Кремль блефує. Залежність економіки України від Митного союзу свідомо перебільшується

Як і прогнозував Тиждень, Росія пішла ва-банк, щоб примусити нашу країну відмовитися від укладення Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС (див. № 32/2013). Її торговельна війна проти України триває, попри декларації керівництва двох держав. Мантри, що «про торговельні війни між Україною і РФ у принципі не може бути мови» лише дезорієнтують. Невідповідність заспокійливих заяв та реальності приховати не вдалося. Приміром, 17 серпня керівник української робочої групи  віце-прем’єр Юрій Бойко заявив, що більшість питань щодо пропуску залізничним транспортом українських товарів на територію РФ буде вирішено вже найближчим часом. Натомість і далі розширюється коло вітчизняних підприємств, які, щоб уникнути «зависання» свого товару на митниці на невизначений час, віддають перевагу призупиненню експорту.

За результатами переговорів 19 серпня Міндоходів поширило чергову заяву про успішне вирішення проблеми: мовляв, РФ запевнила, що станом на 20-те число додаткових процедур митного контролю щодо української продукції не проводять, і «товари українських підприємств проходять через російську митницю в штатному режимі». Проте начальник Бєлгородської митниці Анатолій Ушаков 21 серпня в коментарі ИТАР-ТАСС заявив, що служба «працює в колишньому режимі із застосуванням додаткових процедур контро­лю щодо українських товарів. Вказівок про скасування режиму наразі не надходило».

В Кремлі впевнені, що Україна не зможе дати у   відповідь, оскільки на кожну атаку з боку Росії Київ дотепер виявляв готовність іти на поступки

Тим часом у ЗМІ розгорнулася повномасштабна інформаційна кампанія. Були оприлюднені документи, що мали б свідчити про розробників та мету цілеспрямованої операції зі зриву підписання Угоди про асоціацію, складовою якої стала і торговельна війна. При цьому не лише спонсоровані з РФ, а й чимало наших медіа послідовно підіграють нагнітанню апокаліптичних сценаріїв для України в разі продовження торговельної блокади Росією вітчизняних товарів. Таким чином підіграючи планам її ініціаторів, які не приховують, що метою є переконати українську громадськість у тому, що ринки РФ і МС є основними, важливішими за європейські, а їх утрату наша економіка не витримає. Найбільше на просування відповідного меседжу працюють радник з питань регіональної економічної інтеграції президента РФ Сєрґєй Ґлазьєв і кум Путіна Віктор Медведчук. Останній, зокрема, заявив, що «Україна, якщо не піде шляхом вступу до МС, а підпише Угоду про асоціацію з ЄС, по­вин­на розуміти, що МС рано чи пізно введе захисні заходи». А Ґлазьєв – що «ця перевірка мала разовий характер… але ми про всяк випадок готуємося до жорсткішого митного адміністрування, якщо раптом Україна зробить цей самовбивчий крок, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС».

У ЄС свідомі, що йдеться не про конфлікт Росії та України, а про виклик Європейському Союзу. Адже Путін прагне змусити Україну відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з ним. 

Читайте також: «Дивна війна» за Митний союз. І за Медведчука?

Єврокомісія вустами представника з питань торгівлі Джона Клансі спочатку закликала «обидві сторони швидко знайти рішення виниклої проблеми», оскільки «із погляду ЄС, будь-яка економічна загроза з Росії, спрямована проти України й пов’язана з можливим підписанням країною Угоди про асоціацію з ЄС, неприйнятна». На 28 серпня призначене спеціальне позачергове засідання Комітету з питань закордонних справ Європарламенту, під час якого, за словами його голови Елмара Брока, планується «оцінити політичні наслідки останніх погроз, висунутих Росією, якщо Україна підпише згаданий документ». У спеціальній заяві він та керівник групи народних партій у Парламентській асамблеї ЄВРОНЕСТ (ЄС та Східного партнерства)  Яцек Саріуш-Вольський зазначають, що «Євросоюз як зацікавлена сторона в конфлікті має діяти для захисту України,  оскільки «такі дії є ворожими й щодо ЄС».

До колег із ЄНП приєднався й лідер другої за впливовістю політичної сили, очільник групи соціалістів і демократів у Європарламенті Ганнес Свобода, який заявив, що «Україна повинна мати повну незалежність у своїй зовнішній політиці… без будь-якого зовнішнього тиску – зміцнювати свої відносини з ЄС». І наголосив на тому, що Києву потрібна цілковита підтримка з боку європарламентаріїв, щоб зміцнити позиції у відносинах із Москвою.

