Шість міст, шість фільмів – очікувано гарантований кайф у різноманітних жанрах, як-то кримінальна й підліткова драма, фантастична мелодрама, трилер, комедія і трагікомедія. Один із найбільш вибухових фільмів, який точно нікого не залишить принаймні без однієї усмішки, – це «Ірландець» англійського режисера (таки ж ірландського походження) Джона Майкла Макдонаха. Що цікаво: це той самий Макдонах, який вісім років тому так круто дав маху зі сценарієм м’якотілого «Неда Келлі» з іще живим тоді й мало відомим Гітом Леджером.
Нинішня стрічка – дещо прямо протилежне. Якщо порівнювати з поліцейськими фільмами, драма Макдонаха смішніша за «Смертельну зброю», доросліша за «Поліцейську академію» і чорніша за «Тренувальний день». Плюс абсурдистсько-гомеричний вестерновий додаток. Словом, це авторський ірландський фільм з усіма наслідками: повний нецензурної лексики, чорного гумору, неполіткоректності й (удаваного) расизму. У центрі звеличується Брендан Ґлісон (Менелай із «Трої»), збоку – Дон Чидл (Башер із «11, 12, 13 друзів Оушена»), а на далекому плані – дуже характерний Ліам Каннінґем (Солон із «Битви Титанів»). Ця трійка і формує ядро фільму про Ірландію, трафік наркотиків, поліцію та афроамериканського агента ФБР, що має на меті впіймати транш на $500 тис. Здається, що стрічка от-от увійде в піке «чистої» комедії, а натомість, обманюючи надії глядачів, круто вирулює на заколисувально-серйозну драму. В цих моментах спасінням від сну залишається Ґлісон, чий неконтрольований герой будь-якої хвилини може викинути чергове неочікуване колінце. І викидає, звалюючи драму у прірву трилера.
Ось це маневрування між гумористичним і драматичним, між легковажним і серйозним, між лихослів’ям і чесністю робить фільм нестандартним, дуже цікавим витвором поліжанровості. «Ірландець» – це грубий, безсоромний ведмідь, який часом необачно чавить правила доброго тону. Але як тішить душу гріх радості від підглядання за ним!
Читайте також: Український глядач залишився без «Драйву»