▪   Ольга Михайлова

Вітер Гудімов

Кураторську діяльність Павло Гудімов порівнює з вітром. Цінність такого «попутного вітру» визнають утверджені зірки того напряму сучасного мистецтва, яке прийнято називати contemporary art. Очевидна спорідненість — стилістична і світоглядна — породжує співпрацю цих митців із гудимівською «Я Галереєю»
Матеріал друкованого видання
№ 2 (2)
від 9 листопада, 2007

 

Фото надані Арт центром Павла гудімова "Я Галерея"
 
Кураторську діяльність Павло Гудімов порівнює з вітром. Цінність такого «попутного вітру» визнають утверджені зірки того напряму сучасного мистецтва, яке прийнято називати contemporary art. Очевидна спорідненість — стилістична і світоглядна — породжує співпрацю цих митців із гудимівською «Я Галереєю».
 
Наскільки важливим для філософа є питання про первинність матерії або духу — настільки ж важливим для гуманітарія є питання про первинність політики або культури. Справді, чи то політика продукує критерії та цінності, в межах яких доводиться борсатися культурі? Чи, може, навпаки, культура визначає параметри політики?
 
Поза політикою
 
Гурт «Океан Ельзи» викохав виразників цих геть протилежних підходів. Один із них, очевидно, уособлює Святослав Вакарчук, інший — Павло Гудімов. Достатньо привабливою видалася для першого пропозиція перейти до лав певної парламентської фракції — як особистий пріоритет у дилемі «культура — політика».
 
Хоча бонуси причетних до політики наочні, проте — відносні та не вічні. Навіть не довговічні. Лише з 15 рочків минуло, але порівняймо, що пам’ятається з перших часів незалежності.Спливають у пам’яті реально незалежні рок-гурти «ВВ» і «Брати Гадюкіни», «Плач Єремії», Миколайчук і Віка. Але не певна, чи зможу пригадати хоча б таку само кількість політиків тієї епохи. І вважаю, що «Червона Рута» у Чернівцях зробила для Незалежності значно більше, ніж будь-який тогочасний мітинг у Києві. Хоча, чи відбулася б “Червона Рута”, якби не було широкого політичного руху за політичну і культурну незалежність України?
 
Музична стихія у маніфестах громадянської позиції має привілейоване місце. І так не лише у співочій Україні. Але у нас-то на окремому рахунку: чи не карнавальна культура Майдану визначила специфічні параметри політики?
 
Може тому успішний музикант Павло Гудімов проголошує гасло «поза політикою», не маючи на увазі архетипічного «моя-хата-з-краю». «Поза політикою» для творчої людини — це не аутсайдерство. Принаймні зараз. Спробуємо це довести, хоча б на його прикладі.
 
Арт-ценр "Я Галерея" - не салон, а простір вільного спілкування
 
Поза «Океаном Ельзи»
 
Гудімов постійно підкидає журналістам інформаційні приводи власною активністю. Здавалося б, їх вдосталь у музиканта, який випустив 2 оригінальні авторські альбоми. Та йдеться навіть не про їх кількість цих приводів, а про — якість. Зокрема, смажений факт розлучення з «Океаном Ельзи» Гудімов коментував не надто охоче, проте мав власні думки щодо суті кураторської діяльності. Так і заслужив репутацію музиканта-інтелектуала, думка якого про сучасне мистецтво тягне на експертну.
 
Попри активні гастролі та випуск нових кліпів, Гудімов вважає, що основним пріоритетом в його житті музика не є, але була. Протягом двох років. Це ті два роки, коли після закінчення вишу він виступав у складі «Океану Ельзи».
 
Прихильники обох конфліктних сторін трактували причини творчого непорозуміння контраверсійно. Приємним, одначе, є той факт, що творчий поштовх отримали обидві сторони. Зокрема, Павло Гудімов більше уваги почав приділяти своїм художнім проектам, обравши роль куратора.
 
Той спосіб, у який вибудоване мистецьке життя в країнах “Золотого мільярду”, здається Гудімову оптимальним і гідним впровадження і в Україні. Дарма що ми до цього “Мільярду” не належимо. Зрештою, волюнтаризм має бути притаманним куратору за визначенням, тому що його завдання запевнити аудиторію (та й спонсорів!), що пропонований мистецький продукт вартий уваги, нехай навіть і не розуміють його, а подеколи він ще й шокує. Адже до «просунутого» сучасного мистецтва наша людина може й не мати смаку. Та куратор не мусить зважати на такі «дрібниці», якщо вже вірить у власну місію вихователя й модернізатора.
 
Поза шаблоном галереї
 
Широкий світ про кураторські амбіції Гудімова дізнався ще навесні, коли він оголосив про відкриття «Я Галереї». Власне, цей простір лише умовно можна називати галереєю. Правильніше буде говорити про арт-центр, адже виставковою діяльністю Павло не обмежується, тому що вважає: «Не можна замикатися, бо галерея, замикаючись, перетворюється на салон, де лише картини вивішені, і ціни приклеєні». Як альтернативу, Гудімову цікаво було створити простір вільного спілкування та вільного доступу до інформаційних джерел.
 