У страху великі очі

Спроби залякувати Україну торговельною війною є породженням стереотипу, що Росія – це її найважливіший економічний партнер, а тому санкції у відповідь на неприєднання нашої країни до Митного союзу здатні обвалити вітчизняну економіку. Сформований він у 1990-х роках, коли успадкована з радянських часів економічна залежність від Росії справді була значною, але зараз її надто перебільшують. Страхи підігріваються некритичним ставленням до завищеної оцінки можливих утрат України й водночас ігноруванням ризиків для самої Росії на випадок, коли українська сторона наважилася й спромоглася б на відповідь. Наприклад, ігнорують факт, що в більшості експортованих із нашої держави до РФ товарів частка доданої на території України вартості часто менша, ніж «проміжне споживання» імпортованої із-за кордону (часто із тієї ж таки Росії) сировини, комплектуючих чи енерго­ресурсів. Яскравий приклад – продукція машинобудування, глибоко кооперованого з російськими постачальниками комплектуючих.

Читайте також: Без оголошення війни. Втрати України від російської торговельної блокади не перевищать 1% ВВП

Продукція металургії чи хімії (особливо останньої) знач­ною мірою виробляється на основі імпортованих із РФ (або інших країн) сировини та енергоносіїв (газ, нафта, вугілля). З урахуванням зазначених чинників, скажімо, прогнозоване Федерацією роботодавців України максимально можливе падіння експорту до Росії за песимістичного сценарію до кінця поточного року на $2–2,5 млрд означало б і скорочення імпорту щонаймен­­ше на $1 млрд. Тож лише решту $1–1,5 млрд можна було б зарахувати до втрат внутрішнього валового продукту України, що значно менше за 1% ВВП.

Російський ринок залишатиметься для українських постачальників украй ненадійним і одним із найризикованіших

Інший живучий міф: Росія або Митний союз ЄврАзЕС – найбільший ринок збуту для українських підприємств. Та за обсягом ринку РФ поступається ЄС, а її Митний союз – його Митному союзові (European Union Customs Union), до якого входить великий імпортер української продукції – Туреччина (див. «Надмірний гонор»). Крім того, відсоток Росії в експорті товарів з України стрімко падав і до початку нинішньої пов­номасштабної торговельної війни, а до Євросоюзу зростав. Наприклад, лише за рік (січень – травень 2013-го до відповідного періоду 2012-го) частка Росії в українському експорті поменшала від 26,6% до 23,7%, тоді як до ЄС, навпаки, піднялася від 24,5% до 26,8%. Крім того, попри стереотипи, географія українського експорту взагалі досить диверсифікована. Наприклад, за даними Держстату України за перші п’ять місяців 2013 року, на кожен із двох згаданих митних союзів (ЄврАзЕС та ЄС) припадає значно менше третини українського експорту, тоді як більш ніж 1/3 реалізовується за їх ме­жами. Частка цих «третіх» ринків формується переважно за рахунок країн Азії та Африки й неухильно зростає.

Попри суттєві загрози для окремих вітчизняних виробників, ускладнення українського експорту до Росії в разі підписання Угоди про асоціацію з ЄС та введення захисних заходів Євразійським митним союзом не загрожує економіці України катастрофічними наслідками. За перші п’ять місяців 2013 року на експорт до Росії надійшло лише 13% продукції української металургії (на $1,37 млрд із $10,55 млрд усієї випущеної за відповідний період), 14,7% виробів хімії та наф­тохімії (відповідно $0,78 млрд та $5,3 млрд), 22% кондитерської промисловості (відповідно $0,16 млрд та $0,74 млрд). Значно сильніша залежність від російського ринку збуту в українського машинобудування. Так, за січень – травень 2013 року із виробленої на $5,4 млрд продукції галузі до РФ її було експортовано на $2,3 млрд (42,6%). Водночас тут спостерігається значна кооперація виробників двох країн, а Росія не має чим замістити на внутрішньому ринку відповідну продукцію із України. Крім того, помітна частина навіть сучасного, успадкованого від радянської доби, вітчизняного машинобудування конкурентоспроможна й на ринках розвинутих країн. Про це, наприклад, свідчить помітний відсоток продукції галузі в загальному українському експорті 2012 року до таких держав, як Естонія (57,7%), Норвегія (47,3%), Авст­ра­­­лія (45,8%), Угорщина (45,2%), Латвія (35,4%), Німеччина (34%), Велика Британія (30,1%), Швейцарія (20%), Литва (19%), США (17,1%), Фінляндія (17%). Крім того, машинобудівна продукція становить значну частину експорту з України до великих імпортерів нашої продукції в Азії: як-от Іран (21,7%), Індія (8,2%), Китай (15,5% від початку 2013 року).

