Кожен 14-й українець, за даними правозахисників, тією чи іншою мірою став жертвою міліцейських катувань. Борці за права людини пов’язують звірства охоронців правопорядку передусім з вимогою вищого керівництва демонструвати високий рівень розкриття злочинів. Нині в Україні розкривають майже 70% злочинів. У багатьох випадках, згідно з матеріалами справ, підозрювані самі зізнаються у скоєному. Важко повірити у схильність вітчизняної злочинності до каяття. Тим більше – у проникливість міліціонерів, здебільшого – простих сільських хлопців. Швидше за все, злочинці у нас зізнаються не стільки під тиском доказів, скільки під тиском середньовічних методів слідства. Та катування може гарантувати зізнання, але не істину. Це проілюстровано у статті, розміщеній поруч.
«Про які права затриманого ти говориш? – обурився мій колишній однокласник, а тепер – старший лейтенант міліції. – У мене нещодавно був випадок: виходжу ввечері на ґанок відділку, а тут здоровий молодик немічного діда ногами місить. Ми, звісно, його «упакували». А він нам починає вказувати, мовляв, ви мені права мої зачитайте і адвоката викличте. Уявляєш!? Я йому так права «зачитав», що він юшкою вмився!» З погляду права, мій товариш вчинив, м’яко кажучи, неправильно. З іншого боку, так міг відреагувати на несправедливість будь-який дорослий чоловік.
До речі, щодо справедливості. Офіцер МВС рівня лейтенанта сьогодні заробляє трішки більше ніж $200 на місяць. Незалежно від регіону, де він живе і працює. Це у 4–5 разів менше, ніж отримує менеджер середньої ланки у Києві. Заробіток спецпризначенця з «Беркуту» ще менший. Хоча шанси не повернутися живим з роботи більші.
Охорона правопорядку і боротьба зі злочинністю – це також послуга, яка має бути оплачена. Ми дивуємося, чому наша міліція так погано працює, обурюємося рівнем корупції в МВС та прокуратурі. Насправді ж ми отримуємо послугу того рівня, за який заплатили. Ні більше, ні менше.