Символічно, що нинішні події нагадують 2009–2010 роки, коли в США почався сланцевий бум на тлі світової фінансової кризи й пандемії свинячого грипу H1N1. Сьогодні сланцева нафта й газ стали в пригоді, коли разом з пандемією COVID-19 спалахнула нафтова війна між ОПЕК (читай Саудівською Аравією) і Росією. Унаслідок небаченого демпінгу на спотовому ринку Саудівська Аравія змогла посунути РФ з багатьох раніше звичних ринків, різко збільшити видобуток і, по суті, залити весь світ дешевою нафтою. Наприклад, від закупівлі російської нафти відмовився Китай, оскільки в саудитів ціна нижча. США також поки що не програли: Трамп наказав закуповувати дешеву нафту для стратегічного резерву, хоча деякі сланцеві компанії були вимушені трішки переглянули свої інвестиційні плани.
Звичайно, нафта по $20–30 є позитивним розвитком подій для споживачів і серйозним випробуванням для бюджету РФ. За оцінками провідних експертів, валютні запаси Росії, створені за останні три роки, дадуть змогу бюджетові РФ тримати ситуацію на плаву, хоча в разі затяжної зупинки світової економіки цей період може скоротитися. Але річ не тільки в нафті. Цікаві тенденції стосуються також ринку газу.
Читайте також: Die Welt: Нові переговори про майбутнє нафти
У лютому — березні 2020-го через теплу зиму й пандемію ціни на природний газ у Європі впали мало не до 15-річного мінімуму. Сьогодні спотові котирування на нідерландському хабі впали до $102 за 1000 м3 (€9,0587 за 1 МВт•год — за новою системою ціноутворення). Наприклад, Італія, яка була другим споживачем у ЄС після Німеччини, зупинила все виробництво, крім життєво необхідного. І це при тому, що рівень газу в європейських сховищах є рекордним з 2012 року — 54 млрд м3. Торік «Газпром» поставив 175,8 млрд м3 газу в ЄС, і поки що обсяги постачання різко не зменшуються, але тенденція саме на обмеження поставок. Окрім інших факторів, у Європі розгорнулася боротьба між поставками скрапленого газу, зокрема зі США та Росією, яка концентрується на трубопроводному газі. Проте якщо 2019 року поставки «Газпрому» майже не зростали (збільшення на 1,5%), то обсяги скрапленого газу зросли на 85% — до 76 млн т. Унаслідок цього російська частка європейського ринку зменшилася до 42,5%. Для того щоб зберегти присутність на ринку, «Газпром» був вимушений перейти до нового контрактного механізму, який дає споживачам змогу самостійно обирати рівень відбору газу, а також застосовувати електронні торговельні майданчики. Але без сюрпризів не обійшлося.
У 2019 році поставки російського газу в Туреччину зменшилися на 40% до 14,5 млрд м3. Причина — різке збільшення поставок азербайджанського газу з Трансанатолійського газопроводу (на 29%) та скрапленого газу з Алжиру, Нігерії, Катару й США (на 7%), тоді як через «Блакитний потік» поставки знизилися з 16 млрд до 10 млрд м3. За цих умов запуск «Турецького потоку», який відбувся в процесі помпезної церемонії за участю Путіна 7 січня, укотре поставив під питання його економічну доцільність. Туреччина перемістилася на четверте місце серед європейських споживачів російського газу, хоча раніше впевнено посідала друге-третє місця.
Ще гірша ситуація на Сході. У лютому стало зрозуміло, що «Газпром» зриває поставки газу в Китай по широко рекламованому газопроводу «Сила Сибіру». Коли після десяти років важких переговорів 2014-го в Шанхаї урочисто підписали контракт, Москва обіцяла постачати 38 млрд м3 щороку, що впродовж 30 років мало б принести в російську скарбницю до $400 млрд. Крім того, було сказано, що Китай хоча б частково профінансує цей проект. Тепер з’ясувалося, що, по-перше, Китай відмовився вкладати гроші в цю «трубу», а по-друге, навряд чи постачання газу перевищить 25–26 млрд м3 на рік. Причина — системні прорахунки в облаштуванні нового родовища Чаянда та низька якість роботи. До того ж ціни на газ пішли униз, Китай різко збільшив закупівлю скрапленого газу (у тих самих США), а тут і пандемія почалася. Витрати на будівництво «Сили Сибіру» зросли з $55 млрд до $70 млрд, що взагалі поставило під сумнів його окупність в осяжній перспективі.
Читайте також: Епоха дешевої нафти
Нарешті про плани до кінця року вдвічі зменшити закупівлю російського газу повідомила Болгарія. Там також сподіваються на долю азербайджанського газу через Туреччину та скрапленого зі США. Для цього Болгарія активно будує інтерконектори з Туреччиною та Грецією. Не в останню чергу на рішення Болгарії вплинув черговий шпигунський скандал у січні, коли двох «дипломатів» російського походження спіймали на протиправній діяльності й вислали з країни. У перспективі, коли буде завершено будівництво системи інтерконекторів у Центральній Європі від Балтійського до Середземного морів, Болгарія має намір повністю відмовитися від газу з РФ. Про аналогічні плани з 2022 року вже заявила Польща.
Цілком очевидно, що пандемія COVID-19 завдала відчутної шкоди планам економічного розвитку Європи, зокрема в секторі енергетики. Проте вірус піде, а потреба опалювати домівки й забезпечувати промисловість нікуди не дінеться. На цьому тлі стає дедалі очевиднішим, що багаторічні зусилля «Газпрому» й «Роснефти» щодо використання енергетичних ресурсів як політичної зброї дали результат: навіть стратегічні партнери Росії намагатимуться її позбавитися. Варто сподіватися, що ми теж.