«Можна сказати, що вона (Україна – Ред.) вистояла, бо розпався СРСР. Але сучасне покоління не має в тому якихось заслуг. Незалежність упала на голову радянським людям через те, що зник, розсипався, самознищився комунізм, без втручання внутрішніх чи зовнішніх сил», – переконаний Кульчицький.
«Кількість дисидентів – громадян, не згодних із політикою уряду, – була зовсім невелика, вимірювалася кількома тисячами. Зовнішня небезпека для Союзу була виключена, бо ніхто не бажав воювати з країною, яка мала атомну зброю. Можна сказати так: незалежність України здобули представники попередніх поколінь. Ті, хто створював УНР у 1917–1920 роках, хто боровся проти колективізації в 1930-х чи радянізації в повоєнний період у Західній Україні.», – зауважив історик.
«Але я не порівнював би нашого суспільства із сучасним європейським. Чому? Якось Ґорбачов, у хвилину відвертості, сказав: «Це жах, 75 років, три чверті століття, пішло в нікуди», – маючи на увазі все, що трапилося після 1917-го. Тим часом країни Західної Європи розвивалися», – наголосив експерт.
«Причому, якщо радянські люди в 1960–80-х роках вважали, що за кордоном СРСР – капіталістичні країни, а в нас соціалізм, насправді все було не так. У Радянському Союзі деградував комуносоціалізм, а в Західній Європі країни з ринковою економікою (радянською мовою – капіталістичні) еволюціонували в бік соціальної держави. У ній класова боротьба відбувається в цивілізованих формах і має другорядне значення, а на першому плані – співробітництво класів», – додав він.
Повний текст інтерв'ю з доктором історичних наук Станіславом Кульчицьким читайте у черговому числі "Українського тижня".