Або, інакше кажучи, інтернет глобальний, наскільки глобальні ми самі у споживанні його змісту й у насиченні його нашими змістами, сенсами й оповідями. Останні майже два місяці мій фізичний контакт із торонтською локальністю полягає у щоденних прогулянках у районі, де я живу, і у здійснені закупів раз на тиждень в одному з місцевих супермаркетів. Усі інші зв’язки зі світом відбуваються завдяки різноманітним засобам: телефону, радіо, телебаченню, друкованим ЗМІ й насамперед інтернету, що також став носієм для таких класичних медіа, як радіо, телебачення й телефон. Але не про це я хочу писати, бо, зрештою, все назване є передусім інструментами, хоч би як ми хотіли надати їм людського характеру.
Я вже кілька місяців очолюю правління програми «Львів 2020: фокус на культуру», яку ініціювали мер і міськрада.
Читайте також: Зустріч із живописцем
У середині січня я спакував свої речі, відклав або призупинив різні професійні й особисті зобов’язання та прилетів на рік до Львова, сподіваючись на плідну зустріч із містом, із його сучасністю й історією. Приїхав із вірою у відкриту і творчу натуру львів’ян. Прибув як професійно реалізована людина, готова ділитися власним життєвим досвідом. Як особа не без амбіцій, але без приватних інтересів. Перед нами постали нові виклики, проте панувало позитивне мислення, спрямоване в майбутнє.
Дуже швидко мої плани й надії зазнали цілком несподіваних випробувань. У середині березня з єдиною валізкою я покинув Львів із планами якнайшвидше повернутися. Зворотний квиток забронював на 30 квітня. Але вже місяць зустрічаюся з колегами з правління програми «Фокус на культуру» раз на тиждень завдяки програмі Zoom. У нашому щотижневому експрес-конкурсі ми оцінюємо пропозиції ідей у сфері культури, які мають реагувати на актуальні виклики. Досі відбулося три сесії, під час кожної ми розглянули близько 10 заявок.
Якщо вважати конкурс «експрес-проектів» за спробу «розвідки боєм» перед великим конкурсом, що закінчиться 1 червня, то дотеперішні пропозиції не надто надихають. Маю враження, що роздуми конкурсантів зводяться до того, як те, що вони робили досі, перенести у віртуальне середовище інтернету. Приголомшує брак уяви, коли люди опинилися в цілком відмінній ситуації, у якій давні навички не дають змоги навіть поставити діагноз, необхідний для визначення дальшого шляху. Питання, які порушив французький митець XIX ст. Поль Ґоґен, постають знову: «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди прямуємо?». Власне, тепер є час для перегляду одвічних питань і формулювання нових. Сферою мистецтва і, якщо брати ширше, культури є якраз ненастанне формулювання питань. Мистецтво не дає відповідей, мистецтво творить ауру, в якій ми самі можемо взятися до пошуку відповідей. Іноді це комусь вдається, але зазвичай у дуже локальному вимірі: навіть інтернет як могутній засіб комунікації цього не змінює.
У перерві на каву я побіжно зазирнув на Facebook і виявив там інформацію, що може якось відповісти на марний, ба навіть анемічний рівень пропозицій у нашому конкурсі «Фокус на культуру».
Отже, міжнародна група науковців: Генрі Гейл (США), Володимир Кулик (Україна), Ольга Онух (Велика Британія), Ґвен Зассе (Німеччина) — у рамках дослідного проекту «Ідентичність і мінливі кордони», який фінансує Британська академія, Університет Джорджа Вашинґтона й Центр східноєвропейських та міжнародних студій (ZOiS), замовилa КМІС опитування про сприйняття епідемії коронавірусної хвороби та дій влади, спрямованих на її обмеження.
Одне із запитань було таким:
«Які витрати уряд має зменшити, якщо доведеться шукати грошей на боротьбу з епідемією».
Серед варіантів — культура, освіта, пенсії, армія та субсидії для шахт і важкої промисловості. Обрати можна було одну відповідь.
31,6% українців відповіли, що зменшити можна видатки на культуру…
Водночас 9,4% зазначили субсидії для шахт та іншої важкої промисловості; 6,1% — армію; 2,2% — освіту; 0,8% — пенсії; 46,5% не могли вибрати. 3,4% відмовилися відповідати.
Примітки: Використано середні зважені величини з урахуванням
національно-представницького складу дорослого населення України. Розмір вибірки = 2024 осіб. Похибка не перевищує 2,4%.
Читайте також: Містер Джонс у культурній столиці старого типу
Опитування здійснювали як частину телефонного опитування «Омнібус КМІС». Один з учасників дослідного проекту Володимир Кулик так прокоментував результат:
«Найприкріше, що культури не шкода респондентам з усіх категорій: західнякам і східнякам, містянам і селянам, україномовним і російськомовним, освіченим і не дуже. Особливо схильні економити на культурі жінки й молодь до 30 років. Наше, так би мовити, майбутнє.
Тому якщо ви дивуєтеся, чому уряд найперше взявся до зменшення фінансування саме галузі культури, то даремно. Річ не тільки в байдужості урядовців, а й у байдужості електорату, який дає урядовцям приводи не перейматися, що їх затаврують або чого доброго звільнять. Дивуватися треба радше тому, що вони зрештою зважили на заклики діячів культури та зробили зменшення менш тотальним.
… Прикметно, що навіть серед селян дотації для шахт готові були скасовувати набагато менше людей, аніж витрати на культуру, хоч би що вони під нею розуміли. Зокрема це означає, що ні уряд, ані самі діячі культури не змогли належно пояснити, чому на неї треба витрачати».
По щирості, я цьому не дуже здивувався. Рівень пропозицій у локальному львівському конкурсі, що був з’ясуванням реакції культуротворчих середовищ на виклики часу, лише засвідчує, як розходяться пріоритети між статистичним громадянином і його культурними провідниками.
Що ж, такою є наша локальність. І байдуже, у «реалі» вона чи в інтернеті.