Це недобрий сигнал для кіл, зацікавлених у побудові сучасної системи української культурної дипломатії. Однією з причин розставання з міністерством Ольга назвала «надзвичайно низьку оплату праці», що, звісно, є прикрим фактом, хоча, беручись торік за завдання створити українську культурну дипломатію, вона, мабуть, розуміла, що та праця не обіцяє їй золотих гір. Але є й інші причини, з яких низька винагорода праці завдавала ще більшого болю.
Читаючи інтерв’ю, я зрозумів, що покинути МЗС Ольгу змусили дедалі більше розчарування, неможливість реалізації запропонованої програми, брак базового фінансування, брак виразної перспективи змін. Що ж, тут можна пожартувати: перш ніж скочити сторч головою в басейн, варто глянути, чи є в ньому вода. Сьогодні ми знаємо, що в басейні води не було, і ніщо не свідчить про те, що вона швидко з’явиться там. І все це аж ніяк не кумедно.
Є ще одна причина: особиста нездатність пристосуватися до способу функціонування міністерства і брак розуміння, чого ти чекаєш від себе й чого прагнеш досягти. Ольга в інтерв’ю розповідає: «Моєю основною мотивацією приходу на державну службу були створення нових можливостей для культурного середовища, зокрема для молодого покоління культурних активістів, урізноманітнення та модернізація того, як Україна представлена за кордоном, посилення культурної мобільності, переорієнтування з герметичної самопромоції на діалог з іншими культурами».
Ідеалістична настроєність культурної менеджерки, яку цінували в її колі, зіткнулася з небажанням постсовєтської Української держави здійснювати справжні, а не позірні зміни. Я пишу ці слова й не вірю своїм очам, що пишу їх 2017-го, а не, наприклад, років 20 тому. Не треба морочити голову собі та іншим, якщо немає змоги належно підтримувати культурну дипломатію. Український істеблішмент, здається, не бачить у такій діяльності цінності, яку можна було б легко виміряти й порахувати. Ніхто не пропонує Україні конкурувати з найбагатшими і найдосвідченішими країнами, але не можна створювати чергову фікцію і вдавати діяльність. Немає достатніх засобів, немає сприятливої атмосфери ― у такому разі варто взятися до суті справи, з того зерна виросте врожай, а далі вже послідовно переходити до практичних кроків. Цього року зробимо стільки, наступного ― стільки, а згодом — ще більше. Треба зрозуміти, що таке культурна дипломатія через реальні дії, а не через голі декларації. Я пишу ці слова як практик, що після багатьох років міжнародного досвіду управління культурою на посаді директора Центру сучасного мистецтва ім. Сороса в Києві став працювати дипломатом у МЗС Польщі. 10 років свого життя присвятив практиці культурної дипломатії від Києва до Нью-Йорка. За моїми словами стоять справжній досвід і реальні досягнення. Я дуже добре розумію розчарування Ольги Жук та всіх інших, хто ризикував своїм професійним становищем і взявся виконувати завдання, яке виявилося нездійсненним у сутичці з аморфною «диплократією». Кожна бюрократична система знайде десятки способів, щоб робити якнайменше, а головне ― не ризикувати, бо будь-який ризик може бути болісним для «диплократії».
Читайте також: Make Parasol Great Again!
Тому повторімо ще раз істини, на які спирається культурна дипломатія та про які я не раз казав і писав, зокрема й на сторінках Тижня.
1. Дипломатія становить частину КУЛЬТУРИ, а не навпаки, про що часто забувають професійні дипломати, а ще частіше політики.
2. До культури треба ставитись як до добре настроєного інструмента, а не як до простого знаряддя на кшталт молотка.
3. Культурна дипломатія України починається в Україні й закінчується в Україні.
4. Культурна дипломатія — діяльність багаторічна, це інструмент державної політики, розрахований на тривалу перспективу, а тому й не повинна бути конкретним знаряддям політичної орієнтації, яка переважає в цю мить.
5. Німецьке МЗС щороку виділяє 40% свого чималого бюджету на культурну та публічну дипломатію. Гроші мають велике значення, але ще більше значення мають ідеї.
6. Розповідаючи про себе, не можна казати неправду, бо на ній далеко не заїдеш і її викривають за найменш сприятливих обставин.
Читайте також: Малі одіссеї
Не можна змиритися з тим, щоб, спираючись на всіх можливих урядових фінансистів (здатних доводити, що ніщо не є можливим, тоді як можливе навіть те, що ніколи таким не мало бути), «диплократія» знівечила ідею залучення культури до правдивої розповіді про нас. Як стверджує Ольга Жук: «Саме культура має вивести нашу країну за межі короткозорої політичної перспективи, дати можливість іншому поглянути на неї не як на велику проблемну «територію», а як на самобутній, різноманітний простір, чутливий до взаємодії з іншими культурами. Простір, що здатен рухатися у спільне майбутнє, привнести в нього привабливі цінності та інноваційні ідеї».
Розмова лише починається, а отже, розмовляймо, тільки щиро, будь ласка.