Мирон створив це зображення олімпійця, найімовірніше, в ранній період своєї творчості, дотримуючись обов’язкового грецького канону краси. Постать дискобола ідеалізована, тіло представлене в повному синтезі. Митець збалансовано зобразив рух і внутрішній динамізм фігури. Спортсмена зображено безпосередньо перед метанням диска, плечі повернуті так, що видається, ніби вони становлять частину кола. Нахилена вперед голова увиразнює вісь симетрії тіла, що пробігає паралельно до лівої ноги, зігнутої в коліні, яка торкається великим пальцем землі. Тому тіло атлета видається сповненим гармонії. Скульптор рельєфно зобразив м’язи, що виконують найголовнішу роботу. Здається, ніби атлета показано в мить короткого розслаблення між двома рухами: відведенням диска назад і метанням. Брак емоцій на обличчі постаті дає змогу припустити величезну зосередженість.
А тепер, будь ласка, уявіть мене в парку, коли я метаю паличку тільки для того, щоб моя 10-тижнева Яра з роду спрингер-спанієлів мала причину пробігти кільканадцять метрів, схопити її й принести мені до ніг. Атож, Яра вже здатна на таке, хоча сама ще не знає, що цю вправу називають апорт. Апорт — дуже складна, а тому й важка для вивчення дія. Собака має чекати, поки людина кидає апорт (у цьому разі паличку), і бігти до нього тільки на команду. Далі собака має знайти і взяти в зуби апорт, потім принести до нас. Найкраще, щоб він ще сів коло ноги господаря й віддав апорт після команди. Що ж, цього Яра ще не вміє, але, сподіваюся, колись їй пощастить набути такого вміння. Адже, зрештою, це класичний мисливський собака, а назва спрингер походить, власне, від того, що ці собаки спершу полохають (англійською to spring) птахів, які ховаються в очеретах, а потім, коли мисливець підстрелить здобич, несуть йому до ніг. Але прошу не переживати. Наша Яра ніколи в житті не візьме участі в кривавому полюванні й навіть на віддалений звук грому чи феєрверків миттю ховається між моїми ногами.
Читайте також: Найголовніше – не пересолити
Ми трохи відступили від опису класичної краси грецької статуї дискобола в русі, проте відступом у цій розповіді є, власне, саме метання диска й античне зображення його, бо йдеться про метання палички. Його виконує автор цих рядків, що цілковито відступає від грецьких канонів краси. А втім, навіть метання палички — не мій найдосконаліший рух, хоча, повірте, я стараюся не менше, ніж Яра, щоб наша співпраця була вдалою й забезпечила нам обом чуття добре виконаного обов’язку. Яра після кільканадцятьох пробіжок за паличкою задоволена і ― мабуть, це важливіше — така втомлена, що, повернувшись додому, падає в своє кубельце, мов колода, і спить годину чи дві, а я тимчасом маю змогу швиденько зробити те, що слід, зокрема написати й чергову статтю для Тижня.
Ох, яка це радість — ходити з Ярою щодня вранці на тривалу, понад годинну прогулянку в парку над озером! Ми виходимо невдовзі по тому, як я прокинувся десь між 6.00 і 6.30 ранку, а Яра поснідала. Я намагаюся мерщій випити каву, і о 7.00 вирушаємо. До парку десять хвилин пішки або три хвилини машиною. Уранці я вирішую їхати. Яра ще цуценятко, за десять хвилин ходи до парку жвавою вулицею опиняється в стані стресу, і тоді летюча паличка вже менше приваблює її. У парку цієї пори можна побачити лише «псарів» зі своїми чотириногими приятелями, а ще двоногих істот, які бігають, дбаючи про своє тіло, хоча, можливо, про свій дух також. Інколи на обрії вигулькне який-небудь одягнений за останньою модою велосипедист на супердорогому спортивному велосипеді. Звичайні обивателі на банальних міських велосипедах так рано до парку вздовж озера здебільшого ще не заглядають.
Після низки далеких метань палички й апортів ми, вже трохи заспокоєні, йдемо до берега озера, де ростуть гарні високі трави, що дуже подобаються Ярі. Вона радісно пірнає в хвилясте море зелені і щохвилини підскакує вгору глянути, чи я часом не зник куди. Пересвідчившись, що її не кинули, грається в травах кілька хвилин, а затим мчить за якимсь птахом, сполоханим її біганиною у нашому парку живе понад 330 видів птаства). Нам лишається ще тільки глянути на озеро, де плавають численні качині родини, гуси та лебеді. Поки Яра оглядає те товариство з берега, зайти у воду не наважується. Знаю, що довго це не триватиме, бо спрингери — чудові плавці, здатні чимало й завзято гратися у воді. Набігавшись, накупавшись у хвилястих травах, ми йдемо до машини. Тепер лишається найважливіша, на мій погляд, частина нашої ранкової прогулянки. Одвічне запитання: накладе купу чи ні? Якщо так, на кілька годин буде спокій, а якщо ні (трапляється й таке), може статись оказія просто серед вітальні.
Читайте також: Розмаїття, рівність, інклюзивність
Що ж, метання палички в парку — цілком приємна для мене спортивна вправа, що має своє славне коріння в знаменитому періоді античної культури.
Якби ж мала Яра могла оцінити те все. Хоча, зрештою, хтозна — може, коли вона міцно спить, їй сниться гарний грецький дискобол або принаймні гарна паличка.