Ефективнішим методом вирішення торговельних проблем із РФ може стати залучення до переговірного процесу Брюсселя

Отже, проблеми зі збутом у Росії бодай частково можуть бути вирішені за рахунок переорієнтації на відповідні ринки та пошук нових. Крім того очевидною є потреба націлення українського машинобудування на потреби внутрішнього ринку, зокрема за допо­могою кооперації з ком­па­ніями розвинутих країн. Саме таким чином, а не у спосіб підтримання штучного дихання для підприємств, зациклених на рин­­ку РФ, може успішно розвиватися ця галузь української промисловості, компенсуючи водночас утрати на російському напрямку. Так, український експорт машинобудівної продукції до Росії становить близько $6–7 млрд за рік ($6,9 млрд у 2012-му, а у 2013-му, з огляду на тенденції першого півріччя, значно мен­­ше). При цьому обсяг імпорту продукції машинобудування до України становив $22,4 млрд у 2012 році. Навіть якби половину відповідного попиту задовольнити за рахунок випуску товарів усередині країни (з локалізацією бодай 40–50%), то це означало б, що вітчизняне машинобудування випустить додаткову кількість продукції як мінімум на $4–5 млрд. До того ж у цьому випадку йтиметься про розвиток важливих коопераційних зв’яз­ків із високотехнологічними (зокрема, і європейськими) економіками, уряди яких не мають традиції спекулювання на тор­говельно-економіч­них зв’яз­ках із метою політичного шантажу. 

Потенціал для відповіді

Ініціатори торговельної війни проти України, схоже, впевнені, що вона не зможе дати у відповідь, оскільки зви­к­ли, що на кожну чергову атаку з боку Росії Київ виявляв готовність іти на поступки, приймав нав’язані Москвою правила гри. Тим часом, обмеживши у відповідь російський імпорт до України можна змінити відповідну парадигму торговельних відносин, змусити Кремль остерігатися. Перші спроби вже є. Заборонено імпорт до України і транзит її територією зерна з трьох федеральних округів РФ, які найбільше його експортують: Сибірського, Північнокавказького та Південного (офіційна підстава – випадки захво­­рюван­­ня тварин на ящур у цих регіонах). Міністр енергетики Едуард Ставицький заявив про намір НАК «Нафтогаз України» і далі зменшувати закупівлі російського газу, натомість подвоїти у 2014 році поставки з Європи (із 2,5 млрд м3 у поточному до 5 млрд м3). Потенціал для кроків у відповідь, які мають демотивувати Москву від зловживання торговельними війнами, закладений у великому дефіциті двосторонньої торгівлі товарами. Лише за перші п’ять місяців російські поставки до України майже на чверть перевищили обсяги нашого експорту до РФ. Так, понад 60% з них становить мінеральне паливо (газ, нафта й нафтопродукти, вугілля). Але решта зіставна з 50% вітчизняного експорту до північного сусіда (через згадану диспропорційність двосторонньої торгівлі). У цих 40% є чимало товарів, які можна було б замінити. Наприклад, продукція чорної металургії, хіміко-фар­мацевтичної галузі, харчопрому (особливо какао, кава, чай, тютюн та вироби з них – див. «Не газом єдиним»), добрива. Врешті, та сама продукція машинобудування та приладобудування. На Україну припадає значна частка російського експорту цих товарів – $0,95 млрд (або 11,3% всього експорту машинобудування та приладобудування) за перші п’ять місяців 2013-го.

Втім, і мінеральне паливо є цілком вразливою позицією у російських поставках до України. Особливо ж коли йдеться про наф­ту, нафтопродукти та вугілля – це той імпорт із РФ, який можна мало не повністю замінити поставками з третіх країн. Приміром, у випадку чорного золота і продуктів із нього достатньо залучити кілька західних ТНК, як це вже відбувається у газовій галузі. Shell, BP, Chev­ron, EхоnМo­bil, азербайджанська SOCAR або арабські компанії за належних інвестиційних гарантій та мотивації здатні замістити російські компанії на українському ринку нафтопродуктів за рахунок імпорту (на коротку перспективу) або й збудувати тут сучасні НПЗ (на середньострокову). Для російського бізнесу це може означати втрату  українського ринку нафтопродуктів. Якщо РФ і далі тіснитимуть ще й із газового ринку, то експансіоністська політика Кремля щодо нашої країни буде серйозно підірвана. Ще простіше знайти заміну російському вугіллю за рахунок власного видобутку або імпорту із третіх країн. Врешті, й щодо блакитного палива останнім часом триває диверсифікація імпорту, хоч і надто повільна. Зокрема, якщо 2014 року з Європи буде імпортовано 5 млрд м3 газу, то це означатиме для РФ втрату порівняно з 2012-м більш як $2 млрд експорту. А з уведенням у дію плавучого LNG-термінала потужністю 5 млрд м3 – ще стільки само.

Намагатися вирішувати конфлікт із Росією, орієнтуючись на механізми СОТ, навряд чи ефективно через тривалість процедури та здатність Москви вдосконалювати інструментарій створення проблем для українського експорту з політичних мотивів. Ефективнішим методом вирішення торговельних проблем із РФ, особливо після підписання Угоди про асоціацію з ЄС, може стати залучення до переговірного процесу Брюсселя. Водночас є гіпотетична можливість, що після успішного підписання та набрання чинності згаданим договором логічна доцільність у продовженні торговельної війни проти України для Росії буде втрачена. Проте російський ринок у будь-якому разі залишатиметься для українських постачальників вкрай ненадійним і одним із найризикованіших. З огляду на це вітчизняні компанії навіть по завершенні нинішньої торговельної війни мають почати позбуватися надмірної залежності від російського ринку.