Схема роботи базових її видів — монетарної та фіскальної політики — доволі проста. На основі поточних даних центробанк та уряд прогнозують макроекономічні показники. Ці прогнози дають змогу зрозуміти, куди може рухатися економіка і як слід коригувати параметри грошово-кредитної сфери (облікову ставку й інші) та державних фінансів (бюджетні дефіцит, надходження, видатки), щоб досягти бажаної економічної рівноваги. Так схема діяла багато десятиліть і ще прожила б бозна-скільки. Але глобальний карантин почав ставити незручні запитання.
Для прогнозування макроекономічних показників центробанки й уряди послуговуються складними моделями. У нормальних умовах вони дають непоганий результат і виконують покладену на них функцію. В умовах типової економічної кризи вони працюють гірше: тренди чи то ламаються, чи то стрімко пришвидшуються, тому модель не може точно пояснити, що відбувається. Але це ніколи нікого не турбувало, бо перелік інструментів для подолання типових криз відомий, їх можна застосовувати навіть без точних прогнозів — цього вистачить, щоб розв’язати левову частку проблеми.
Читайте також: Перезавантаження після кризи: почати із «зеленої» сторінки
А от що робити в умовах нетипової кризи, як-от нинішня? Це питання багатьох завело в ступор. Реакція на нього була доволі трагікомічною. Хтось умикав дурника. 12 березня заступник Міністра фінансів Василь Шкураков заявив, що «спочатку відомству треба зрозуміти економічні тенденції і після цього вирішити щодо перегляду бюджету». Позиція «ми нічого не робимо, бо нічого не розуміємо» трохи дилетантська. Утім, її підтверджують не лише слова, а й дії: 29 березня уряд ухвалив оновлений макропрогноз, відповідно до якого на 2020 рік в Україні очікується падіння ВВП на 4,8%. Огульний оптимізм — ознака невідання.
Інші вмикали паніку. 22 березня, за день до дна американського фондового ринку, досягнутого після місячного безпрецедентно стрімкого падіння, в інтерв’ю агенції Bloomberg голова Федерального резервного банку Сент-Луїса Джеймс Буллард заявив, що в II кварталі ВВП США може обвалитися на 50%, а безробіття — зрости до 30%. Так у США заведено: що ближче дно фондових індексів, то страшніші прогнози. Тому пана Булларда можна по-людськи зрозуміти. Але чи має право високопоставлена особа озвучувати такі апокаліптичні прогнози, не підкріплюючи їх вагомими аргументами?
Дехто вмикав консерватизм, скориставшись споконвічним правилом: коли не певен, що робити, дій як завжди. НБУ вирішив підійти до прогнозування просто: порахував первинні ефекти впливу карантину на економіку, наклав їх на результати наявної моделі та щедро приправив усе це оптимізмом, заклавши в базовий сценарій V-подібне відновлення. Результат — прогноз падіння ВВП на 11,3% у II кварталі та на 5,0% за весь поточний рік. Оптимізм гідний подиву. Але ні детального аналізу ситуації, ні пропозиції заходів, які забезпечать стрімке відновлення, Нацбанк не розкрив. І, здається, це не той випадок, коли мовчання — ознака глибокого розуміння ситуації.
Зрозуміло, що криза нетипова і що існує маса невизначеності, яка декласує прогнозні моделі та пускає весь процес прогнозування під укіс. Але невже в таких умовах нічого не можна вдіяти? Звісно, можна. По-перше, зберігаються деякі зв’язки між показниками, що дає змогу відсіювати неадекватні прогнози. Наприклад, у квітневому Огляді світової економіки МВФ прогнозує, що 2020 року реальний ВВП США впаде на 5,9%, а єврозони на 7,5% (прогноз Єврокомісії — 7,7% падіння). Беремо до уваги, що слабкість української економіки підсилює ефект від звуження зовнішнього попиту й що в наших реаліях під час криз значна частина бізнесу переходить у тінь, обвалюючи офіційну статистику. І певні варіанти відсіюються самі собою. Прогноз фонду для України (–7,7%) є дещо оптимістичним, але допустимим, а от про падіння на 5% і менше говорити годі.
Читайте також: Коронавірус підштовхує світ до рецесії
По-друге, слід робити наголос на якісному прогнозуванні, а не кількісному. Тобто на тенденціях, а не на числах, бо саме розуміння перших допоможе вибудувати оптимальний порядок дій у відповідь на кризу. І ось тут виникають нюанси. Нинішня ситуація подібна до того, що колись відбувалося в науці: досить змінити одну-дві аксіоми — і класична механіка перетворюється на квантову, а класична геометрія — на систему Лобачевського. А це зовсім інше поле. Щоб грати на ньому, треба бути віртуозом. Нині дії десятків держав наштовхують на думку, що таких віртуозів у їхньому штаті немає.
Глобальний карантин скасував одну з аксіом економіки: гроші, зароблені вчора, не дорівнюють товару, створеному сьогодні. Якщо проаналізувати цей факт, то стануть очевидними відповіді на багато питань, що зараз не дають спокою економістам. Стає зрозуміло: без вливань додаткових порцій грошей в економіку другої хвилі кризи не уникнути і навіть якщо такі вливання будуть масивними, то інфляція не зможе пуститися берега. А ці принципові висновки відсіюють ще левову частку неадекватних прогнозів. Неправильні прогнози — хибні рішення. Схоже, під час цієї кризи прогнозна невизначеність відкине назад багатьох.