У місті Цюйфу на сході Китаю, на батьківщині Конфуція, можна помітити зародження двох культів. Один оточує самого стародавнього мудреця. У спорудженому на його честь храмі відвідувачі по черзі кланяються й падають ниць перед великою тронною статуєю Конфуція. Інший культ у Цюйфу – вшанування глави держави Сі Цзіньпіна. Тут досі захоплено згадують його приїзд у 2013 році. Це був перший за понад 20 років візит очільника Комуністичної партії до міста. І хоча Сі Цзіньпін відвідав Цюйфу, фактично ані разу, відколи став главою держави, він не віддав шани пам’яті Мао Цзедуна в його рідному селі Шаошань у провінції Хунань. Сьогодні в сувенірних крамничках Цюйфу можна придбати тарілки, прикрашені зображенням Сі Цзіньпіна. Його усміхнене обличчя дивиться на вас із великого білборда біля Інституту Конфуція разом із цитатою сучасного мудреця: «У поширенні конфуціанства у світі Китай мусить повністю захищати своє право голосу».
Після приходу до влади у 2012 році Сі Цзіньпін намагається просувати Конфуція (котрого Мао Цзедун лише ганив) як великого родоначальника китайської культури. Наразі він іще не дійшов до того, щоб поклонитись у храмі Конфуція в Цюйфу, розореному колись червоними гвардійцями Мао (одне з їхніх наспіх намальованих гасел, «Революція – не злочин», і досі можна прочитати на кам’яній плиті). Однак мало в яких опублікованих коментарях Сі Цзіньпіна немає відкритої похвали конфуціанській філософії, котра все ще дуже дратує партфункціонерів: їм змалку втовкмачували, що то основа «феодального» правління в Китаї від стародавніх часів до початку сучасної доби.
Для монархів, які регулярно відвідували Цюйфу, конфуціанство було практично офіційною релігією. «Дядечко Сі», незважаючи на міні-культ, який його оточує, схоже, не прагне видаватися сучасним імператором. Але, як і давні правителі, вважає, очевидно, конфуціанство потужним ідеологічним інструментом завдяки акценту на порядок, ієрархію та обов’язок перед правителем і родиною. На відміну від імпортної, нестравної марксистської догми конфуціанство має ту перевагу, що воно своє, питоме.
Хоча КПК вже давно тихенько проводила реабілітацію Конфуція, за Сі Цзіньпіна темпи процесу прискорилися. У лютому 2014 року він зібрав «колективний семінар» політбюро, на якому сказав, що традиційна культура повинна стати «невичерпним джерелом», яке живить цінності партії. В офіційних звітах про семінар Конфуцій не фігурує, але з партійної літератури зрозуміло, що згадані Сі Цзіньпіном людські риси (як-от доброзичливість, чесність і справедливість) обстоював і великий філософ. У вересні Сі Цзіньпін став першим партійним лідером, який відвідав святкування з нагоди 2565-ї річниці народження Конфуція. Китай, як сказав він присутнім науковцям з усього світу, завжди був миролюбною країною, і ця риса має «дуже глибокі корені в конфуціанському мисленні». У травні офіційні ЗМІ написали, що ланка між марксизмом і конфуціанством, яку багато хто вважає дуже крихкою, була «найактуальнішою темою» гуманітарних досліджень 2014 року.
Читайте також: Китай хоче посилити економічну співпрацю з ЄС
Під керівництвом Сі Цзіньпіна партія підкоригувала свої ідеологічні мантри в дусі конфуціанства. На її з’їзді у 2012 році, приуроченому до вступу Сі Цзіньпіна на найвищу державну посаду, гасла «центральних соціалістичних цінностей» були лаконічно втиснуті у 12 слів, кожне з яких складалось із двох ієрогліфів, і розвішані повсюди в Пекіні та інших містах країни. Ці ідеї – справжнє попурі. Деякі на диво нагадують західні, як-от демократія, свобода й рівність. Є і реверанс у бік соціалізму – «самовіддана праця». Інші, як-от гармонія та відвертість, більше схожі на конфуціанство. Професор філології Пекінського університету Чжан Їву зауважує подібність до «спільних цінностей», запроваджених урядом Сінгапуру в 1991 році. Авторитарний Сінгапур, де держава шанує конфуціанство, завжди служив прикладом для Китаю, за словами Чжана.
Звичайно, в новоявленій любові партії до мудреця не обійшлося без конкуренції. Китай оточений країнами, які вважають себе конфуціанськими, зокрема Японією (у якій бачить супротивника), Південною Кореєю, Тайванем і В’єтнамом. Коли 10 років тому КНР почала відкривати за кордоном мовні школи, щоб нарощувати свою м’яку силу, їх назвали Інститутами Конфуція. Нині у 120 країнах є 475 таких інститутів.
Читайте також: Що приховує боротьба з корупцією у Китаї?
Деякі науковці хотіли б, щоб Сі Цзіньпін пішов набагато далі й запровадив нову форму держави на основі конфуціанства. Особливе місце в цьому таборі належить Цзян Циню, ректорові конфуціанської академії міста Гуйян на південному заході країни. Співавтор опублікованої в The New York Times 2012 року статті, він висунув ідею трипалатного парламенту для Китаю. Одну з палат має очолити нащадок Конфуція (їх є чимало, зокрема й приблизно чверть мешканців Цюйфу. Водій таксі похвалився мені, що він – нащадок у 77-му коліні). Інша палата складатиметься зі «зразкових осіб», висунутих ученими – знавцями класичного конфуціанства. Сі Цзіньпін, безкомпромісний поборник партійної монополії на владу, ні за що не погодився б на план Цзян Циня. Але інше гасло, яке майорить над пекінськими мостами, звучить не так категорично: «Люди мають віру, нація – надію, країна – силу». Яку саме віру і в що, не сказано, але можна здогадатися, що конфуціанство дістане партійне благословення. Два культи сплелися воєдино.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com