«Наша мета – здобути 50% голосів на наступних виборах, і ми її досягнемо!» – ще півроку тому зухвало виголошував зі сцени Беппе Ґрілло, лідер «Руху 5 зірок». Нове політичне утворення стало головним відкриттям останньої кампанії в Італії – здобуло 25,5% голосів на парламентських перегонах у лютому завдяки обіцянкам «очистити політику», змести старий корумпований політичний клас і забезпечити безпосередню участь електорату в ухваленні рішень. Однак за півроку популярність «Руху» впала на 5%. На місцевих виборах, які відбулися в 500 містах Італії, йому вдалося перемогти лише у двох. Частково розчарування виборців пояснюють тим, що парламентарії від «5 зірок» відмовилися формувати уряд із будь-якою з інших партій, таким чином посприявши об’єднанню в широку коаліцію тих самих представників старої політичної еліти, яку вони критикують: лівих і правих на чолі з Берлусконі.
Після фіаско на місцевих виборах депутатка від «Руху 5 зірок» Аделе Ґамбаро заявила журналістам, що причиною цього вважає «неправильну риторику» лідера Беппе Ґрілло, мовляв, він відлякує виборців своєю неконструктивною позицією і радикальними висловлюваннями (на кшталт того, що італійський парламент є «смердючим могильником»). Останній відреагував на критику пропозицією виключити Ґамбаро з лав партії, що й було зроблено в результаті онлайн-голосування її членів із поясненням: «Слова сенаторки Ґамбаро, не погоджені з парламентськими групами, зашкодили репутації «Руху 5 зірок» і є її особистою думкою, яка не відповідає дійсності». На знак солідарності з депутаткою політичну силу покинули ще троє колег. Загалом після виборів із «Руху 5 зірок» були виключені або добровільно пішли близько десятка депутатів. Аргументуючи своє рішення, вони говорять про «задушливу атмосферу», «стратегію терору», «полювання на відьом». «Рух 5 зірок» став «персональною партією Ґрілло з феодальною системою правління», – заявила пресі екс-депутатка Фабіола Аніторі.
Новий Берлусконі чи Муссоліні?
Через свою різкість та емоційність Беппе Ґрілло швидко став не менш суперечливою фігурою в італійській політиці, ніж Сільвіо Берлусконі. Після лютневих виборів закордонні журналісти писали про перемогу двох клоунів, шукаючи паралелі в поведінці політиків. Прибічник «Руху 5 зірок» Джуліо Сансеверіно вважає такі порівняння не зовсім коректними: «Це правда, що і Берлусконі, і Ґрілло вміють спілкуватися з народом. Проте перший не є коміком, він карикатура. Ставить ріжки, робить «ку-ку» Меркель, кепкує. Другий – сатирик, його стиль гумору кардинально інший. Берлусконі перестав бути смішним, із жартів Ґрілло досі регочуть». Безперечно, багаторічний досвід роботи коміком – один із факторів, завдяки якому останній, а разом із ним «Рух 5 зірок» стали популярними. На Апеннінах Ґрілло знали задовго до рішення піти в політику, його блог читали мільйони. За словами експерта з політичних комунікацій Крістіана Ваккарі, він уміло скористався іміджем коміка в політичних цілях: «Якщо мітинг влаштовує інший політик – це просто політик, який говорить. А на мітинги Ґрілло приходять, бо він розважає людей. Для багатьох мотивація така: ходімо послухаємо, зазвичай квитки на його виступи по €50, а зараз безплатно! А потім вони думають: чому б і не проголосувати за нього?».
Нині той самий Ґрілло, завдяки якому «Рух 5 зірок» здобув шалений успіх, перетворився на джерело проблем своєї політичної сили – на його адресу лунають звинувачення в авторитаризмі. Закидаючи аморальність іншим політикам, він не терпить інакодумства всередині своєї партії. Критичні запитання читачів його блогу залишаються без відповіді, тих, хто з ним не погоджується, Ґрілло цькує як «тролів», журналістів звинувачує у змові проти нього. Британський часопис The Spectator навіть надрукував провокаційну статтю, в якій порівняв його з Беніто Муссоліні. «До Муссоліні Ґрілло далеко, історія не повторюється», – не погоджується політолог П’єрджорджо Корбетта, автор книжки про феномен «Руху 5 зірок». На його думку, ця партія наступила на ті самі граблі, на які раніше ставали інші популістські рухи: намагаючись протистояти представницьким механізмам у політиці та пропагуючи «пряму демократію», вона скотилася до авторитаризму свого лідера.
