Відомо, що історію вчать для того, щоб люди не повторювали помилок минулих поколінь. Проте здається, що найвищі політики США та ЄС цього правила не знають. Так, наприкінці ХХ століття західні країни заборонили Радянському Союзу платити за куплені машинобудівні технології російським золотом і змусили Кремль платити зерном. Проте його в СРСР не вистачало, тому радянська влада організувала насильне вилучення зерна в селян. Це призвело до Голодомору в 1932–1933 роках та смерті 10 млн осіб, зокрема української національності. Для керівництва в Москві життя людей не становило жодної цінності, тож реалізація імперських та утопічних планів була на першому місці. Якщо ви назвете чехові ім’я Невілла Чемберлена чи Едуара Даладьє, вам кожен відповість, що це політики з Великої Британії та Франції, які наївно сподівалися, що поступками не дадуть Гітлерові розпочати війну. Ми знаємо, чим усе закінчилося. Чого ж тоді очікували й на що сподівалися французький президент Олланд і канцлер Німеччини Меркель, коли підписували угоду з Владіміром Путіним у лютому 2015-го в Мінську? Хіба вони не вчили в школі історії? Якось у мене язик не повертається назвати їхні дії наївністю.
Останнім часом у Чехії досить часто можна почути думку, що відповідальність за воєнний конфлікт в Україні лежить на США. Мовляв, таким чином вони намагаються спровокувати війну Росії з ЄС, щоб потім дістати змогу заволодіти територією РФ та її природними багатствами. Мовляв, знову боротьба за нафту, природний газ та надприбутки від гонки озброєнь. Цю пісню ми змушені слухати вже майже 70 років, змінюються тільки деталі. Колись над нами майорів червоний прапор із серпом і молотом, а зараз біло-синьо-червоний триколор із двоголовим орлом. Очевидно, що більшості населення простіше повірити російській пропаганді, ніж зайняти відповідальну й активну громадянську позицію. Тим більше коли орієнтуватися в цих проблемах і вирішувати їх не здатні навіть професійні політики.
Чого ж власне хоче Путін? За його словами, він вимушений захищати інтереси Росії перед сильними державами, які хочуть завойовувати її та заволодіти всім світом. Саме тому в Москві розробили комплексну програму «Русскій мір», яка ґрунтується на православ’ї та псевдоісторичному розумінні давньої історії, проте не цурається й фальсифікації сучасної історії та расистських теорій. Мова йде про ідеологічне пояснення агресії гаслом «Росія без кордонів!». Тактичною частиною цією стратегії є гібридна війна, мета якої – перешкодити Україні рухатися в напрямку ЄС, щоб Москва змогла здобути над нею повний контроль. Таким чином пригальмуються подібні процеси в інших колишніх республіках СРСР, що є головною передумовою відновлення великодержавної позиції Росії. Щодо цього вже жодних сумнівів. Путін для досягнення мети використає всі наявні можливості та будь-яку слабинку противника. Сьогодні для Росії ворогом є кожен, хто не погоджується на всі 100% з її імперіалістичними планами. У цій ситуації більше не лишається місця для наївності, поступок і політичних торгів, які інколи називають словом «дипломатія». На політичну сцену Північноатлантичного Альянсу повинні вийти динамічні, дієві та принципові політики. Тільки так ми зможемо зупинити путінізм, а це в інтересах як російського народу, так і всього світу.
Насамкінець один жарт. Путін на переговорах каже Обамі: «Слухай, Бараку, якщо не припиниш мені заважати, покличу тебе 9 травня на військовий парад Червоної армії». «У Москву, Вово?» – запитує Обама. «Ні, у Вашингтон!» – холодно відповідає Путін.
Тому давайте позбуватися наївності в геополітичних відносинах, давайте називати речі справжніми іменами, а в міжнародній політиці дамо шанс тим чоловікам і жінкам, які здатні на активні дії. Інакше жарт може стати реальністю.