Натомість Китай привертає менше уваги. Не втручається у вибори, не підкуповує політиків, не обзаводиться власними виданнями, не вдається до економічних санкцій, не будує бізнес-плацдарму заради політичного впливу. Чи то лише так здається? Виявляється, австралійці можуть розповісти напрочуд знайому історію, що є повчальною для тих, хто має справу з Росією.
Розпочнемо зі свіжої чудової книжки «Тихе вторгнення» («Silent Invasion», 2018) австралійського науковця Клайва Гамільтона. Книжка чекала на публікацію цілий рік через побоювання помсти китайців. У ній розповідаються приголомшливі подробиці про те, як пекінська влада проникла в політичну систему країни. Австралійські високопосадовці б’ють на сполох. Очільник Австралійської служби безпеки і розвідки (ASIO) Данкен Льюїс сказав депутатам у Канберрі: «Ворожі іноземні шпигуни ведуть диверсійну діяльність… безпрецедентних масштабів». Він не назвав країни, яка засилає агентів, але є підстави вважати, що йшлося не про Індію.
Читайте також: Як програти Китаю
Тривожаться також у Новій Зеландії. На нещодавньому засіданні призначеної американським Конгресом Комісії з питань економіки та безпеки у відносинах між США і Китаєм колишній аналітик ЦРУ Пітер Меттіс застеріг: китайці так проникли в інституції та органи Нової Зеландії, що ставлять під питання участь країни в розвідувальному альянсі Five Eyes за участю Австралії, Великої Британії, Канади та США.
Австралія планує суворі контрзаходи: кожен, хто діє від імені іноземної держави, повинен буде зареєструвати свою діяльність. Відповідний пакет законопроектів привів до дебатів в Австралії й тиску Китаю. Він має вдосталь можливостей для того, щоб чинити вплив і карати спротив. Це найбільший експортний ринок Австралії та головний постачальник туристів. Третина іноземних студентів в австралійських університетах — китайці. Наразі Пекін виказує незадоволення, заморожуючи дипломатичні відносини з Австралією, призупиняючи імпорт австралійського вина й затягуючи з підписанням масштабної угоди про експорт м’яса.
Напрошуються паралелі з відносинами між Заходом і Росією. Кожна зі сторін переконана, що міжнародний лад, сформований після холодної війни, спрямований проти неї, тож без докорів сумління порушує його норми й закони. І кожна може розраховувати на місцеву допомогу. Охочі відновити зв’язки з Кремлем у дусі Realpolitik мають однодумця в особі професора Г’ю Вайта з Австралійського національного університету. Вайт наполягає: його країні слід відмовитися від альянсу зі США, що занепадає, ставитися до Пекіна як до рівноправного стратегічного партнера й подбати про розподіл влади в регіоні між Китаєм та Австралією. Труднощі з виданням книжки Гамільтона та побоювання видавця нагадали мені про перешкоди, з якими зіткнулася моя подруга Карен Давіша (вона померла у квітні цього року). Її книжка «Путінська клептократія» («Putin’s Kleptocracy», 2014) була такою провокаційною, що видавництво Cambridge University Press свого часу її притримало.
Читайте також: Зупинити брудні гроші
Відмінність у тому, що Китай схиляється до м’якого й систематичного тиску, а Росія — до грубої та короткострокової тактики. Ці тактики успішні вдома, але водночас контрпродуктивні. Завдяки їм НАТО активізувалося, громадськість стривожилася, багато країн збільшило бюджети на оборону, навіть ті, що не входять до Альянсу, як-от Фінляндія та Швеція. Різношерсті російські «аналітичні центри» та діаспорні організації слабенькі порівняно з аналогічними китайськими на кшталт Робочого департаменту Єдиного фронту і, на вищому рівні, Китайської народної політичної узгоджувальної ради. Ці «парасолькові» структури мають підрозділи, як-от організація з геть не загрозливою назвою «Європейсько-американська асоціація випускників». Росія покладається на агресивні шпигунські методи, а от китайські розвідувальні служби діють із підпілля.
Парадокс у тому, що КНР як справжня наддержава цілком може перейняти грубий підхід росіян. А Кремлю краще б використовувати обережну китайську тактику. У будь-якому разі Захід має зробити висновок із повчальної історії: треба розвивати здатність до спротиву й стримувати противників, поки ще є можливість.
———————————
Після заяв про відмову від тарифної війни з КНР президент США Дональд Трамп знову оголосив про наміри ввести 25% мито на низку товарів із Китаю. Під додаткове мито протягом наступного місяця мають потрапити товари загальною вартістю близько $50 млрд. Однією з причин, чому Трамп раніше відтягував запровадження тарифів, називали його небажання псувати стосунки з китайським лідером Сі Цзіньпіном напередодні майбутнього саміту з Кім Чен Ином, на якого очільник КНР має чималий вплив. Така непослідовність у політиці президента Сполучених Штатів також є ознакою боротьби, що триває у Вашингтоні між прихильниками економічного націоналізму та поміркованішими політиками. Останні побоюються, що торговельні війни можуть у довгостроковій перспективі нашкодити ринкам та сповільнити економічне зростання в США.