Утопія «прямої демократії»
Ідея «прямої демократії» забезпечила «Руху 5 зірок» голоси багатьох виборців, які відчували, що їх не чують інші політичні сили. Під час лютневої парламентської кампанії ідеолог руху Джанроберто Казаледжо переконував: нові технології, насамперед інтернет, створюють можливість прямої участі громадян у прийнятті політичних рішень й управлінні державою без традиційного посередництва партій. Люди пропонують закони й обговорюють їх у мережі, там само голосують. При цьому держава заощаджує на утриманні політиків і знижується ризик корупції – таке бачення майбутнього привабило багатьох. Серед інших ідей, які знайшли відгук поміж італійців, – пропозиція заборонити балотуватися тим, кого було засуджено хоча б у першій інстанції, обмеження на перебування тієї самої особи в парламенті до двох термінів, відмова від державного фінансування політсил. Частину з цих пропозицій парламентаріям від «Руху 5 зірок» вдається втілювати в життя. Наприклад, половину зарплат вони повертають у бюджет, як і гроші на виборчу кампанію. Справді, кандидатів у депутати від цієї політсили обирали за допомогою онлайн-голосування, і кожен має право запропонувати законопроект на сайті. Однак схоже на те, що «пряма демократія» закінчується там, де думки членів «Руху» не збігаються з думкою їхнього лідера.
«Зіркові» уроки
Як свідчать опитування, «Рух 5 зірок», попри все, лишається доволі популярним: йому симпатизує 20% італійців. Чимало з них, як-от 37-річний лікар Джуліо Сансеверіно, збентежені виключенням «дисидентів», однак виправдовують їх молодістю політичної сили: «Є правила, і якщо хтось їх порушує, він має піти. Можливо, політсилі справді бракує демократії, однак її в ній набагато більше, ніж в інших партіях».
Успіх «Руху 5 зірок» також створив важливий прецедент, який надихає активістів за кордоном. У Греції з’явилася «Драхма 5 зірок», яка запозичила чимало ідей італійських колег. П’єрджорджо Корбетта прогнозує, що політсили такого штибу можуть виникати і в інших країнах, де сильне почуття громадського невдоволення. Найкориснішим для охочих повторити успіх «Руху 5 зірок» може стати його досвід ведення електоральної кампанії і використання інтернету. Партія довела, що виграти кампанію можна, не маючи величезних фінансових та медійних ресурсів. Усе, що потрібно, – обрати яскравого лідера, вгадати настрої електорату, завдяки інтернету дати голос тим, кого зазвичай не чути. Ґрілло та його команда цілковито відмовилися від дорогих традиційних методів політичної реклами: білбордів і телевізійних роликів, зосередившись на мобілізації прибічників у мережі та організації живих виступів на площах. Це, на думку Крістіана Ваккарі, стало головним козирем: «З 1994 року, відколи на політичній арені з’явився Берлусконі, всі були переконані, що політика – те, що відбувається в телевізорі, а не на вулицях. Однак багато виборців втомилися від телевізійної політики, вважають її формою, закритою для участі людей, відірваною від них. Ґрілло був єдиним, хто систематично спілкувався з електоратом на місцях». Він також відмовився брати участь в різноманітних ток-шоу, таким чином підкреслюючи свою відмінність від лідерів інших партій. Саме це й стало новиною – про «Рух 5 зірок» на ТБ говорили не менше, ніж про інших.
Щоб і далі надихати Італію та світ, «Рухові 5 зірок» варто провести роботу над помилками, кажуть експерти. Адже, відмовившись співпрацювати з іншими партіями, політсила фактично унеможливила ухвалення пропонованих нею законів. Займаючи неконструктивну позицію і критикуючи все і всіх, Ґрілло ризикує ще більше втрачати підтримку виборців, вважає Корбетта. «Ґрілло дав голос частині італійського електорату, яка почувалася зневаженою, і з цього погляду зробив позитивний внесок у демократію. Однак він не здатний втілити в життя решту складових демократичного процесу: урядувати, шукати компроміс із іншими політичними силами задля реалізації спільних цілей». Те, що відбувається сьогодні з «Рухом 5 зірок», свідчить: лише існування інтернету недостатньо, щоби трансформувати політику.