Кожний митець, який виставляє свої роботи в «Я Галереї», дає майстер-класи, тим самим запрошуючи на відкриту мистецьку кухню усіх бажаючих. При центрі є бібліотека, у якій можна знайти рідкісні видання з мистецтва, як вітчизняні, так і західні. Видавництво «Арт-бук», започатковане тут-таки, намагається заповнити біли плями у царині художніх альбомів. Наприкінці року Павло Гудімов планує ще й запуск мистецького часопису «Символ», редактором якого стане колишній головний редактор газети «Вечірні вісті» Олександр Ляпін. На сторінках «Символу» можна буде побачити експоноване у «Я Галереї», але не тільки — також історичні нариси і теоретичні статті.павло гудімов:"Емоції - найсерйозніша валюта"
 
Нещодавно в арт-центрі почав працювати і невеликий кінозал — вже нині він збирає близько сотні відвідувачів. Попит на незалежне, артистичне кіно ніяк не задовольнити, і у межах «Я Галереї» за це взявся кінокритик Андрій Алферов, за плечима якого досвід 26-ти років кінопросвітництва. Щоправда, переважно йдеться не про вітчизняне кіно, але всьому свій час. Хоча Павлу Гудімову це болить.
 
 
Поза провінційністю
 
Болить йому і убозтво архітектурних досягнень українського сьогодення: «У нас є окремі архітектурні шедеври, що лишилися з давніх часів, але ми не несемо відповідальності за те, що колись будували, в період модерну, скажімо. Ми маємо відповідати за те, що збудоване в наші дні. У цьому переважно нема ані естетики, ані прагматики. Подивіться на будинки, які ми бачимо за вікном. Іноземці вважають, що це житло тимчасове, а в нас воно проходить як елітне. Йому рік, а за естетикою воно подібне до хрущьовок».
 
Оцінка цілком фахова, адже Павло Гудімов за освітою архітектор (і навіть із родини архітекторів). Як тут не пригадати класичний англійський рок, який створювали чимало випускників архітектурних факультетів. Але в Гудімова є власне дизайнерське бюро, і досить затребуване («Я Дизайн»).
 
Під час гастролей Україною Гудімов склав уявлення про провінційні концертні зали, а заразом і про інші установи, у яких люди отримують емоції — театри, музеї, кінотеатри. Усі вони, зрозуміло, побудовані й обладнані досить давно. І — з грою на випередження — Павло ініціює програму створення мережі виставкових залів в український провінції. Ця програма лише щойно запущена, але знайомство провінції з contemporary art не відкладається на невизначений термін. Вже зараз гастрольні виступи супроводжуються демонстрацією робіт українських художників, таких як Павло Маков, Микола Маценко, Олег Тістол.
 
Теорія впливу
 
«Може якоюсь мірою подібний концерт має освітню місію, але перш за все це розважальна подія, перш за все він апелює до емоцій. Емоції — одиниця, набагато цінніша за долари і фунти. У певний проміжок часу, коли гроші знівелюються, і ними можна вже буде вулиці встелити, — люди будуть розраховуватися емоціями. Це буде найсерйозніша валюта» — здається, жартує Павло. Але сам не на жарт вірить своїм емоціям — вважає, що це єдиний критерій естетичного вибору: «Хтось комфортно почувається серед антикваріату, а комусь потрібний мінімалізм. Якщо людину із уподобаннями у сфері contemporary art помістити у помешкання в фольклорному стилі, така людина почуватиметься незручно. Буде хворіти». Тобто, діє теорія впливу предметів на людину, сформульована в цих словах Гудімовим. Теорія дуже проста — потрібно відповідально ставитися до речей, які тебе оточують. А зайвих слів і не потрібно, щоб відчути важку присутність на наших вулицях радянського здичавілого ампіру.
 
павло Гудімов заслужив репутацію музиканта-інтелектуалаІ хто ж переломить цю неприємну тенденцію, від кого це залежить? Із запропонованих трьох варіантів відповіді — художник, експерт, менеджер — Гудімов таки обрав менеджера: «Менеджерів у культурі бракує. І не лише в мистецьких програмах, і в рекламі, і на виробництві — гарний менеджерський персонал всюди потрібний, всюди в дефіциті. У мене, наприклад, працюють німці. Ми вже маємо звикати, що в майбутньому будемо закуповувати мізки із-за кордону». А власну кураторську діяльність Гудімов вважає ближчою саме до менеджменту. Іншими словами, вірить він у свою визначальну роль у побудові світлого мистецького майбутнього, коли картини купуватиме не сота відсотка, як в нас зараз, а хоча б одна десята, як на Заході.
 
А скільки таких зрушень ми неодмінно побачимо і за межами мистецької тусовки. Тому що розширення культурних горизонтів — це обов’язковий перший поштовх для ланцюгової реакції, яка поступово охоплює найнесподіваніші сфери життя: спочатку мрійники осягають Жан-Жака Руссо, а вже потім чіпляють на капелюхи зелені кокарди і штурмують Бастилію. Спочатку жінки читають книжки, і лише як результат того виборюють собі права, між іншим, і на освіту. Спочатку робітники вчаться грамоти, а вже потім під це вміння створюється газета «Іскра». Революція все ж таки завжди відбувається спочатку в тілі культури, і лише потім проявляє амбіції як політичне явище.