, можливо, так ми розумітимемо, чому й навіщо робимо певні речі, куди рухаємось і що це обіцяє в перспективі.

Водночас, наприклад, поширена думка, що при нових цінах на газ і субсидіях останні розподіляються несправедливо: ідуть тим, кому не конче потрібні, або в завеликому обсязі, бо ці одержувачі не декларують доходів. А ті, хто декларує, пільг не дістають, хоч і заробляють не настільки багато. І так у всіх секторах, де відбуваються зміни. Люди намагаються стежити за новинами, але все одно не збагнуть ані специфіки змін, ані того, який вони матимуть ефект. Утім, належним чином їх пояснювати дуже важливо для успіху ще однієї євроінтеграційної реформи — децентралізації. Вона передбачає об’єднання громад і делегування їм більших повноважень, відповідальності. Чи є у вас плани, стратегія та ресурси, щоб доносити суть і ціль змін до населення на рівнях не тільки обласних центрів, а й нижчих?

— Це, власне, питання того, що багато галузей мають недолік у сенсі стратегічних комунікацій. Деяким міністерствам уже вдається перекладати свої повідомлення, тяжкі бюрократичні рішення простою мовою. Але не всі розуміють, наскільки така стратегічна комунікація важлива. Хоча кількість фахівців, які усвідомлюють це й поступово реалізують, усе-таки зростає. Тут дуже потрібні запити на інформацію в простому викладі від громадян та журналістів.

Крім того, маємо обмежений людський ресурс, заточений на важливі щоденні завдання. Але у своєму офісі усвідомлюємо, що це треба робити. Нині максимально залучаємо партнерів: говоримо, чим зі свого боку ми були б корисні і як можна залучати інші міністерства до пояснення специфіки своїх процесів і дій.

Нині в ЄС точаться розмови про зняття санкцій із Росії та початок активнішої роботи з нею. Як ви інтерпретуєте таку ситуацію? Яким чином це вплине на європейську інтеграцію України як зовні (у сенсі руху до ЄС та НАТО), так і внутрішньо (на сприйняття самими українцями Європи)?

— Це ще одне із завдань, що вигулькнуло як нагальне для віце-прем’єра з євро- та євроатлантичної інтеграції. Очевидно, ми не сприймаємо аргументів країн, які намагаються порушити питання про скасування чи пом’якшення санкцій проти Росії. Такі настрої, зокрема, різними засобами підбурює вона сама: від впливу на бізнес і до розхитування ситуації із приводу економічних збитків європейців через санкції. Окрім того, йдеться про підтримку політичних партій крайнього лівого й правого спрямування в різних країнах, експертних та медійних кіл і про вплив на них. І в країнах Європи зростає кількість людей, які втрачають від того, що використали свої можливості й запровадили санкції. Але, на мою думку, від солідарності, відповідальності європейців, їхньої спільної позиції в цьому питанні залежать не просто майбутнє України й наші відносини з РФ, забезпечення нашої територіальної цілісності та суверенітету, а й майбутнє європейського проекту. Якщо сьогодні Європа не покаже згуртованості, то, думаю, вона руйнуватиме самі засади, на яких побудована. Вірю, що мудрість, виваженість та усвідомлення потреби у спільній позиції все-таки візьмуть гору. Адже РФ наразі в жоден спосіб не натякає на те, що якось готова виконувати зобов’язання, котрі взяла на себе в межах мінських домовленостей. Не демонструє готовності відновити повагу до міжнародного права. Ми вже бачимо позицію G7. Я переконана: попри всі дискусії, що точитимуться через наявність різних сил, які надихаються з РФ (і не в останню чергу її фінансовим ресурсом), у ЄС приймуть відповідальне рішення стосовно того, що країна має залишатися під тиском санкцій, коли не виконує зобов’язань.
--------------------------------------

Іванна Климпуш-Цинцадзе закінчила Університет імені М. П. Драгоманова, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, студіювала міжнародні відносини в Університеті штату Монтана, історію та літературу України в літній школі при Українському науковому інституті Гарвардського університету (США). На урядову роботу прийшла з недержавного сектору. Від 1993 року — керівник проекту в столичному Українському центрі незалежних політичних досліджень, а далі в Київському центрі Інституту «Схід — Захід». У 2002–2007 роках була кореспондентом Української служби ВВС у США та на Кавказі (Тбілісі). Від жовтня 2007-го — заступник директора програм, пізніше директор міжнародної благодійної організації Open Ukraine Foundation. Займалася стратегічним плануванням та оперативною реалізацією програм фонду, спрямованих на підтримку міжнародного співробітництва України, публічної дипломатії, просування позитивного іміджу держави, міжнародного діалогу з питань безпеки. Із середини 2011 року — керівник Ялтинської європейської стратегії. У листопаді 2014-го обрана до Верховної Ради, працювала першим заступником голови парламентського Комітету в закордонних справах, очолювала Постійну делегацію Верховної Ради України в Парламентській асамблеї НАТО.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.