У відомому музичному журналі Rolling Stone є невеличка рубрика, в якій автори традиційно обирають певне місто на карті світу та перераховують найцікавіші концерти, що тут відбудуться впродовж одного місяця. Саме ця маленька рамочка з мінімумом тексту завжди викликала в мене неабияку заздрість. Ну чому концертні тури світових зірок закінчуються навіть не в найбільших містах Румунії чи Польщі, та сама Москва просто переповнена цікавими західними командами, тоді як Україну вони обходять десятою дорогою?
Але останнім часом в українських любителів живих виступів музикантів світової величини настрій оптимістичний: лише в найближчі місяці у Києві побуває стільки відомих гуртів та виконавців, що раніше їх вистачило б принаймні на кілька років. Стінг, Korn, Роберт Плант – у минулому приїзд цих зірок цілком міг би стати музичною подією року, тепер же організатори їхніх виступів переймаються, щоб за такого концертного різноманіття слухачі прийшли саме на їхню подію. Ми спробували дізнатися, чи стане концертна активність звичною принаймні для української столиці.
Хай живе конкуренція
Киянин Євген Мухлигін вперше став організатором концерту закордонних гуртів у 2006 році: тоді з Москви приїхала команда Silence Kit, що грає в стилі пост-рок. Каже, що в певний момент відчув: у Києві просто немає тих музичних подій, на які він пішов би сам, тому вирішив самотужки виправляти ситуацію. Відтоді займається переважно виступами команд експериментального характеру, організовуючи їх під своїм лого Fight. Серед найпомітніших подій, до яких він доклав руку, – приїзд ірландців God Is An Astronaut та And So I Watch You From Afar, англійців Maybeshewill, шведів Jeniferever, італійців Port-Royal.
Мабуть, найбільше Євген пам’ятає той момент, коли він домовився про виступ у Києві гурту Oceansize із Манчестера. Тоді київська публіка не оцінила закордонних зірок, хай і не першої величини, й організаторам довелося докладати власні кошти, щоб розрахуватися з музикантами. «Хтось написав у своєму блозі: «Oceansize виступають на Святошині? Не вірю!» Схоже, ніхто так і не повірив», – тепер він може про таке жартувати, адже сьогодні його концерти глядачі рідко обходять увагою.
Євген вважає, що приїзд чималої кількості відомих закордонних виконавців – це, безперечно, плюс для української музичної сцени, але водночас може мати й негативні наслідки. «Упродовж місяця-двох у Києві виступлять Korn, P.O.D, Papa Roach, SUM 41 – команди, у яких фактично одна й та сама публіка. Квитки на них коштують недешево, а заплатити по кілька сотень гривень за кожен із концертів не всі зможуть», – каже він. І припускає, що частину з них через це можуть скасувати, а організатори, які матимуть збитки, потім довго остерігатимуться братися за нові. Підтвердження цієї думки не забарилося: за тиждень до київського виступу легендерних англійських електронників Chemical Brothers з’явилася інформція, що цей концерт так і не відбудеться.
Євген Красавцев, представник концертної агенції «Полумонокок», яка в червні організовує виступи американських гуртів P.O.D та Papa Roach, також припускає, що через високу щільність заходів глядачів може бути менше, ніж очікувалося. «Коли вибирали дати концертів, ніхто не знав, що в той самий період приїде стільки інших гуртів», – каже він. Утім, Євген не вірить, що якісь із літніх помітних виступів можуть скасувати, адже під час роботи з такими виконавцями гроші виплачують наперед.
За його словами, привезти відомих виконавців до України не є проблемою, були б лише бажання і можливості в місцевих організаторів. Та й особливих забаганок гості не мають. «Різниці в концертних вимогах українців та росіян і гуртів із Заходу практично немає, хіба що в останніх серйозніші технічні чи побутові райдери», – розповідає Євген. Одразу згадується торішній приїзд до Києва Depeche Mode, які серед іншого забажали від промоутерів… 400 кг льоду.
Буває, що музиканти навіть не уявляють, куди їдуть. Для прикладу: сторінка в мережі Facebook, присвячена київському концерту Papa Roach, зараховує українську столицю до Росії. Однак є інші приклади, як-от уже третє турне Україною та Росією італійського гурту Tasters. Під час останнього, пересуваючись своїм транспортом, хлопці з концертами дісталися аж зимового Красноярська, після чого написали у своєму блозі, що в Сибіру найкращі дороги, погода та промоутери.
Старим тут не місце
Мабуть, найпомітнішою подією весни – літа в Києві став приїзд британців Muse. Чотири роки тому вони вже виступали в місцевому Палаці спорту, який був переповнений фанатами гурту. Достатньо любителів творчості рокерів прийшло й цього разу, однак чимало охочих все ж не змогли потрапити на концерт. Ціни на травневий виступ Muse змусили почухати потилицю багатьох їхніх шанувальників: якщо вхід до однієї із фан-зон 2007-го коштував $30 у перерахунку на гривні, то цьогоріч ціна зросла на добру сотню «зелених». «М’юзомани» скаржаться, що в Україні за таку подію мусять переплачувати ледь не вдвічі більше, ніж глядачі в інших країнах.
«Промоутери не лише мають оцінювати концерти відомих виконавців з погляду прибутку, а й ураховувати платоспроможність людей, зіставляти ціну на квитки та рівень зарплат», – вважає музикант і галерист Павло Гудімов, екс-гітарист гурту «Океан Ельзи», додаючи, що коли в багатьох інших країнах такі події є повсякденністю, то в нас вони стають ледь не елітарними, адже не кожен українець наважиться витратити кругленьку суму за зустріч із кумиром.
Має він свою думку і щодо такої високої концертної активності закордонних гуртів у Києві цього літа: Павло вважає, що справді актуальні виконавці до нас приїздять рідко. «Ми є околицею для системного шоу-бізнесу, і такі гурти, як Muse, у нас бувають максимум раз на рік», – каже Гудімов. А виступ команди, чий зоряний час минув ще років десять тому, він не вважає аж такою знаковою подією. «Мені зараз прикро дивитися на тих самих Deep Purple, на київському концерті Nazareth пробув лише перші 20 хвилин. Однак це не означає, що всі старі гурти погані: свого часу я потрапив у Лондоні на виступ The Rolling Stones – враження фантастичні», – підсумовує музикант.
А ось Євген Мухлигін вважає, що не кожна команда, яка є актуальною на Заході, збере відповідну аудиторію в Україні. «Пригадую історію, яку мені розповів учасник шведського гурту Jeniferever, котрий нещодавно виступав у Києві. У 2003 році він вирішив потрапити в Стокгольмі на концерт Interpol, який уже був популярним у світі. Черга до клубу на 400 місць удвічі переважала його пропускну спроможність. А тепер уявіть, якби тоді ж ця команда приїхала до Києва – у нас навіть 100 людей не зібралося б», – доводить він.
Жалкує, що в українців немає культури ходіння на концерти на зразок відвідин кінотеатру. «Це дивно, адже музику люблять ніби всі, на гітарах удома теж грають із задоволенням, а на виступи не дуже розкручених гуртів не ходять, хоча це коштує не дорожче за квиток у кіно. Натомість на відомі імена люди готові витрачати гроші. Отже, смак і традицію відвідин концертів треба розвивати таким чином, щоб інформація про менш відомих виконавців теж доходила до потенційного слухача. А якщо на радіо, телебаченні чи в газетах натрапляєш лише на однотипний музичний набір, то про який смак можна говорити?»