Аналізуючи зміни до Податкового кодексу, які нещодавно прийняв наш парламент, хоч-не-хоч згадуєш закон Мерфі. Тільки треба перефразувати: хай там про що депутати і міністри говорять у Верховній Раді, йдеться про гроші. Не буду розглядати, чим зумовлена та чи інша правка, – їх безліч. Спробую сформулювати загальну логіку наявних коректив… Наприклад, зміни до розділу про рентні платежі за користування українськими родовищами відкривають простір для корупційних зловживань. Але ж у парламентському комітеті навіть не говорили про те, чому треба зменшити одну ренту, але збільшити іншу. Схожа ситуація і з акцизами – логіку трансформацій ніхто нікому не пояснює. Я запитував щодо цих та низки інших змін, але відповіді від ініціаторів не почув. Насправді за багатьма корективами стоять інтереси приватних компаній, однак ціну питання визначити важко, адже під час розгляду поправок до Податкового кодексу не враховували ані математики, ані соціології. Це загалом неприпустимо, оскільки зміна будь-яких податків (особливо акцизів, які впливають безпосередньо на добробут споживачів) потребує розуміння наслідків і прогнозування або ж бодай прагнення зрозуміти. З одного боку, тих, хто харчується з бюджету, цікавить, чи побільшає в держави грошей, як їх розподілятимуть тощо. З іншого – для підприємців і топ-менеджерів становлять інтерес параметри збільшення-зменшення фіскального навантаження. Це ж елементарна математика!.. І наш комітет не проводив таких обрахунків. Детально правки не розглядалися взагалі. І тут немає нічого дивного: коли комітет приймає рішення, то більшість у ньому (звісно, провладна) воліє не розбирати корективи. Справді, навіщо це робити, якщо урядова позиція зрозуміла?..
Податковий кодекс був украй неоднорідним і фрагментарним від самого початку. Можна було сподіватися на те, що після прийняття задекларованих змін цей документ стане ціліснішим і логічним. Проте правки ухвалювали безсистемно, що лише поглибило нормативні суперечності. Американський філософ Генрі Торо пропонував максимально все спрощувати, щоб наблизитися до істини. Зрештою, звідки взявся Податковий кодекс?.. У 1990-х роках, коли формувалося фіскальне законодавство України, мене часто критикували за норми, життя від яких погіршилося… Припускаю, що це може бути, напевно, критика навіть є справедливою. Але ж Податковий кодекс – це 90% законів, написаних за моєю участю, зведених докупи, що не лише не полегшило життя, а ще більше ускладнило. Такий підхід за визначенням не може бути сприйнятий як реформа. Чимало платників уже отримали «задоволення» від обіцяних «податкових канікул» і «спрощення адміністрування». На черзі відчуття нових змін та ще й пенсійної реформи.
Відразу відчуття «реформ» виникне не в усіх. Якщо ви, наприклад, живете в Києві, молоді та ще й маєте вищу освіту, то вам пощастило, найімовірніше, законодавчі трансформації вас не торкнуться, хіба що опосередковано – через погіршення умов для роботодавця. Але ж такі стартові позиції має не кожен. 92% українців потерпатимуть від нових правил гри, причому лише незначна частина зможуть прилаштуватися… Податковий кодекс розширює повноваження податківців і ускладнює роботу дрібних підприємств, а це означає, що кількість самозайнятих зменшуватиметься. Водночас нові норми пенсійного законодавства формують підґрунтя для конкуренції між молодою робочою силою, зокрема випускниками вишів, і працездатними поважного віку. Але ж зараз, коли відбуваються всі ці зміни, ніхто не аналізує можливих соціальних наслідків. У мене немає готових відповідей, але проблема в тому, що питання взагалі не порушуються!
Так, у конкретних народних депутатів є розуміння, навіщо потрібні окремі зміни. Для того щоб їх здійснити, деякі групи навіть можуть піти на поступки, наприклад, дещо поліпшити механізм оподаткування прибутку підприємств в інтересах усіх платників, не чіпати зайвий раз ПДВ тощо. Але всі ці трансформації дуже еклектичні й незв’язні. Інший підхід до змін у законодавстві можливий лише за умови, що податкові та соціальні норми розроблятимуть не на вулицях під прапорами різних партій і не поспіхом. Згадані корективи насправді надзвичайно серйозні, адже так чи інакше позначаються на кожному сімейному бюджеті. З урахуванням цього потрібно розуміти, що владу обирають не для того, щоб потім сидіти і розмірковувати, чому громадяни такі бідні, а депутати – навпаки… Вона має пояснювати громадянам зміст законів, а не нав’язувати. Ми не ЦК КПРС, щоб розповідати, як треба жити іншим. Це мають зрозуміти і українці, і їхні політичні обранці.