Я дивуюся щоразу: невже не знайшлося важливіших справ або вдалішого моменту? А потім сам себе смикаю: слухай музику часу, читай знаки, дивись підказки. Із дрібниць складається мелодія життя. Щоправда… трохи паскудна мелодія. Скажімо прямо: дисонанс.
Чому саме зараз у світлу голову народного депутата від Партії регіонів Олега Надоші навідалась ідея скасувати перехід на зимовий час, я не дізнаюся, бо не маю честі бути з ним знайомий і, відверто кажучи, не відчуваю жодного бажання. Але чому його креативну ініціативу негайно підтримали 266 колег – це матеріал для серйозних культурологічних (якщо не психологічних) узагальнень. Якщо вже відкинути зовсім образливі припущення, напрошується одне пояснення: ці люди живуть за московським часом. Адже в лютому президент Росії своєю владою впровадив аналогічну новацію і, звісно, не відчув жодного спротиву, бо це суперечило б тамтешнім звичаям. Припустімо, на суміжній території всі проблеми вже вирішено й дійшли руки до годинника. Ну й нехай, їм там у себе видніше. А наші, з дозволу сказати, політики неприховано мавпують чужий досвід, причому роблять це вибірково (в сенсі географічного азимуту для наслідування) лише тому, що їх до цього підштовхує цивілізаційне тяжіння, можливо, несвідоме. Просто є імпульси, яким важко опиратися. Депутати можуть пояснювати свої дії в різний спосіб: наприклад, намаганням уберегти співвітчизників від стресу. Якби це було справді так, я підказав би значно надійніший і дієвіший спосіб: ну хоча б акуратніше поводитися з пенсійною реформою та скасуванням пільг, адже там теж існують серйозні обґрунтування, але ж здоров’я народу понад усе, чи не так?
Насправді ані економічні, ані санітарно-гігієнічні міркування тут геть ні до чого. Як стрілка компаса невблаганно тягнеться вздовж ліній магнітного поля, так свідомість псевдополітиків розгортається в бік більш зрозумілих цивілізаційних прецедентів. Чому я так категорично: «з дозволу сказати», «псевдо»? Бо нормальна політика – це реалізація ідеологій, проектів, стратегій і, врешті-решт, інтересів. А псевдополітика – туман, імітація, зовнішня оболонка без значущого змісту.
Іще рік, ба навіть півроку тому східний вектор для нинішнього істеблішменту видавався логічним і виправданим: попри загрозу нерівної конкуренції, там було щось важливіше й цінніше – приклад специфічної моделі стосунків, запозичення якої давало змогу комфортно існувати впродовж дальшого невизначеного часу. Відтоді дещо змінилося: замість якихось там абстрактних моделей і схем до нас почали експортувати цілком конкретні інтереси. Частина вітчизняного панівного класу цей тиск швидко розпізнала й почала формулювати відповідь. Ідеться про поступову переорієнтацію стрілки й запізнілу адаптацію нинішніми елітами під себе вже сформованої без них і не під них власне української культурної матриці. А вже коли діючий президент зо двічі грюкнув східними дверима, у владному таборі почалася непрогнозована мобілізація патріотичного ресурсу.
Відливається це часом у комічній формі. Наприклад, моя добра знайома, незалежний телевізійний продюсер, днями зателефонувала в паніці: один із провідних і відверто провладних каналів, який до останнього часу не був помічений у проукраїнських чи проєвропейських сентиментах, щойно оголосив термінове збирання заявок на продукцію патріотичного спрямування. Всі, хто знайомий із системою формування бюджетів на телебаченні, можуть зробити один-єдиний висновок: згори надійшов пріоритетний запит на формування й підтримку проукраїнського дискурсу. Звісно, я відмовився брати в цьому участь, бо певного роду спокуси ніколи себе не виправдовують навіть у матеріальному плані, але симптом красномовний.
І тут дається взнаки проблема, масштабу якої ніхто у владі, схоже, не усвідомлює. З одного боку, серцю не накажеш, і патріотична риторика в інтерпретації частини біло-блакитних звучатиме так само органічно, як українська фонетика у виконанні прем’єра. З іншого якщо ідеться про справжній плюралізм і конкуренцію ідей, то вони можливі лише в середовищі справжньої, а не вдаваної політики. Живий організм може собі дозволити бути суперечливим, контраверсійним у собі, а от макет, опудало мусить бути гомогенним, і ніяк інакше. Спроба сумістити промосковську та проєвропейську ідеологію в одній конкретно взятій політичній моделі означає неприховану шизофренію. Будь-які експерименти з біологічним годинником можуть сприяти хіба що її загостренню.